Прес-центр
Шрифт:
— Фрау Дорн, я запросив вас для секретної розмови… Однак коли у ваших відповідях з’явиться те, що може допомогти розслідуванню, я змушений буду записати ваші слова на плівку. Я попереджу вас про це. Ви згодні?
— Добре.
— Будь ласка, постарайтесь, по можливості детально, передати вашу останню розмову з Граціо.
Жінка відкрила пласку сумочку з крокодилячої шкіри («франків триста, не менше, — подумав Шор, — а то й усі чотириста»), витягла сигарету, закурила; її тонкі випещені пальці злегка тремтіли.
— Він
— Які люди мали прилетіти з-за океану?
— Здається, він згадав «Юнайтед фрут», але я можу й помилитися…
— Спасибі. Далі, будь ласка…
— Це все…
«Це не все, — подумав Шор, — розмова тривала понад сім хвилин».
— Який у нього був голос?
— Звичайний голос… Його голос… Тільки наче трохи стомленіший, аніж завжди… Пан Граціо дуже стомлювався останні місяці…
— Скаржився на хворобу?
— Ні… Він був дуже скритний… Якось він мені сказав, що в нього з’явилося серцебиття, особливо перед різкою зміною погоди… Але потім лікарі провели курс югославського компламіну — і йому значно покращало…
Він не скаржився на здоров’я, коли ви зустрічалися з ним останній раз?
— Ні.
— Отже, попросив вас прилетіти ранковим рейсом, і на цьому ваша розмова скінчилася?
— Так.
— Ви живете одна?
— З мамою.
— А хто підійшов до телефону, коли він подзвонив вам? Мама чи ви?
— Я, звичайно. Мама рано лягає спати.
— Фрау Дорн, я змушений увімкнути диктофон і попросити вас повторити розмову з містером Граціо ще раз.
— Будь ласка… «Добрий вечір, дорога…» Ні, ні, ми ніколи не були близькими, — немов угадавши можливе запитання Шора, поспішила запевнити жінка, — просто пан Граціо був ввічливий з тими, кому вірив і з ким довго працював… «Чи не могли б ви завтра першим рейсом вилетіти до мене, вас зустрінуть в аеропорту. Якщо ви захочете орендувати в «авісі» машину, рахунок буде, звичайно, оплачено; прилітають люди з-за океану, намічається складна робота, будь ласка, виручіть мене…» От і все.
— А що ви йому відповіли?
— Сказала, що зараз же замовлю квиток і прилечу першим рейсом; на всякий випадок, я попросила, нехай концерн вишле машину; гадаю, що за кермом буде Франц, я пам’ятаю його «ягуар»…
— Ясно… Дякую, фрау Дорн, я вимикаю запис… Розкажіть, будь ласка, коли ви почали працювати з Граціо?
— Давно, інспекторе… Років сім тому.
— Як ви до нього потрапили?
— Я прийшла по оголошенню… Витримала конкурсний екзамен і почала працювати в його банківській групі… Знаю італійську й англійську, вивчила французьку… Якось довелося стенографувати засідання спостережної ради, на якому були представники італійських та американських
— Ви стенографували всі важливі наради?
— Так. Особливо коли збиралися представники різномовних країн…
— Пан Граціо запрошував вас коли-небудь на вечерю?
— Тільки з компанією.
— Ви знали його близьких друзів?
— Як вам сказати… По-моєму, близьких друзів у нього не було, інспекторе. Я знаю, що він їздив відпочивати — днів на п’ять, не більше — на свою яхту в Палермо… Там ніхто не бував з його службовців… Він ставився до всіх добре, приязно. Ні, я не знаю його близьких друзів.
— А які в нього були стосунки з панами Бланко та Уфером?
— Це його… Як би сказати… Я не впевнена, чи були вони його компаньйонами, та, мені здається, він довіряв цим людям і робив з ними серйозний бізнес.
— Який?
— Пан Граціо ніколи й нікому не розповідав про свій бізнес, інспекторе, це не прийнято.
— Ви добре знайомі з цими людьми?
— Ні. Поверхово.
— Ви добре ставились до покійного?
— Дуже.
— Чи не хочете ви допомогти мені встановити істину?
Жінка знову закурила; пальці її вже не тремтіли, але обличчя було бліде, очі тривожні.
— Я згодна допомагати в усьому, інспекторе.
— Мене цікавить будь-яка деталь, будь-яке міркування про те, що сталося… Може, вас гнітить щось, ви підозрюєте когось?
— Ні.
— Ви вважаєте, що в Граціо були справжні причини для самогубства?
— У кожної людини є своя таємниця.
— Ви не помічали якихось аномалій у його поведінці за останні тижні чи місяці?
Жінка похитала головою.
— Вчора по телефону ви говорили: все, що сталося, — це страшно, це неможливо, він так любив життя і таке інше… Пан Граціо був людиною настрою?
— Ні, він був людиною діла, там настрої неможливі…
— Чому пан Граціо міг зважитися на такий жахливий крок, фрау Дорн?
— Я не знаю…
— Скажіть, будь ласка, на останніх засіданнях вашої спостережної ради не було тривожних сигналів про близьке банкротство?
— Якби ці розмови й були, то я не відповіла б вам, інспекторе, бо підписала зобов’язання не розкривати таємниці концерну протягом десяти років після закінчення роботи…
— Я розумію вас, фрау Дорн… Коли ви розмовляли з паном Граціо перед його останнім телефонним дзвінком?..
— Це було… Мені здається, днів вісім тому… Він дзвонив з…
— Звідки?
— З Гаривасу…
— І що ж?
— Продиктував пам’ятку…
— Це секрет?
— Думаю, ні… Про подробиці я вам не говоритиму, але стосувалася ця пам’ятка — тільки для членів спостережної ради — енергопроекту для Гаривасу…
— В ній не було нічого тривожного? Пробачте, але я змушений поставити запитання саме так, фрау Дорн.