"Лахтак"

Трублаїні Микола Петрович

— Пару, пару підіймайте! — крикнув Зорін у кочегарку.

Механік кожну хвилину чекав нового дзвінка, який пересуне стрілки на сектор «Малий вперед». І ось дзвінок продзвенів. Тремтячими руками механік дав пару. Повільно рушили поршні, рушили мотилі, засновигали куліси і заворушився дейдвудний вал. За кормою під лопатями гвинта завирувала вода.

Розділ XIV

— Мені капітана! — сказав шкіпер

Ларсен, зійшовши разом з Котоваєм на палубу «Лахтака».

— Ходім зі мною, — відповів Лейте і повів Ларсена на капітанський місток.

— Де ти його захопив? — питали матроси, обступивши Котовая.

Ельгар, що вже добре розумів російську мову, переклав норвежцям слова Котовая.

— Сам здався. Підходить, хусткою махає. Я насторожився. Він кинув рушницю і підходить ближче. Я згадав, як він з Ельгаром розмовляв, і показую руками: «Викинь револьвер». Витяг його з кишені й жбурнув мені під ноги. Підходить ще ближче, щось говорить, на пароплав показує. А було це вже після гудка, коли я зійшов до самого берега. Часто ім'я нашого капітана називає. Ну, я й зрозумів: почув, що пароплав острів залишає, і страх на нього напав. На пароплав хоче. Я його й забрав.

Тим часом Ларсен піднявся на капітанський місток. Кар зустрів його суворим запитливим поглядом.

— Капітане Кар, — звернувся до нього Ларсен, — я прийшов сказати, що я здаюсь і звіряю своє життя вам.

Кар відповів йому холодно, стисло і твердо:

— Як злочинця я заарештовую вас, шкіпере Ларсен, і передам владі. Товаришу Лейте, посадіть цю людину в окрему каюту і поставте коло неї варту.

— Єсть! — відповів Лейте і, повернувшись до шкіпера, сказав — Ходім!

Кар повернувся, підійшов до машинного телеграфу і перевів ручку на сектор «Малий вперед».

Соломін закрутив ручками штурвала, і пароплав, натискаючи кормою на кригу, почав розвертатись. Штовхнувши носом кілька крижин, користуючись з кожного розводдя та розколин, рушив уперед. Був момент, коли, вскочивши у вузьку розколину, він зупинився. Пароплав тиснув на кригу, але розколина не розходилась. Тоді Кар подзвонив: «Повний вперед», і, натиснувши з усієї сили, «Лахтак» розсунув стіни розколини. За годину пароплав вийшов на чисту воду.

Кар викликав до себе Павлюка.

— Повідомте Архангельськ, що «Лахтак» власними силами вирвався з криги і йде чистою водою.

— Товаришу капітан, — сумно відповів велетень, — дозвольте перейти мені працювати в кочегарку.

— А що таке?

— Наша радіостанція попсувалась, і я ніяк не доберу, в чім справа.

— Погано. Ти пробував радитись із Запарою й Торбою?

— Радився. Вони теж оглядали, але, в чім справа, не знають.

Кар нахмурився. Ясно — серед усієї команди ніхто, крім Павлюка, на радіо не розумівся. Знов доведеться бути німим пароплавом.

— Що ж, — сказав він Павлюкові, — спробуй ще. А коли нічого не вийде, валяй в кочегарку.

«Лахтак» ішов на захід. Кар знав, що Запара, Лейте і Вершомет ще на початку весни спостерігали там чимало ополонок, які, очевидно, утворилися під впливом теплої течії. Він хотів скористатися з тих теплих вод, щоб пройти

до північного берега острова, оглянути таємничу бухту з підводним гейзером і спробувати набрати з озера нафти.

Справді, обходячи острів із заходу, «Лахтак» не зустрів криги. Вузька крижана смуга вздовж берега швидко тоншала і, нарешті, зникла зовсім. Лише на півночі, над обрієм, білявилось небо, свідчачи про присутність там криги. Очевидно, там починався район постійної заледенілості.

«Лахтак» підійшов до бухти Браконьєрів. Та'к само, як і взимку, посеред бухти шумувала окропом вода, а навколо розливались сині нафтові плями. Гідролог набрав «зразків» води для дослідження.

Кар не одважився заходити в цю невивчену і невиміряну бухту. Проминувши її, «Лахтак» підійшов до того місця, звідки видно було нафтове озеро.

На розвідку поїхали на шлюпці Торба, Запара, Бентсен і Стьопа. Вони повернулись і ствердили те, що вже було відомо про цю нафту.

Набрати нафти на пароплав було не такою вже складною справою. За це взявся Лейте.

Між полубаком і спардеком лежав догори дном чималий баркас. Ним користалися ще на Новій Землі під час вивантажування будівельних матеріалів. Тепер його спустили на воду, поклали в нього ручну помпу і всі, які були на «Лахтаку», шланги. Шлюпка відбуксувала баркас до берега. На нафтовому озері встановили помпу і шланги провели до моря. З озера накачували нафту в баркас. Накачавши, відбуксовували до пароплава і там перекачували в цистерну.

Два дні тривала важка робота. Всі страшенно потомились, зате цистерна заповнилася нафтою.

Нарешті, прийшов час прощатися з островом Місячної Ночі.

Команда вийшла на палубу, озброєна рушницями. Підняли якір. Загув третій прощальний гудок. Вершомет скомандував: «Плі!»

Відгримів рушничний салют, і на палубі запанувала тиша. Чути було лише, як дрижить машина та ледве чутно хлюпоче вода за бортом. У декого з норвежців на очах виступили сльози: їм пригадалися важкі дні, проведені на острові. Взагалі, на пароплаві не було людини, яка не відчувала б хвилювання. Правда, різні думки і почуття викликало розставання з островом. Одні пригадували часи небезпеки й тривог, пережитих тут, інші мріяли про скоре повернення додому і зустріч з близькими людьми; похмурі Ларсен і Ландрупп сумували за втраченими надіями й перспективами. Стьопа, обіпершись на фальшборт біля Павлюка, говорив:

— Ми ще повернемось на цей острів, Павлюк! Недаремно над ним майорить червоний прапор. Тут будуть заводи переробляти нафту. В цій бухті буде порт. На березі виростуть будинки науково-дослідної станції.

Кочегар потиснув руку своєму юному другові.

Пароплав одходив все далі і далі. Ось зник уже берег острова, і натомість над морем зачорніла велика скеля, покраплена білими сніговими плямами. Сонце нахилилось над північним обрієм, забарвивши море червоним кольором. Повітря не ворушилося, воду хвилював лише рух «Лахтака». Одночасно відчулося похолодання. Запара міряв температуру моря і підозріло хитав головою. Через кожні кілька миль температура спадала. Гідролог боявся зустрічі з кригою.