Мина Мазайло
Шрифт:
Ні! Ні! Не треба! Себто треба не так! Я краще сама запишу вам, сама… (Почала, теж заплуталась). Замість ґ - г, замість к - х, б - п… Ах, Боже мій, п б… наприклад (У нестямі). Ґраблями єво на воз віламі кідайтє!…
Тим часом Мокій до Улі:
Завтра Улю, відбудеться друга наша лекція. При одчинених дверях. А зараз запишіть, будь ласка, запишіть. Замість ґ - г, наприклад (наливаючись гнівом), під горою, над криницею… (У нестямі). У криницю його! У криницю!…
Убігли
Мазайло до Мокія:
Це мене?
Мокій до батька:
Тільки тебе. У криницю? З новим прізвищем! З новим прізвищем? З новим прізвищем! У криницю!
Мати до Рини:
Чуєш?… (Трагічно). Боже мій, почалась катастрофа! Катастрофа! Що робити? (Почувши дзвінка в сінях). Підождіть! Стривайте! Хтось прийшов!…
Побігли в розпачі у коридор.
Тим часом Мокій до батька:
Ти справді серйозно міняєш наше прізвище?
Мазайло
Я справді серйозно міняю наше прізвище.
Мокій вдруге:
Ти… наше прізвище міняєш справді, серйозно?
Мазайло
Я наше прізвище міняю справді, серйозно.
Наше прізвище? Наше прізвище. Ти?
Я. Мазайло? Мазайло Я вже не Мазайло.
Мокій
Ти вже не Мазайло? Дак хто ж ти тепер? Хто?
Мазайло
Я? Я тепер поки що ніхто, але я буду…
Рина з дверей голосно, радісно:
Тьотя приїхала! Тьотя Мотя приїхала!
Мати назустріч:
Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша приїхала…
Рина, мабуть, вже поінформувала тьотю про все, бо в дверях тільки
доказувала:
…А Мока якось довідався, ви розумієте?! І вже почалась катастрофа, ви розумієте, тьотю? Почалася…
Тьотя
Я розумію… Я так і знала, але… але дозвольте спитати…
Мазайло поцілував тьоті руки:
Пахнєт сеном над лукамі… Ви розумієте? Сьогодні почав. Сьогодні я сприймав першу лекцію… Як до причастя підходив… І от (на Мокія) він! Він!…
Тьотя поцілувала Мазайла тричі в лоб:
Я розумію. Розумію. Я тільки так і в'являла собі, але…
Мазайло показав на Баронову-Козино:
Баронова-Козино. Учителька правільних проізношеній…
Тьотя привіталася:
Ах, я так і знала, але…
Рина на Улю:
Моя подруга - Уля Розсохина.
Тьотя
Ах, розумію, але…
Мазайлиха до Мокія:
Моко! Іди ж привітайся з тіткою. Ну?
Мокій мовчки привітався.
Мати
Отакий, як бачиш, Мотенько!
Тьотя
Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться?
Аж скрикнула тьотя, та таким голосом, що всі, навіть і Мокій,
Мати з переляку
перепитала:
А що?
Тьотя
І ви отут сидите і не знаєте?
Мазайло
Та що таке?
Тьотя
Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано?
Майже всі разом:
Ні…
Тьотя
Не бачили, не читали? "Харків" - написано. Тільки що під'їхали до вокзалу, дивлюсь - отакими великими літерами: "Харків". Дивлюсь - не "Харьков", а "Харків"! Нащо, пи-таюсь, навіщо ви нам іспортілі город?
Мазайло
А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає.
Тьотя до Мокія:
Та-ак?… Навіщо?
Мокій
Ах, тьотю! За нього тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь - навіщо?
Мазайло
Чули? (До Мокія іронічно). То, може, ти й за наше прізвище візьмешся, щоб виправити?
Мокій
Не може, а треба! Діда нашого було прізвище Мазайло-Квач - отож треба додати…
Мазайло за серце як навіжений. Мати зойкнула.
Баронова-Козино пальцями до вух - здригнула.
Тьотя до Мокія:
Моко! Моко! Моко!… Ти справді за те, щоб був не "Харьков", а "Харків"? Мокій
Так!
Тьотя
І ти справді за… (бридливо) за Квача?
Баронова-Козино знову пальцями до вух, знов здригнула. Мокій, побачивши все це:
Так! За Квача! За три Квача! За сто Квачів! За мільйон Квачів!
Баронова-Козино мало не знепритомніла.
Мокій вбіг у свою комірку. Тоді всі, крім Улі, до тьоті:
Ну, що тепер з ним робити? Що?
Ах, Боже мій, що?
Мати
Може, проклясти?
Мазайло
Убити, кажу?
Рина
Оженити?
А тьотя ходила Наполеоном і думала.
Мати сіла і заплакала:
І в кого він такий удався? У кого? Здається ж, і батько, і я всякого малоросійського слова уникали…
Рина
Ти ж казала, що він у дядька Тараса вдався.
Мати
Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще він…
Задзвонив дзвоник. Вийшла Рина.
Вернулась бліда, перелякана:
Дядько Тарас приїхав…
Мати й Мазайло з жахом:
Що?
Не пускай його! Скажи - нас нема!… Нас арештовано!
Дядько Тарас на дверях:
А де у вас тут витерти ноги?
Всім як заціпило.
Тарас
Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї… Тільки й слави, що на
вокзалі "Харків" написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає,- приступу немає. Здрастуйте, чи що!
Третя дія