Полонені Білої пустелі

Моует Фарлі

Все ще тремтячи від збудження, Джеймі оглянувся на свого друга. Авасін сміявся. Він вказав пальцем на уламок весла, що його Джеймі й досі затискав у руці, й вигукнув:

— Чи ти, бува, не хотів розламати навпіл оту скелю?

Джеймі всміхнувся й відхилився назад, аби витягти з-під речей, що лежали на дні каное, запасне весло.

— Ну, що не кажи, а ми таки впоралися! — сказав він. — І, мабуть, сам Деніказі на нашому місці зробив би це не краще за нас!

Авасін спритно зачерпнув своїм веслом воду, хлюпнув нею Джеймі

в обличчя і, сміючись, проказав:

— Я даю тобі нове ім'я! Віднині тебе зватимуть Ломискеля!

На цей час сонце зійшло вже досить високо, стояв погожий, ясний ранок. Хлопці несквапно гребли, пливучи далі за течією, аж доки човен винесло на широкий розлив, де течія поступово завмирала й нарешті зовсім зникла. Їхня поява на цій схожій на озеро заплаві сполохнула зграю крехів, і вони з плескотом кинулися навтіки по воді. Знятися в повітря птахи не могли, бо саме був час літнього линяння, і вони втратили махове пір'я. Несамовито лопочучи крилами, крехи ковзали по поверхні, немов маленькі гідроплани.

Джеймі й Авасін були голодні, а тому миттю почали переслідування. Охоплені жахом птахи повитягували свої довгі шиї й наддали ходи — тепер вони вже не пливли, а просто бігли по водяній поверхні.

Коли каное майже наздогнало зграю, всі крехи, наче по команді, зникли. Тільки брижі залишилися на тих місцях, де вони пірнули під воду.

Хлопці швиденько завернули каное назад, бо знали, що в таких випадках крехи завжди пливуть проти течії. Вони енергійно налягли на весла. Минула хвилина, і ось пташині голівки почали вигулькувати з води, немов маленькі перископи. Одна з них з'явилася на відстані якогось ярда від каное; побачивши переслідувачів, птах так злякався, що знов пірнув, не встигши вдихнути повітря.

Джеймі помітив видовжену, схожу на риб'ячу тінь втікача під водою — щосили працюючи перетинчастими лапками, він мчав, наче мініатюрна торпеда. Джеймі вказав на те місце веслом, і Авасін скерував туди каное. Коли крех вигулькнув удруге, човен мало не наїхав на нього.

Ця гра — трагічна для птаха — тривала ще хвилин п'ять, аж доки жертва почала задихатись од браку повітря. І коли крех, важко дихаючи, на якусь часточку секунди забарився на поверхні, Джеймі вправно накрив його своїм веслом…

За мить хлопець уже витяг убитого птаха з води.

— Непогано пополювали, — зауважив Авасін. — А тепер нумо мерщій готувати сніданок.

Поки Авасін гріб до берега, Джеймі обскубував свою здобич.

7. Пороги!

Вони причалили до кам’яного виступу перед улоговиною, в захистку якої росла миршава карликова верба. Джеймі хутко розпалив багаття, і поки він патрав креха, Авасін

зійшов на невисокий пагорб — оглянути місцевість.

На північному сході бовваніла висока гора, яку вони бачили і з Різниць. Це була Ідтен-сет — Оленяча гора. Авасін подумав, що Деніказі, можливо, вже полює на карібу під її далекими схилами.

Він уважно оглянув північний обрій. Ген там, у долині, річка Казон, здавалось, зникала, розгалужуючись на цілий лабіринт вузьких проток між маленькими голими острівцями. Жодних ознак людського життя там не видно було. Ні диму, ані ескімоських каяків. Відчуваючи полегшення, Авасін повернувся до Джеймі, який уже закінчував готувати сніданок.

Вительбушивши креха, Джеймі поздовжнім розрізом розчленував тушку на дві половини і закріпив її за кінці крил на двох кілках. Потім третім кілком проштрикнув тушку навскіс і нижній кінець його встромив у рінь, щоб птах висів під кутом до вогню. Жир з вгодованого креха капав у багаття, шипів і здіймав білі язички вогню й чорний дим. Авасін здалеку почув запах смаженого м'яса, і в нього аж слинка потекла.

— Мерщій іди сюди! — гукнув до нього Джеймі. — Треба їсти, а то він зараз обвуглиться.

— А в такого куховара, як ти, хіба він може не обвуглитися? — піддражнив його приятель.

Втім, Авасін з явною насолодою вп'явся зубами в свою половину тушки.

Над річкою пролетіла зграя сріблястих чайок. Почувши запах їжі, вони закружляли в хлопців над головами, а потім, різко скрикуючи, посідали на воду недалеко від них і заходилися злостиво штовхатися й лаятися. Джеймі кинув їм кістку, і голодні чайки одразу зчинили за неї бійку.

Авасін не звертав на чайок уваги. Він пильно вдивлявся в одну точку на світло-блакитному небосхилі. Раптом він зірвався на рівні ноги і вказав пальцем угору.

— Дивись! — крикнув він.

Джеймі злякано глянув угору, але не побачив на сліпучому, з металевим полиском, небі нічого, крім купиння хмар удалині.

— Що ти там побачив? — спитав він.

— Круки! — відповів Авасін. — Брати оленів. Дивись, Джеймі, їх там цілі десятки!

Джеймі нарешті розрізнив маленькі чорні цяточки, що нагадували розвіяну по небу сажу. Птахи кружляли так високо й далеко, що раз у раз зникали з поля зору.

— Тепер і я їх побачив, — сказав Джеймі. — Але чому це вони тебе так схвилювали?

Авасін подивився на нього й відповів:

— Круки літають отакими зграями тільки тоді, коли олені вирушають у дорогу. Велика зграя круків передує кожному стаду. Ось чому чіпевеї називають їх братами оленів. Од нас до того стада зараз, мабуть, не більше двадцяти миль.

Тепер уже схвилювався Джеймі.

— То гайда! — вигукнув він. — Попливімо їм назустріч!

Джеймі кинувся складати речі в каное, а його приятель повільно пішов слідом за ним. З хвилину Авасін постояв на березі. Вигляд у нього був нерішучий, стурбований. Нарешті він сказав: