Марсові онуки
Шрифт:
На глибині Добров помітив рух.
Не потрапив же Олекса в лігво іхтіозавра!..
Добров не розмірковував. Затиснувши в одній руці ліхтар, у другій — ніж, він ринув униз.
У промені світла блиснув шолом біолога.
Добров опустився на м'який мул поруч з Олексою, майже грубо схопив його за руку й показав угору.
Олексині губи ворушилися, він у чомусь хотів переконати Доброва. Та Доброву навіть на думку не спало те, про що мріяв Олекса. Він не міг і не бажав його зрозуміти. Надто різними мовами якщо не говорили, то мислили вони.
Олекса
Олекса засунув у мішок покритий мулом камінь, що потрапив під руку.
Слідом за Олексою Добров рачки виліз із гроту і з полегкістю побачив освітлений конус. Схопивши Олексу за руку, він рішуче рушив до всюдихода.
Олекса йшов схвильований, приголомшений, злегка протестуючи. Він майже був певен, що побував у житлі якихось істот… та чи були ці істоти розумні?
Підійшовши до всюдихода, він приклав антену до корпусу, щоб Богатирьов вислухав його, але той зиркнув сердито, повернувся спиною і пішов попереду всюдихода.
Добров увімкнув мотор. Поклавши руку на борт, Олекса почимчикував поруч.
Він більше не думав про напад іхтіозаврів. Скелі зліва і справа від освітленого конуса здавались йому химерними будівлями, а попереду, на замуленому дні, він ладен був побачити вибиті в камінні колії колісниць…
Добре, що Добров не «чув» цих навіжених думок!..
Скелі, перетворені фантазією Олекси на палаци й вежі, на куби й піраміди будинків, повільно пропливали назад.
Це було як мана.
Розділ другий
ПЕРШЕ БАГАТТЯ
Урагани на Венері народжувалися циклонами. Шалено закручені атмосферні лійки охоплювали цілі материки. На ободі жорен вітер дув зі страшною силою, а в центрі стояв мертвий спокій.
Слідом за штормом настала тиша…
Морські хвилі ще не затихли, вони здималися горбами, та вже без гребенів, згладжені, м'які. Вони набігали на піщаний берег, викидаючи в киплячій піні яскраві різнобарвні черепашки. З невдоволеним шипінням вони дедалі більше відступали, вже не дістаючи пінявими лапами до викинутих з моря самоцвітів, які тьмяніли на піску.
Поблизу берега у воді, що відринула, показався шолом з гострим шишаком антени. Як у славнозвісній казці, виходили з тихої води одна за одною три постаті, лишаючи сліди на вологому піску.
Слідом за ними, як вірний кінь, випливав із хвиль всюдихід.
Ілля Юрійович зняв шолом з ковпаком і на всі груди вдихнув морське повітря. Олекса також зняв шолом, щасливо оглядаючись. Добров порався біля всюдихода.
— Яка ж благодать! — сказав Богатирьов.
Замість зарослих папоротями боліт протилежного берега тут від жовтої смужки піску починався килим ясно-червоних квітів, про які так мріяв Олекса. Похитуючись від утоми, Олекса дістався до квітів, опустився перед ними на коліна і став збирати букет з вогників. Квіти полум'яніли у нього в руках, трохи відрізняючись одна від одної відтінками: букет жив, переливався,
— На Землю б такі привезти! — вигукнув Олекса.
Він вийняв було з мішка знайдений на дні камінь, щоб звільнити місце для букета, та чомусь знову поклав його назад.
Просто з берега піднімалася конічна гора вулкана. Вершина її здавалася огорнутою хмарами. Це курив кратер. Від нього струменями спускалися кам'янисті пасма — потоки застиглої лави. Ліс ріс тільки біля підніжжя, все той же ліс папоротей і хвощових.
— На жаль, одразу не підемо, — сказав Ілля Юрійович.
— Тут так гарно! — відгукнувся Олекса.
— Треба дізнатись, з якого боку американці. Як ти, Романе, не чуєш їх?
— Може, нашому радистові пощастить установити зв'язок, замість того щоб збирати квіти для місцевих дам? — дошкульно зауважив Добров. — Радіохвилі не проходять. Магнітна буря триває. Відчувається, що Венера ближче до Сонця…
— Планета бур… У повітрі, в морі, в ефірі, — сказав, не ображаючись, Олекса.
— Що ж, відпочинок нам потрібен, — вирішив Богатирьов.
— Можна розпалити багаття, — запропонував Олекса.
— Гаразд, — погодився Ілля Юрійович. — На Венері ще ніхто не розпалював багаття. Будьмо перші.
Олекса повернувся з оберемком сухих коренів, що відломилися од венеріанських перекотиполе. Розпалюючи дивовижний хмиз, він раптом спитав:
— Ви вважаєте, Ілля Юрійович, що це перше багаття на планеті?
Багаття розгорялося, потріскуючи і стріляючи іскрами.
— А ти маєш сумнів? — допитливо глянув Богатирьов.
— Маю сумнів, — щиро признався Олекса.
Добров зморщився, як від зубного болю. Олекса став на коліна, перевертаючи довгим коренем сучки, що горіли.
— А підводна вулиця? — запитав він, не оглядаючись.
— Яка вулиця? — обурився Добров.
— Хіба два ряди схожих на скелі руїн не нагадували вулицю затопленого міста?
Богатирьов усміхнувся. Добров позеленів:
— Ну, годі! йому мало одержати кандидатський ступінь на безглуздих та до того ж і чужих гіпотезах про існування розумного життя на інших світах, то й тепер воно верзеться йому повсюди! В таких випадках лікуватися треба. Розуміти, що космос протипоказаний…
Олекса смертельно образився, відійшов убік. Добров діловито зайнявся консервами. Богатирьов задумливо куйовдив бороду.
Гіпотези розумного життя на інших світах!
Олекса зовсім не привласнював їх собі, та він був їх палким прихильником.
Передусім вабив до себе Марс.
Ще Гаврило Андріянович Тихов, чудовий радянський астроном, вивчаючи відбивну здатність темних плям на Марсі, які міняли своє забарвлення кожної пори року, від зеленого весною до червонувато-брунатного, під колір марсіянських пісків, узимку, переконався, що плями ці не що інше, як суцільні масиви вічнозеленої рослинності типу наших ялинок чи модрин. Згодом він вивчив і нові плями на планеті, раніше невідомі. Він жартома назвав їх «марсіянською цілиною». До того ж і знамениті марсіянські «канали», відкриті