Мігрант
Шрифт:
Крокодил не бачив обличчя Айри. Той стояв, опустивши руки вздовж тіла, розслаблено й непорушно. З його пози не можна було прочитати його почуттів. Жінка дивилася прямо і, мабуть, могла б розгледіти Крокодила. Та все, що відбувалося в лісі, не цікавило її. А може, вузький канал зв'язку дозволяв їй бачити тільки співрозмовника.
– Ти знаєш, який у нього больовий поріг? – тихо спитав Айра. – Ти, експерте?
Біле, суворе обличчя жінки здригнулось:
– Нуль чотири. Та він керує собою.
– Ти відправила хлопчика
– Я відправила?! Це його вибір. Він гідний бути громадянином!
– Якби він був моїм онуком…
– Добирай слова, Махайроде. Я записую нашу розмову.
– Я теж.
– Ти упереджено ставишся до нього! Ти повинен був відмовитися приймати в нього Пробу. Одразу, щойно побачив його в списках.
– Ні, не повинен! – Айра підвищив голос, і Крокодил виразно розчув, як у його словах проглянула лють. – Він такий же, як усі, підліток. Я приймаю в нього Пробу, як у всіх!
«Оце так-так!» – подумав Крокодил і пригадав сцену прибуття: «А це що за блідо-зелена парость?» Айра ж хотів повернути Тимор-Алка додому – разом із Крокодилом…
Жінка з охлялими грудьми зціпила тонкі губи. Крокодил здивувався, побачивши сльози в її маленьких очах:
– Будь дуже уважний, Махайроде.
– Я й так дуже уважний, Шано.
Кілька секунд жінка ніби силкувалася щось додати і добирала слова. Потім опустила погляд – і пропала, розтанула, і Крокодилові відкрилася будівля в лісі – дім-хижа, схожий на той, у якому був офіс міграційної служби.
– Який ти неспокійний, мігранте, – сказав Айра, не обертаючись. – 3 тобою багато клопоту.
Крокодил перевів подих:
– Аж ніяк. Жодних.
Айра обернувся. Його очі, звичайно мутнуваті, тепер здавалися залитими пластмасою. Ніби Айра начепив матові контактні лінзи.
– Я шукав дорогу до табору, – сказав Крокодил.
– А, – сказав Айра, помовчавши, – до табору. Зараз підемо. Сонце заходить.
І попрямував до будинку, не пустивши ні пари з уст. Крокодил завагався; Айра обернувся з порога:
– Заходь…
Крокодил увійшов, не відчуваючи східців під огрубілими розтоптаними ступнями.
– Можеш сісти.
Ні трави, ні меблів усередині будинку не було. Підлога, Крокодилові на щастя, виявилася з гладенького дерева – як стільниця. Він усівся в куточку й підібрав зболені ноги; Айра підійшов до вузького вікна без фіранок і вмостився на підвіконні:
– У тому, що ти провалиш випробування, я особисто не сумніваюся.
Крокодил промовчав.
– Я можу відправити тебе на материк просто сьогодні, – вів далі Айра. – За результатами тесту на регенерацію. Однак, наскільки я розумію, тобі хотілось би затриматися надовше.
Крокодил закусив губу.
– Попрацюй провокатором, – довірчо запропонував Айра. – Я даватиму тобі завдання щодо конкретних претендентів. А ти маніпулюватимеш.
Крокодил відчув, як сильно втомився за останні дні.
– Хочеш, аби я допомагав тобі зрізати пацанву?
– Аби ти допомагав їм виявити себе. Вони задля того сюди й приїхали.
– Поясни мені критерій, – заходився просити Крокодил. – Поясни, навіщо повноправному громадянину бігати по вугіллю?
За спиною Айри в сутінковому лісі загорялися на гілках бузкові плями – колонії місцевих комах, що світяться в темряві.
– Проба – це ритуал, це ініціація, – вагомо сказав Айра. – Це маленький спектакль. Та ще це інструмент, і не тільки добору, але й виховання. Інструмент удосконалення людини. Зрозуміло тобі, мігранте?
– До чого тут життя в лісі й біганина по вугіллю?
– Підготовка до Проби зумовлює систему мотивацій. Людина знає, що долати страх і лінощі почесно. Що бути воїном хоч раз у житті необхідно. Хлопці й дівчата мріють пройти випробування, хоча залежним бути спокійніше. Діти мігрантів, які потрапили на Раа в дитинстві, мріють скласти Пробу, складають – і перестають бути мігрантами.
– Тобто це величезна маніпуляція, – сказав Крокодил. Айра звів брови.
– Нав'язування чужих цілей, – пояснив Крокодил. – Причому з пелюшок. Культ відповідності сподіванням – будь таким, яким суспільство хоче тебе бачити, і ні в якому разі не будь іншим. Це що – громадянська зрілість?! Ні, це готовність підкорятися дурному наказу!
– Мігранте, – сказав Айра з ноткою презирства. – Навіщо ти сюди приїхав? Ти, схоже, нічиїм сподіванням не відповідаєш – узагалі.
Крокодил затнувся. Айра дивився на нього впритул мутнуватими, наче пластик, очима.
– Я відповідаю своїм сподіванням, – сказав Крокодил. – І цього достатньо.
– Твоїй планеті це принесло багато щастя.
Крокодил підхопився, не зовсім розуміючи, що збирається робити:
– Що ти знаєш про мою планету?!
– Нічого. – Айра не ворухнувся. – Це припущення. Чого ти так схопився?
Крокодил зупинився за декілька кроків від нього. Айра сидів, підібравши ногу, спершись п'яткою у вузьке підвіконня. Він не рухався, але Крокодил чітко зрозумів: дістати в щелепу від Айри – значить лишитися без зубів.
– Що ти знаєш про мою планету? – повторив він, щосили стримуючись.
– Тільки те, що тебе там більше нема, – Айра не кліпав. – А вже щастя це чи нещастя… вирішуй сам.
Крокодил повернувся до свого кутка й сів на підлогу. Кров у нього сильно прилила до обличчя; Айра, без сумніву, чудово вмів знаходити вразливі точки й «розробляти» їх. Не диво, що хлопці на острові починають метатися, поводитися по-дурному…
– Ваша Проба – звичайнісінька профанація, – вирівнявши дихання, сказав Крокодил. – У кращому разі – лотерея. Треба сподобатись інструктору, інакше одна людина своєю волею спише тебе в залежні.