Марсіанські "зайці"

Бердник Олесь Павлович

Діти почали розмовляти. УР, нарешті, впустив їх в інші приміщення, але не дозволив нічого чіпати на пультах управління. Близнята з подивом дивилися на зоряне небо за ілюмінаторами, запитували:

— Урчик, а чого тьотя нам показує і воду, і ліс, а тут тільки зірочки сяють?

— Вода і ліс на Землі, — пояснював УР. — Земля — це наша планета.

— А де вона, Урчик?

— Далеко, серед зірок.

— А ми побачимо її?

— Побачите. Але не скоро. Спершу треба побувати на іншій планеті.

— На іншій Землі?

— Так.

— А

для чого?

— Є таке завдання. Ви потім узнаєте.

— Урчик! А живої тьоті тут немає? Чого вона лише на екрані? Чому вона не показується нам?

УР подумав над цим запитанням, завагався. Якесь сплетіння асоціацій не дозволяло йому сказати, що на кораблі були живі космонавти, що вони загинули. І тому автомат відповів:

— Ви одні тут, Ікс і Ігрек. Вам Земля дала завдання. Незабаром я скажу вам про нього. А тьотю слухайтеся. Вона вчить вас, щоб ви зрозуміли завдання.

V

Пішов п’ятий рік. Зореліт “Серце” наближався до системи зірки Епсілон Ерідана — мети подорожі. Урчик перевірив дані всіх вузлів корабля і ввімкнув автомати гальмування. Телескопічні установки зорельота свідчили, що біля зірки є планета. Після розрахунків УР спрямував корабель до неї. При підході до планети він дозволив Іксу та Ігреку сидіти у кріслах пілота і штурмана. Вони дивилися на екрани перископів, захоплено вигукували:

— Дивись, дивись — яка здорова куля!

— Вона роздувається!

— То не куля, — пояснював УР, — то планета, до якої ми летимо.

— Інша Земля? — запитували діти.

— Інша.

— Вона така сама, як і наша?

— Побачимо. Ми для цього й прибули сюди.

Зореліт пробив хмари і помчав над планетою. Внизу виднілися темні простори океану, синюваті звиви рік, масиви лісів і хребти високих гір. УР увімкнув приймачі енергії всіх частот, виділив хвилю, на якій було зловлено на Землі сигнали. Прилади відзначили, що ритмічні сигнали набули величезної сили. Вони стали особливо потужними тоді, коли зореліт пролітав над широким плоскогір’ям. Зробивши ще один виток навколо планети, УР дав команду вести корабель на посадку. Керівні автомати слухняно виконали наказ.

Діти здивовано і злякано дивилися в перископ, тривожно запитували УРа:

— Ми падаємо?

— Ні, сідаємо на планету.

— Ми не розіб’ємось?

— Ні. Сидіть спокійно.

— А що це таке — широке і синє?

— То океан.

— А на Землі він інакший!

— Бо ви бачили його із берега.

— А це що — зелене?

— Ліси.

— А в них є звірі, як на Землі?

— Напевне, є.

— Ой, як здорово! — вигукував Ігрек.

— От би походить у них! — вторив йому Ікс.

— Ще походите, — запевняв УР. — Не заважайте.

Зореліт, здригаючись від потужних потоків повітря, повільно опускався серед плоскогір’я, недалеко від дивовижної, високої конічної споруди…

VI

Діти

захоплено визирали в ілюмінатори, оглядали місцевість. Вони бачили зарості густих дерев, білосніжні вершини гір, золотий диск тутешнього сонця. Все це було дуже схоже на те, що вони спостерігали у фільмах про Землю.

— Урчик, — просили вони свою няньку. — Ми погуляємо в лісі. Ми ж бачили — діти на Землі гуляють у лісах.

— Підождіть, — попередив УР. — Тут може бути небезпечно. Я мушу все перевірити сам.

Він спустився вниз, закривши перед тим дітей в ізоляторі. Перейшовши у вихідний шлюз, продезинфікував його і вийшов назовні. Пересуватись було важко. Під ногами-коліщатами відчувалася не гладенька підлога приміщень зорельота, а нерівний скелястий грунт. Але УР не звернув на те уваги. Йому треба було будь-що оглянути дивну будівлю, звідки чулися сигнали.

Конічна будівля стояла за півкілометра від зорельота. УР наблизився до неї, оглянув її поверхню у спектрах різних променів.

— Безумовно, штучного походження, — заявив він сам собі. — Це і є те, що бажала знайти експедиція.

Урчик побачив угорі велетенські рефлектори. Їх було три. Вони поволі оберталися, спрямовуючи свої чаші в небо.

— Антени спрямованої дії, — відзначив УР. — Можна повертатися до корабля. Розумні істоти в системі зірки Епсілон Ерідана є.

Автомат рішуче попрямував назад. По дорозі він заглянув у невеликий лісок, дослідив кілька дерев. Зненацька з-за скелі на нього кинулася якась істота. Вона була разів у п’ять більшою за УРа. Автомат під її вагою впав додолу, промовивши при цьому:

— Це жива істота. Вона хижа.

УР відчув, як могутні кінцівки істоти обплутують його, як до металу коробки присмоктуються якісь неприємні щупальця. Він дав наказ своєму захисному центру — включити струм високої напруги на зовнішній покрив. Істота з ревом відскочила, закрутилася на місці, розкидаючи кругом себе каміння, і сконала. УР підійшов до трупа, оглянув його, сказав:

— Її система зіпсувалася. Вона сама винна. УР не хотів поганого.

Входячи до шлюзу корабля, УР рішуче заявив сам собі:

— Дітей поки що випускати не можна. Це небезпечно для них. Тіла малих космонавтів не захищені. Хай трохи підростуть.

VII

Минуло ще десять років. УР терпляче ждав і виховував дітей. Вони стали вже високими, сильними, майже такими, як і дорослі космонавти, що колись повели зореліт із Землі. УР із подивом відзначив, що Ікс похожий на капітана, а Ігрек — на Марію. Він сказав:

— Очевидно, тут діяв принцип стандарту. Ікс похожий на капітана, а Ігрек — на Марію.