Невидимець
Шрифт:
— Сподіваюсь, я не перешкоджаю вам, — зауважив містер Генфрі.
— О ні, анітрохи, — відповів Незнайомий. — Хоч я думаю, — він обернувся до місіс Гол, — що ця кімната цілковито в моєму розпорядженні.
— Я гадала, сер, — почала була місіс Гол, — що ви хотіли б, щоб годинник…
— Звичайно, — перебив її Незнайомий, — але загалом я волів би, щоб мені дали спокій і не турбували.
Він повернувся спиною до коминка й заклав руки за спину.
— А коли годинника направлять, я попросив би принести чаю, — додав він. — Тільки не раніше, як направлять годинника.
Місіс Гол збиралась уже залишати кімнату, —
— А раніше — ви певні, що не можна? — спитав Незнайомий.
Місіс Гол була певна і з підкресленою холодністю ствердила це.
— Мушу попередити вас, що я — дослідник-експериментатор, — пояснив Незнайомий, — і не сказав про це досі тільки тому, що занадто змерз і був утомлений.
— Справді, сер? — вражено відповіла місіс Гол.
— І в моєму багажі — різні апарати та прилади.
— То все, безперечно, дуже корисні речі, сер, — докинула місіс Гол.
— І я, природно, бажаю вести далі мої досліди.
— Звичайно, сер.
— Приїхав я до Айпінга, — досить невимушено провадив він, — тому що… шукаю самотності. Я не хочу, щоб мені заважали працювати. А тут ще цей нещасний випадок…
“Я так і знала”, — подумала місіс Гол.
— …вимагає певної відлюдності. Очі в мене такі слабкі й так болять, що іноді мені годинами доводиться сидіти в темряві… і зачинятися. Подеколи. Не зараз, звісно. І коли в такий час мене турбують, — наприклад, коли хто сторонній входить до моєї кімнати… мені доводиться сильно терпіти… Я хочу, щоб ви добре усвідомили це.
— Певна річ, сер, — відповіла місіс Гол. — І… дозвольте запитати…
— Це, здається, й усе, — перебив Незнайомий з спокійною рішучістю, яка клала край дальшим балачкам. Свої запитання й висловлення симпатії місіс Гол мала залишити до слушнішої нагоди.
Коли місіс Гол вийшла, він (так розповідав пізніше містер Генфрі) став перед коминком і стежив, як лагодять годинника. Працюючи, містер Генфрі поставив лампу біля себе, і ясне світло падало на його руки та на сам годинник, у кімнаті ж було напівтемно. роЖ він підводив голову, перед очима йому плавали кольорові плями. Бувши цікавим від природи, містер Генфрі розібрав (у чому не було жодної потреби) увесь механізм, щоб довше побути в кімнаті, а може й розпочати розмову з Незнайомим. Але Незнайомий був мовчазний і нерухомий. Такий нерухомий, що це аж нервувало Генфрі. Йому здавалось, ніби в кімнаті він сам. Коли він поглянув на Незнайомого, то побачив у зеленуватому плямистому тумані, що поплив перед очима, тільки забинтовану голову та величезні темні окуляри, які прикро дивились на нього. Генфрі це здалося таким незвичайним, що добру хвилину він і собі не спускав його з ока. Потім Генфрі одвів-таки погляд. Дуже незручне становище! Треба б сказати що-небудь. Може, зауважити, що для такої пори року погода стоїть занадто холодна?
— Погода… — почав був він.
— Чого ви не кінчаєте й не йдете? — озвалась закам’яніла постать, видимо, ледь стримуючи гнів, — Вам треба було тільки закріпити на стрижні годинну стрілку. Ви просто байдики б’єте.
— Звичайно, сер… ще хвилинку. Я
І містер Генфрі, хутко закінчивши роботу, пішов. Вийшов він, проте, надзвичайно сердитий.
— А чорт! — бурмотів містер Генфрі, пробираючись містечком у хуртовину. — Треба ж бо чоловікові іноді лагодити годинники… Подумаєш! — провадив він далі. — На тебе, виходить, і дивитись не можна? — І знову: — Здається, що ні. Якби тебе шукала поліція, то й тоді ти не зміг би бути більш закутаний та забинтований.
На розі вулиці він побачив Гола, який нещодавно одружився з господинею заїзду, де став Незнайомий, і перевозив, коли зрідка випадала нагода, пасажирів з Айпінга до Сіддербріджа. Тепер він саме повертався звідти. Судячи з того, як Гол правував конем, він, очевидно, вже хильнув трохи в Сіддербріджі.
— Як справи, Тедді? — гукнув він мимохідь.
— У вас там якийсь чудернацький постоялець, — відповів Тедді.
Гол зупинився.
— Що таке? — спитав він.
— Та якийсь там чудернацький пожилець зупинився в заїзді “Карета й коні”, — пояснив Тедді. — їй же бо!
І він жваво заходився списувати Голові чудного Незнайомця.
— Він так наче перевдягнений. Я в усякому разі неодмінно подивився б на його обличчя, якби він спинився в мене, — вів Генфрі, — Але жінки завжди такі довірливі, коли йдеться про когось чужого. Він оселився у вас, Голе, і не сказав навіть свого імені.
— Та невже? — спитав Гол, не дуже меткий на розум.
— Так, так, — наполягав Тедді. — І заплатив за тиждень. Отож раніше ви його не здихаєтесь. І силу багажу, каже, має — завтра йому тільки приставлять. Лишається сподіватися, що це не ящики з камінням, Голе.
Тоді містер Генфрі розповів, як його тітку в Гастінгсі обдурив якийсь приходень з порожнім чемоданом. Уся ця розмова збудила у Гола якісь неясні підозри.
— Ну, їдьмо, стара, — хльоснув він свою кобилу. — Побачимо, що воно там таке.
А Тедді, розваживши душу, і собі посунув далі.
Замість “побачити, що воно там таке”, Гол, скоро він повернувся додому, мусив слухати жінчину лайку за те, що загаявся в Сіддербріджі, і на всі його несміливі запитання йому відповідали гостро й не дуже по суті. Але посіяне Тедді насіння підозри все ж таки зійшло в душі містера Гола.
“Ви, баби, на цьому не розумієтеся”, — сказав собі містер Гол, твердо поклавши при першій же нагоді докладніше дізнатися про свого пожильця. І як тільки Незнайомий пішов спати, — а це було десь о пів на десяту, — містер Гол дуже войовниче вступив у вітальню, суворо оглянув меблі, немов бажаючи показати, що він, а не цей Незнайомий, тут господар, і трохи зневажливо зиркнув на аркуш з якимись математичними обрахунками, залишений там Незнайомим.
Укладаючись на ніч, він пораяв місіс Гол дуже пильно стежити за багажем Незнайомого, коли його привезуть завтра.
— Не стромляй носа до моїх справ, Голе, — відповіла місіс Гол. — Я й сама в них розберуся.
Їй тим більше хотілося присікатись до Гола, що Незнайомий таки й справді був незвичайний пожилець і дуже непокоїв її. Серед ночі вона прокинулась; їй приснилися потворні, білі, неначе бруква, голови, на довжелезних стеблах, з величезними чорними очима, що ганялись за нею. Але, бувши жінкою розумною, місіс Гол здолала свої страхи, повернулась на другий бік і знову заснула.