Пам’ять – набік – і довбню, – і довбило.Дитячі крочки – в туркусове – й біле.Перемістились – хмаросяги болю —До кістяків, що – тіточок – дебелих.Безногий спогад – б’є себе – у груди, —Перехідного – нетривкий порадник.Паленці – в світло – скрізь – шукають бродуВід гуманоїдів – й світів гібридних.І свідомість – ножицями – костюмер,Який – під лід – кілька століть – тому.І домовичок, – в кіш – гуню – і клапаню [2] ,І грішми – серед – дійсности лушпиння.І йому – допомагає –
з псом – довгань —За одноденками – в вир – навздогін.
2
Клапаня – зимова, тепла шапка, перев. з хутра.
САДИ
Ще – колесо, що – зменшує – резерви.Здається – змиг, і дах – над світом – зірве.Та – крізь нутро – вряди-годи – і цезура,Де чути – й спілкування інфузорій.В повітрі – самі сходи – і поруччя.Впритул – канали – й стіни – межиріччя.З пустелі – лише часом – вир гарячий,Який – вугіллям – почуття – і речі. —Й свідомість- в тіні – з кухликом – Цірцея —Із хлібних кульок – корабель – моцує.Душа – на вітрі, самі – шати – сяють. —Й серпанок слів, що – зблискують – росою.Відходить тлін, бо час – напосіда.Хоч – покищо – сади, сади, сади.
Й ЗНОВ ПОРОЖНЬО, КРІМ – ТРЬОХ ОЧЕЙ – В КУТКУ
Той, хто – лічив, помер, а птах – кукука.Жують – хто – ґуму, а хто – листя коки.Пелюстка плаче, і озон – на скалку,Біля вокзалу – безпритульних кілька.Красунечка, – на грудях – пектораль, —У пальчиках – півверчика морель.За нею – назирцем – у джинсах – троль, —Із ресторану – з крабами – таріль.Крізь – тропіки квіткарні поруч – клівер.В чекальні – спеку – вентилятор – мляво.Задуха – світ – вмикає – й вимика.Не з хмаросягів – місто, – з макітер. —Мандрує скло, аж осетри – з гітар.Дном хлопцям – біля каси, де – квитки,Об ноги треться, щоб – взяли, – котко —Й знов порожньо, крім – трьох очей – в кутку.
ГОДИННИКАР
Під землю – час – стрілки і циферблат.Прорив – в бутті, і все – назад – в табльо.Лишилось – тільки – декілька приблуд,Що – мікроклімат, де – на кістку – зблідСвіт. – Й обрій, – хоча й тяжко хворий, —Все ширші кола, щоб – стрімкіше – в вирій.Бож – крізь матерію – скрізь навстіж – двері,Що – ополоники, – ущерть – навару.І кожний – шкутульгає – навмання,Не знати, чи клубочення – мине,Адже серпи – ворушаться – зі споду, —Й не видно, з яких вимірів – нападник.А покищо – геть – з лусок, плазми, шкір, —Заки – усіх – новий годинникар.
ТЛІН-СТРАШКО
На підвіконні – на тарілці – груша,Яку – кружалами – промінчик- ріже.Дерева – позбуваються – мережив.Стоїть – на брамі – міжсвітів сторожа,В майбутнє – хоботи зануривши – й в минуле,Де – знов – з початку – все криве – й змарніле.Й від первісних площин – самі тунелі.Вітри – нові критерії – в аналах.Ворушаться – ще без ознак – істоти —Нові, що – пробують – на ноги – стати, —За милиці – і первні, і пластиди. —Й на шию й груди – шалик – від застуди,Тіка, – хутчій від світла, – тлін-страшко,А то – ще в пил – й його – космічний шкіц!
І ДІЙСНІСТЬ – ЗНОВУ – ДОКОРІННО – СПЕКТР
У просвітку, що – надсвіти, – хмелина,Артерія, що – зібгана колона,Де мармур –
переходить – в порцеляну, —В ляґуні – острів – на краю відлуння. —Меридіяни – теж – свої гормони,Що улягають – атмосферним змінам.Єдині товтри, що – каркас імунний,На прапорці неонові – в тумані. —Вбік – цятки – розпочавсь – новий процес.Шукач – стискає – мінерал – в руці,Який – вітрилом – краєвид пустельний,Де – мить тому – ще дендропарки – й штольні. —Та – з ворохобників хтось – з вітром – пакт,І дійсність – знову – докорінно – спектр.
ЩЕ – МИТЬ, КОЛИ – НАВКРУГ – САДИ
День – з ранку без причини – набурмосивсь,Й стрілки буття – вскач – поміняти – змусив.Лиш сірники – цунамі – встигло – з мису,Заки – назад – на зозулясту – масу,Яку – ногою – з берега – пацан,Котрий – кресало часу – у руці. —Пес поруч: кайнозой і міоцен.Й вівтар, де, – замість немовлят, – вівцю.Й камінні плити – з верств, – в яких – вертій —Нашарування – знов – переверта,Щоб – дійсносте, – що – живчик, – коренище,Аби назавжди: що – куди, – і нащо, —Бо комашня – й його вже – обсіда,Хоча – ще мить, коли – навкруг – сади.
КОНТРАФАГОТ
Від сонця – залишилася – колючка.Світло і пітьма – муром – навкулачки.Жебрак – на публіку – свої болячки.Про травми – літня панна – від розлучень,Стіл – шкетик, що – і зі слоїка – нардек,Який на всю рівнину – акведук.Й за акведуком – корабельний док. —Дід – в затінку – півголосом – кондак,Аби – ніколи – стріли – зі стрільниці. —Фортуна – про напарника – й канарці.Лиш про тяг – стулки шаф – часами – шарпа —Століть минулих, – де таргани-шурпи [3] ,Що – сновигають, і – ніяк – їх – геть, —Щоб – сенс життя, яке – в контрафагот.
3
Шурпа – привид, мара, потвора.
ЩЕ РАЗ ПРО МІСТО – НА ВОДІ
На мармурових сходах – спить – бухарик.Хоча – з човнів, – причал, – дітиська – хором.Інколи й небом – кінець світні – хури,Що – унизу – на острівці та шхери.В повітрі щ звук від літаків – як гуркіт.Весляр – допалює – і геть – цигарку.Тип, що – на пірсі, у канал – обгортку.Жебрачка – руку, – та ще й сльози – гірко.На площі – поруч – авіосальон.Краля – в вікні – цілунки – посила.Тераса. Столик. П’ють – аліготе.Факір, – обслуга, – брухт – й гадюк – ковта. —Кожний – на свій кшталт – в існування – вступ.Річка, що – в море, – й скільки – зір – мости.
СВІТ-БУЛЬБАШКА
Рівнина. Халабуди – з жовтих охів [4] .Півкраєвиду – вибгалося – вухом.Лад, – з тиглями – й піпетками, – комаха. Допомагає їй – гілляка-віхоть.В думках, – сніданок – кропива, – печерник. Перефарбовують – на вохру – чорне.Жаринами – заглибини мочарні.Забрів до яру – й глобуси – вівчура.Кущі найменші – поміняли – чохли.Знов – паростки, котре – за ніч – зачахло.Й цементні куби – на музей-садибу, —Зі скла скульптури – вздовж стежок – оздоби,Як міниться – й кипить – на видноті —Світ-бульбашка, що – старт – і відліта.