Обитель героїв
Шрифт:
– Отже, пані та панове, почнемо. Прошу вас, графе.
Рівердейл замислено погладив борідку, збираючись із думками.
– Знаєте, бароне, нічого особливо примітного в речах онука я не знайшов. Крім дріб'язку. Два клинки, палаш і дага здалися мені… Як би це точніше висловитися? Повірте, Джеймс чудово знається на зброї. А ці клинки… Флорингенська сталь, ділянки нешліфованої окалини… Візерунок «криптомерія» … Можу лише припустити, що внук неабияк витратився на шляху Добра, якщо зважився придбати подібну… Е-е-е… зброю. Ой, даруйте, хазяїн приніс надто повний келих!
– Дякую вам. Містрис Форзац?
Брюнетка немов опам'яталася. Відсутній вираз на мить покинув її гарне, але малорухоме обличчя.
– Ні.
– Ви впевнені?
– Впевнена.
І містрис Форзац знову втратила всякий інтерес до того, що відбувалося.
– Дякую вам. Негативний результат – теж результат.
Конрад старанно дотримувався ввічливої незворушності.
Хоча бесіда із цією пані – задоволення із сумнівних. А вже до баби звертатися не хотілося й поготів. На жаль, життя виткане не з самих лише приємностей.
– Що скажете ви, пані?
– Що скажу, що скажу! Не можна перед походом обнови купувати. Прикмета погана. Казала Лайзочці! – баба схлипнула басом. – Новісіньке в неї все, от що я вам скажу!
Барон не вважав себе знавцем жіночих туалетів, але відрізнити нову річ від ношеної міг. Він добре пам'ятав, що в гардеробі Лайзи Вертенни були не тільки нові речі. Проте викривати брехню Аглаї Вертенни, випадкову чи навмисну, роздумав. Аби уникнути скандалу.
– Прийміть мою подяку. За добровільну допомогу слідству.
– А я?!
Про рудого здорованя Конрад, власне, встиг забути – і, як з'ясувалося, даремно.
– Слухай, світлосте… А як же я?! Я допомогти хочу! Що як із Агнешчиних ганчірок котрусь поцупили? Я окатий! Ти не мовчи, світлосте, га? Ти ключа давай…
Ображений гомолюпус вийшов на полювання. Тепер не відчепиться. Порившись у кишені, барон знайшов потрібний ключ і кинув його Кошу.
– Біла сторона, шостий номер. Двері не переплутай, окатий!
Наступні п'ять хвилин вони мовчали.
Цей час обер-квізитор витратив, розмірковуючи про листа, схованого за обшлагом рукава. Виходило, що за відсутності барона хтось проник у його покої та залишив там листа. Замки, як Конрад встиг переконатися, у готелі благенькі. Втім, невідомий міг і через віконце влізти. Поінформованість доброзичливця вражала:
«…необачно вступив до горезвісного Ордену Зорі, ставши на шлях трагічної загибелі. Однак Вам, як близькому родичеві загиблого…»
Таємничий гість знав, що квестори загинули. Не поранені, викрадені, пропали безвісти – загинули. Якщо виключити версію, що листа підкинуто спільником нічних зловмисників, що залишається? Автор листа в курсі вмісту кулі-обсервера. Виходить, маг. «…з кулі знято копію; встановити особу копіювальника доступними мені методами неможливо». Хоча… Він міг отримати закриту інформацію й іншим, прозаїчнішим способом. Від інформованих осіб. Від вігіли або від високих посадових осіб, що проводять дозвілля у термах прокуратора Цимбала.
Невиразна тінь незнайомця постала в уяві. М'яким, котячим кроком пройшлася з кутка в куток, заклавши руки за спину.
Месроп Серкис, голова Тихого Трибуналу?
Тінь спробувала злитися з постаттю голого товстуна, що сидить на парапеті басейну. Вийшло погано, щоб не сказати – ніяк.
Вільгельм
Результат поєднання знову не задовольнив.
Його величність?
Тінь поспішила ретируватися, забившись у запічок свідомості.
Гувальд Мотлох? Рудольф Штернблад? Генрієтта?
Тінь мовчки ховалася в запічку.
Хто ти, доброзичливцю, що вмієш знімати копії з магічних куль і зчитувати залишкові еманації аури? Хазяїн готелю? Велелюбна куховарка? Стряпчий? Хтось із сусідів? З родичів, що приїхали? Містрис Марія Форзац? Ні, мати Кристофера приїхала пізніше… Вуличний крисюк Фелікс Шахрай?
Маско, відкрийся!
Ти поруч. За спиною.
Я відчуваю твій подих.
* * *
І раптом, добродії мої, як і годиться в баладах, зчинилася катавасія.
Слово «катавасія» малабрійською означає «сходження». Якщо завгодно, символічне сходження Заходу та Сходу, яким в інших випадках не зійтися ніяк. На вечірніх службах у храмах Вічного Мандрівця так називався приспів, що виконувався двома хорами одночасно. Трубадури на турнірах у свою чергу не нехтували катавасією, розгортаючи приспіви в багатоголосся. А оскільки в найкращій компанії один нездара, другий без голосу, третьому дракон на вухо наступив, четвертий п'яний, як чіп, п'ятий задумався про бабів…
Ось і зчинилася катавасія.
Ораторія невлад.
«обитель героїв» був будинком солідним, а Чорна зала – далека від місця подій, що розгорнулися. У сенсі ідеалів можна сказати: абсолютно далека. Але голос першого соліста, пронизливий фальцет, вступивши потужним крещендо із другого поверху Білої половини, барон упізнав безпомилково.
– Відчиніть! Негайно відчиніть! Грабіж серед білого дня, стаття… Параграф!..
Стряпчий Терц стояв на посту.
Другий голос, утробний бас, що підхопив вступ Терца, впізнати не вдалося.
– І-е-е-ех! Х-хи-и!
Зате він пролунав у супроводі оркестру: гуркоту і тріску. З аранжування увертюри залишалося припустити, що у фіналі хазяїнові готелю доведеться оплатити ремонт зайвих дверей. До речі, ось і наш друг: стогони Трепчика-молодшого пішли з холу коридорами і сходами хвилею скорботного вібрато.
Трепчик дав відмашку цілому хору співаків, що тільки й чекали команди:
– Тримай!
– Тримай злодія!
Судячи з нижніх регістрів, розташовувався хор у протилежній, Білій залі. Яскрава, експресивна секста в мінорній гармонії, зазвучавши одночасно із квінтовим тоном дверей, виламаних разом із одвірками, збурила гострий дисонанс. Так у трагедії «Зоря» відкривається знаменита «фанфаражаху», контрастно провіщаючи майбутню тему радості.
Пізніше Конрад не раз замислювався: чи дійсно він все це почув у деталях і подробицях, чи тільки вловив загальну тональність чутливою квізиторською душею? А зараз він просто кинувся геть із Чорної зали, супроводжуваний додатковим дуетом стариганів, і побіг, помчав…
Гадаєте, на другий поверх? У епіцентр катавасії?!
Невірно гадаєте.
Вилетівши з парадного входу надвір, барон побіг уздовж світлої половини «Притулку», огинаючи будинок, до Четвертого тупика, куди виходили вікна квесторських покоїв. Інтуїція мчала поруч, схвально киваючи. Інтуїція знала: бігти треба не туди, де ламають, а туди, де б'ють.