По-модньому
Шрифт:
Вареник. Пий! Один тому час, що й батько в плахті!
Дзвонарська. Та й бравий же, мовляв, будете, мій голубчику, при орденах і дворанськім облаченії! Благодать!
Вареник (п’є). Благодать, моя маточко... (Заграє).
Дзвонарська. Оце як віддасте старшу дочку, то нам і побратись би можна...
Вареник. Клопіт...
Дзвонарська. Зате буде благоліпно...
Вареник. А так не краще? (Співа).
НатопталаДзвонарська. Ну й гріхопадитель з вас чисто!
Вареник. Скушеніє! (Налива). Ануте, на покуту!
Дзвонарська. Так світських би вам уже пристой ніш було вчитись!
Вареник. Яких там світських?
Дзвонарська. О, єсть чудеснійші! От, приміром... (Співа).
Свисток свистить, свисток свистить, «Митридат» підходить, А мій милой такой смутной По палубі ходить. Видю його по походке, Аж пестрєються штани! В нього волос під шантретом І на рипах сапоги. Єго білая манишка, У груде моей оддишка. Ах, ах, ах, милий мой, Як страждаю за тобой! Єго синяя жилетка, У грудє моєй отметка! Ах, ах, ах, милий мой... і т. д. На Хванталі вогонь горить, А в Одесі димно; По вулицях народ ходить,- Мамочки не видно!Вареник (трохи підтягав). Гм! Гм! Мамочки! (Обніма). Себто...
Дзвонарська. Нуте-бо, Потаповичу!
Ті ж і Овсій.
Овсій. Чи коні одпрягати?
Вареник. Гм! Так спрожогу і лізе, аж злякав!
Дзвонарська. Треба, миленький, перше спитаться.
Овсій. Та Свирид же й питає.
Вареник. А тобі яке діло?
Овсій.
Дзвонарська. Ох, діло, мовляв, єсть.
Овсій. У всякого своє діло.
Вареник. Ну, іди ж! Нехай випряга.
Ті ж і Зінька з Наталкою.
Вареник. Отут тобі, дочко, прибори модні привезла Власівна, дак ти зараз уберись; а я збігаю до жида за вином... та щоб усе було готове!
Наталка. А покажіть, покажіть!
Дзвонарська (до Вареника). Стійте! Я думаю, що на баль би треба й музику?
Вареник. Та й за музику скажу. (Іде).
Зінька. Що воно там?
Наталка (стриба). Ой цікаво! (Витяга перчатки). І-і! Що воно таке довге? Панчошки! (Натяга на ногу).
Зінька. А це що?
Дзвонарська. Плаття: це спідниця, а це станок. Яке чудесне!
Зінька. Гарне, тільки покуйовджене таке, що й нерозберу! (Бере корсет). А це до чого? З одного боку поворозки, з другого - застібки.
Дзвонарська. А ке сюди, ягідко: крендолин би то? Так ні.
Зінька. А що ж воно крендолин?
Дзвонарська. Е, крендолин, моя ягідко, то друге: січас тобі от відсіля ідуть обручі на мотузочках: один менший, другий більший, третій ще більший, аж додолу..
Зінька. Для чого ж то?
Дзвонарська. А як надінеш на сорочку та напнеш зверху плахіттям - то воно як шатро.
Зінька. Хіба гарно?!
Дзвонарська. А гарно: скрізь тобі настобурчиться.
Наталка. Чи ба, а пальці теліпаються!
Дзвонарська. Що ти робиш, дзиго? Це рукавички! Ай, ай, ай!
Зінька. Скинь, бо покаляєш! Бач, і порвала!
Наталка. Та то воно гудзик на п’ятці був.
Зінька. От буде тобі гудзик!
Дзвонарська. А-а, це нагрудник... так, так...
Зінька. Та куди ж воно на груди налізе?
Дзвонарська. Утягати потрібно, моя ягідко, утягати до третьої потуги!
Зінька. Та щоб отаке терпіти?
Дзвонарська. Б, стражданіє прийняти прийдеться: без муки не бува моди!
Зінька. Цур йому й пек!
Дзвонарська. Що ти? Що ти?
Наталка (причепила, як спідницю, корсет). Це плахта! Бач, як дзвоник, теліпається! (Крутиться).
Зінька. Не руш мені! Скинь!
Дзвонарська. От балована!
Зінька. Ну, прийде батько!
Наталка. Сестричко, голубочко! Я не буду! (Тихо). Я побіжу Овсію скажу.
Дзвонарська. Ну, надівай же, моя ягідко, все!
Зінька. Та хоч заріжте мене, то я нічого не надіну.
Дзвонарська. Ай, ай, ай, ай! Не подобаєт, комашечко, не подобаєт! Тепер уже собственно мужичі заведеній треба кинути, а приставать до модних обхожденій, як я понімаю, потому перед тобою, мовляв, моя ягідко, благородний світ розверзається.