Меч і хрест
Шрифт:
І Дарина, що і справді вже намалювала у мріях десяток коміксів на тему «Я + Ян», миттєво розбухнувши від незаслуженої образи, стала в колінно-ліктьову позу і, притиснувши щоку до килима, обурено втупилася в галантерейно-гарні лакові штиблети дуже неприємного Печоріна, судомно намагаючись придумати який-небудь убивчий контраргумент.
«Ну і що, що малюю! Ну і що? Це ж не означає, що я його не люблю!»
– Ось і помисліть, шановний Іване Івановичу, – продовжував видавати сентенції Свирид Петрович Печорін, – які ваші шанси? Я – потомствений дворянин. А ви в газетці служите,
12
Той, що вийшов із моди (франц.).
– Нехай так! Нехай вона ніколи мене не полюбить. Але якщо ви лише через посаг, я цього не дозволю! – застогнав розгніваний романтик.
– Проходьте, проходьте, пане Самбор. Прошу вас, панове, – почувся переливчастий дівочий голосок. – Про що це ви, Рокотов, тут із Іванком секретничаєте?
– Про даму зі свинячим рилом, Варваро Андріївно, – карамельно проспівав підступний кавалер. – Ось Іван Іванович нещодавно розповідав, що до них у «Кіевлянинъ» новий лист надійшов. Іще один жених знайшовся. Пише: «Якщо мільйонщиця зі свинячим рилом і справді існує й досі вільна, настійно прошу переслати мені її адресу, оскільки наміри у мене найсерйозніші».
– Саме так, – розгублено підтвердив бідолашний романтик. – Але дозвольте, пане Рокотов, він же ще не вийшов. Звідки ж вам відомо? Я лише сказав… – щиро здивувався Іваночко, закоханий і, мабуть, тупуватий.
– Та що ви? Ви ж мені його й переказали. Забули? – нахабно відпарирував підлий викривач жінок.
Іванко раптом уривчасто, обурено засопів. Дарина – теж, але в долоньку:
«Оце так Голохвастов! Викапаний. За двома зайцями! Ні, в цьому випадку – свиньми!»
– Бідолашна дама, – жалісливо зітхнула Варвара Андріївна. – Чи можна муку більшу придумати, ніж із таким обличчям на світ народитися?
– Ось слова справжньої жінки, – сказав Голохвастов, солодко, як комплімент, із адресованим тільки Іванкові бридким підтекстом.
– Ви маєте рацію, Варваро Андріївно, – палко вигукнув закоханий. – Він же не за неї, за посаг її піде, а потім її ж і соромитися почне! Мучити. У нас у газеті кажуть, її в минулому за гроші показували, як зразок фізичної потворності, поки якийсь оригінал-мільйонник не одружився з нею з цинізму. А альфонс цей нинішній – потомствений дворянин, що процвиндрив…
– Та ніякої дами зі свинячим рилом не існує! І хто лишень цю чутку пустив? – весело проказав чийсь бас.
Численні ноги оточили тим часом Даринин стіл.
– Що ж, пане Самбор, ми в цілковитому вашому розпорядженні, – сказав бас без особливої поваги.
– Прошу всіх присутніх сісти! – негайно розпорядився новий
– Я так розумію, ви гіпнотизуватимете самі себе? – ліниво потягнувся голос Голохвастова, зображуючи іронічну знудженість.
– І переконливо прошу присутніх не робити з цього жарту! – злетів нервовий тенор, який, безумовно, належав колишньому телеграфістові зі станції Попельня. – І не задавати духам запитань з підколюванням.
– Чули анекдот? – сказав над Дариною ще незнайомий їй баритон. – Хазяйка дому ставить запитання: «Духи, скажіть, скільки у мене дітей?» «Четверо», – відповідають духи. Чоловік хазяйки жартома цікавиться: «Духи, скажіть, скільки у мене дітей?» «Двоє», – відповідають духи. Більше він із духами не жартував!
– Я вам так скажу, Сергію Васильовичу, ввесь цей медіумізм – лише новомодні забобони. Раніше у відьом і бісів вірили, а нині новоявлену чортівню винайшли…
На Дарину з шумом насувався ліс дерев’яних ніжок і ніг, в основному, чоловічих. Жіночих були всього дві пари. Одна, найчарівливішого вигляду, розташувалася просто навпроти – причому черевички, слід визнати, були ніяк не з тупими, а з витягнутими носами, зі світлого рожевого шовку, вишиті пастельними кольорами, – просто не черевички, а цукерочки.
Ліворуч од них помістилися знайомі чепурні штиблети, а праворуч – нервові, не впевнені в собі черевики.
«Напевно, Варваронька, між Іванком і Голохвастовим. А другі жіночі, – певно, дружина Васнецова. А Васнецов – бас – дуже вже по-хазяйськи звучить!»
Утім, у будь-якому разі легенда з послушницею, змалечку схильною до живопису, вже провалилася. Тепер Дарина тягнула тільки на послушницю жіночого Флорівського монастиря, запроторену туди дбайливими батьками за непереборний потяг до крадіжок зі зломом.
«Капець мені», – подумала Дарина, зіщулюючись у грудку на крихітному острівці окупованого ногами простору, де послушниця ледве вміщувалась. І заплющила очі, несподівано всією душею зрозумівши африканських страусів, – із заплющеними очима справді було не так страшно!
– Приберіть світло, – з шиком розпорядився пан Самбор.
Хтось, поспішно тупаючи, мабуть, служник, прибрав сяючу електрику.
– О ні, так – страшно, – схлипнула Варваронька. – Запаліть свічку!
– Не бійтеся, Варваро Андріївно, – заспокоїв її голосом Голохвастов.
– Темрява є одна з найважливіших умов, за яких виявляється медіумічна енергія, – з апломбом пояснив колишній телеграфіст Попельні. – Втім, проти однієї свічки я не заперечую. Зчепіть ваші мізинці. Треба створити спіритичну фігуру «магічне колесо»! І настійно прошу вас, коли я співатиму, співати разом зі мною. Це притягне одного з духів…
– Ні, ні, – знову перервав його схвильований голос Варвари Андріївни. – Я хотіла б викликати цілком певний дух – великомучениці Варвари. Моєї заступниці!