Операція «Вольфрам»
Шрифт:
— Але чи не схоплять мене все-таки? — непокоївся клієнт.
— Не хвилюйтесь, — заспокоював адвокат. — Як можна заарештувати людину, яка, керуючись чесністю й обов'язком, хоче викрити багатомільйонне шахрайство? Де ж тоді «Habeas corpus» [5] ? Адже в старій англійській конституції записано, що нікого не можна арештувати без доказу вини.
Рівно о дев'ятій годині в секретаріаті директора з'явилося двоє джентльменів, зодягнених у чорні костюми. Секретарка обвела їх поглядом й пішла в кабінет шефа, аби повідомити його про прихід Фредеріка Габона
5
Назва відомого англійського закону, який гарантує англійським громадянам особисту свободу.
Директор наказав негайно провести їх у кабінет. Тут вони застали ще двох чоловіків. Директор устав з-за стола, ввічливо привітався і пояснив, що ці люди — також члени дирекції страхової компанії. Адвокат посміхнувся. По одному з них одразу було видно, що то поліцейський. Можна перемінити країну, колір шкіри та одяг, а от тип поліцейського агента завжди залишається той самий. Тут уже нічого не вдієш.
— Я здогадуюсь, — почав директор, — чого ви прийшли. Мова йтиме про корабель «Куретаке-Мару» та його катастрофу біля берегів Маврікію. Чи не так?
— Так, пане директор, — потвердив ліванець.
— Чудово. Ви принесли заяву про виплату страховки?
— Від імені свого клієнта Фредеріка Габона я б хотів передати вам лист, — заговорив адвокат.
— Будь ласка.
Адвокат, розкрив елегантний портфель, який тримав на колінах, щось пошукав у ньому, а тоді витяг кілька аркушів списаного паперу й подав їх директорові.
— Що це? — обличчя директора витяглось од здивування. — Це не заява про виплату страховки?
— Ні, пане директор, — відповів Габон. — Як чесний громадянин, я вважаю своїм обов'язком звернутися до вас і застерегти страхову компанію від можливого шахрайства. Мій адвокат має документи, які підтверджують мої побоювання.
— Гадаю, — адвокат зробив невинну міну, — що спочатку ви ознайомитесь із заявою мого клієнта, а потім я обговорю її разом з вашими юристами.
Директор читав досить довгий текст. Замість здивування на його обличчі з'явився вираз розчарування. Нарешті він відклав подані йому документи і, звертаючись до прибулих, мовив:
— Ви дозволите ознайомити з цим документом моїх колег?
— Звичайно.
Один з чоловіків, чия приналежність до таємної поліції не викликала сумніву, буквально накинувся на заяву Габона. У міру того, як він читав документ, його і так довге обличчя витягувалось іще більше. Другий чоловік лише проглянув заяву. Його завданням було, мабуть, запровадити ліванця у в'язницю.
Фредерік Габон демонстративно глянув на годинник.
— Пане директор, виконавши свій громадянський обов'язок, я б волів уже піти. Так склалося, що лише вчора я зателефонував до вас, бо мене не було в Англії. На жаль, ми, судновласники, безперестанку мусимо подорожувати, аби по-чесному заробити на шматок хліба. Ви завжди можете розраховувати на мене. І я радий, що бодай чимось зміг допомогти страховій компанії.
Обидва джентльмени встали і, чемно вклонившись, вийшли з кабінету. Вже на порозі адвокат звернувся до мнимих заступників директора:
— Я не раз зустрічав вас біля Скотленд-Ярду. Мабуть, ви часто залагоджуєте там справи страхової компанії?
— Що ви скажете про
— Негідники! — інспектор Гаррі Гендон аж скреготав зубами від злості. — Ще й покепкували з нас. А які міни робив цей ліванський крутій, коли патякав про громадянський обов'язок і про чесний заробіток на шматок хліба. Чесність і Габон — це несумісні поняття. Скільки вже разів я розпочинав слідство у справах цього крутія!
— Ну і що?
— Цей негідник завжди виплутувався. Сьогодні я був упевнений, що нарешті вдасться накрити його.
— І що ви думаєте робити?
— Чіпати Габона я не можу, але ми маємо ще двох пташок. Я вже послав телеграму в Цюріх. Завтра вранці вилечу в Роттердам разом зі своїм товаришем з Інтерполу. Сподіваюся, що голландського орла я застану в гнізді.
— Я не розумію, — втрутився другий інспектор — Пітер Піллоуз, — звідки цей Габон довідався, що ми лаштуємо засідку? Невже витік інформації зі штаб-квартири страхової компанії?
— Або зі Скотленд-Ярду, — відпарирував директор. — Про злочин ми відразу офіційно повідомили вас після розмови з Муджібаром Саттаром. Ще й передали вам один комплект його знімків.
— Від нас нічого не могло вийти, — обурився інспектор Гендон. — За своїх людей я можу поручитися, як за самого себе.
— Можу дати голову навідріз, — Пітер Піллоуз підтримав свого старшого по чину колегу.
— Наші працівники — непідкупні, — з гідністю потвердив директор страхової компанії.
Таємницю знав лише Ганс Ціммерман, але нікому не розповів її. Навіть своєму товаришеві — полковникові Аткінсу, який, стоячи на руїнах Вавілону, саме милувався воротами Іштар.
Коли інспектор Гаррі Гендон разом зі своїм товаришем з Інтерполу прибув у Роттердам, передусім він подався в управління голландської поліції. Там уже приготували дані про Арнонда Фока, які збирали не один рік. Компанія «Фоссілз трейдінг» безперестанку конфліктувала або з державними установами, або з клієнтами, які, щоб відібрати свої гроші, змушені були звертатися до суду. Здебільшого вони програвали справу. Митна служба також підозрювала шляхетного Фока в тому, що він займається контрабандою коштовного і напівкоштовного каміння. Але шлях від звинувачення в шахрайстві чи контрабанді до доказу вини буває інколи досить довгим. Так бувало і з керівником компанії «Фоссілз трейдінг». Він не лише вислизав, мов в'юн, із тенет правосуддя, але й міг погрожувати процесом за несправедливе звинувачення і відмовитися від такого процесу лише за кругленьку суму грошей.
Таким чином, голландські фахівці були настроєні песимістично. Оглянувши кольорові знімки Муджібара Саттара, вони похвалили страхову компанію за добру роботу, але порадили надто не поспішати з арештом голландського бізнесмена. Самі ж воліли не втручатись у цю справу.
— Ми були б дуже раді, — мовив заступник начальника поліції, — якби вам пощастило нарешті кинути за грати цього типа, але я в це не вірю. Які ви маєте свідчення проти нього?
— Він заплатив бразільцям за руду п'ятдесят один мільйон доларів. Особисто стежив за навантаженням руди і застрахував її потім у «Ллойді» на таку саму суму. У страховому полісі написано чітко: вантаж призначений для Японії. А на знімках видно, як руду розвантажують у Кейптауні, а згодом наповнюють трюми звичайним піском.