Полонені Білої пустелі
Шрифт:
— Я таки дурний, — пробурмотів він. — Вибач мені, прошу.
За кілька хвилин обидва хлопці вже міцно спали.
Прокинувшись уранці, Джеймі побачив, що Авасіна поряд немає. Джеймі виповз з-під каное. Нога боліла вже менше, але ще не згиналась, і стати на неї він не міг. Він підкасав холошу й підставив коліно сонцю.
За півгодини з'явився Авасін — збіг крутим берегом униз, несучи двох звірків, завбільшки як маленькі лісові бабаки. Хутро в них було незвичайного, яскраво-жовтого кольору. Джеймі вперше бачив таких.
— Що це за тваринки? — спитав він здивовано.
— Мабуть, з породи ховрахів, — відказав Авасін. — Взагалі нагадують наших лісових бабаків.
Джеймі всміхнувся.
— Ще й як! Коли ти їх їстимеш, я від тебе не відстану.
На світанку перед тим Авасін, прокинувшись, вирішив оглянути довколишню місцевість. Не пройшовши й півмилі, він побачив яскраво-жовтого полярного ховрашка — той. сидів стовпчиком на камені й свистів, дивлячись на нього. Авасін ще зроду не бачив такого звіра, але в цю мить він подумав тільки про те, що це була б непогана здобич на сніданок. Він не прихопив із собою рушниці, але повертатись за нею було б ризиковано, тому хлопець опустився навкарачки й обережно поповз уперед. Коли до ховраха залишилось футів десять, він схопив гостру каменюку й щосили шпурнув у звірка. Камінь пролетів за дюйм од нього, і Авасін, гірко розчарований, побачив, як ховрах шмигнув у свою нору.
Хлопець хотів уже був завертати назад, коли його зупинив пронизливий свист. Кругла ховрахова голівка знову вигулькнула з нори, і чорні намистинки очей з цікавістю втупилися в нього.
Кілька секунд Авасін дивився в ті очиці, напружено міркуючи, як би ото вполювати звірка. Нарешті йому сяйнула ідея. Він похапцем розшнурував свої мокасини і зв'язав зроблені з оленячої шкіри шнурки. Вийшла міцна мотузка завдовжки приблизно шість футів. На кінці її він зробив зашморг, який поклав на нірку (коли він наблизився, ховрах знову сховався в ній). А тоді повернувся до другого кінця шнурка, ліг і причаївся.
Минуло дві сповнених напруженої тиші хвилини — і голівка вигулькнула знову. Авасін різко смикнув шнурок, ховрах засіпався в зашморгу й затих.
Підбадьорений успіхом, Авасін рушив на дальші пошуки й незабаром у такий самий спосіб уполював ще одного звірка. По тому мін пішов назад, до річки.
Видряпавшись на хвилястий намив дрібної ріні, хлопець побачив на півночі, за милю від того місця, де стояв, високий прибережний пагорб. На голій вершині пагорба височіла похмура прямокутна кам'яна споруда. Авасін зрозумів, що перед ним — та сама Велика Кам'яниця, пошуки якої привели їх сюди.
9. Каяки на озері
Хлопці швиденько оббілували ховрахів. Звірки були вгодовані, жирні. Тепер залишалася єдина проблема — як їх засмажити? І тут виявилося, що, всупереч побоюванням Джеймі, вогонь можна розпалювати і без сірників.
Авасін відразу ж узявся до роботи. Вибравши дерев'яний уламок каное, він вистругав з нього круглу паличку зо два фути завдовжки й загострив обидва її кінці. Потім одрізав від сидіння плоску дощечку завдовжки приблизно шість дюймів, завширшки три й завтовшки один дюйм. В центрі її він вирізав кінчиком ножа маленьку, конічної форми заглибину. Відтак він обстругав маленький уламок кедра, надавши йому форми шматочка помаранчі — з іще одним конічним вирізом посередині. Ця деталь мала правити за «мундштук» у пристрої на видобування вогню, що його він майстрував.
Остання операція полягала в тому, щоб два чи три рази обмотати шпичку сирицевим шнурком три фути завдовжки.
Тепер
Авасін натискав на мундштук, і тертя між свердлом і плашкою дедалі збільшувалося. Дерево все більше розігрівалося, і нарешті з заглибини у плашці знялася тоненька цівка диму.
Переконавшись, що пристрій працюватиме, Авасін на кілька хвилин відклав його і, пошукавши, знайшов порохнявий шматочок вербового корінця. Своїм ножем він розкришив цей шматочок над заглибиною у вогневій плашці, майже цілком наповнивши її. По тому знов установив свердло й розкрутив його на повну швидкість. І знову із заглибини спіраллю знявся дим, а за кілька хвилин порохняве кришиво в ній розжарилося до яскраво-червоного кольору.
Не зупиняючи свердла, Авасін крикнув крізь зціплені зуби:
— Давай тгаву — хутчіш, Жеймі!
Так швидко, як тільки дозволяла йому ушкоджена нога, Джеймі назбирав в обидві жмені трави й поклав її коло Авасіна, а той випустив свердло, підхопив вогневу плашку й висипав жаринки на купку сухої трави. Стоячи навколішках над травою, Авасін дмухав, аж доки йому заболіли щоки. Дим усе густішав, і нарешті з трави вихопився малесенький жовтий язичок полум'я.
Ну, а по тому все вже було просто. За годину хлопці сиділи коло згаслого вогнища й витирали масні губи. Од ховрахів не залишилося нічого — за винятком кількох добре обгризених кісток.
Тепер, після ситного сніданку й після того, як проблему добування вогню було розв'язано, Джеймі знову став сам собою. Якби не біль у коліні, він би ладен був уже, мабуть, втішатися їхньою пригодою.
— Послухай, Авасіне, — раптом сказав він. — Я от про що думаю: я-то ще ходити не можу, бо нога болить, але ти міг би пройти берегом проти води назустріч чіпевеям, які припливуть сюди шукати нас. Так воно було б надійніше. Бо інакше вони можуть і не доплисти до цього місця.
Авасін кивнув на знак згоди.
— Маєш рацію, — відповів він. — І якби я вирушив оце зараз, то надвечір дістався б до того кінця озера. Але, — тут він зробив паузу, а потім промовив уже невпевненим голосом, — але тоді мені довелося б, либонь, заночувати десь там.
— Що ж, у такому разі візьми з собою рушницю, — сказав Джеймі. — Але твої побоювання цілком даремні. Ти не здибаєш жодного ескімоса.
Незабаром Авасін вирушив у дорогу, і Джеймі зразу ж охопило почуття страшної самотності. Коли він дивився на зблякле небо, на дивний довколишній краєвид — нескінченні хвилі горбів — йому здавалося, що він опинився на якійсь незнайомій планеті, де, крім нього, немає жодної людської істоти. День стояв теплий, але Джеймі не міг стримати дрож, коли оглядав це царство каміння й моху. Зціпивши зуби, він примусив себе не думати більше про самотність. Щоб зайняти чимось думки, він якийсь час сортував і чистив речі, що вціліли в розбитому каное. А потім, глянувши вбік, побачив, що, зрештою, в нього є й товариство. Двоє рогатих жайворонків сіли неподалік, сподіваючись поживитися, і тепер безстрашно стрибали майже в нього під руками. Дивлячись на них, Джеймі відчув, що почуття самотності остаточно залишило його, і в думці подякував за це маленьким пташкам.