"Лахтак"

Трублаїні Микола Петрович

Ця подія зразу зблизила обох арифметиків з норвежцем. Утрьох вони незабаром порозв'язували всі задачі. Після цього Ковягін почав пояснювати Ерікові умову задачі про гусей. Цю задачу кочегар задавав кожному новому знайомому.

— Слухай, Ерік, — сказав він, — летіли гуси… Але як це тобі пояснити?

Котовай непогано малював, і йому спало на думку ілюструвати задачу малюнками.

— Багато гусей, — оповідав Ковягін, багато раз тикаючи пальцем у малюнок Котовая, — а назустріч їм один гусак.

Все це кочегар демонстрував пальцями, мімікою та ґелґотанням, як

то роблять гуси. Далі йшов переказ всім відомої задачі: «Здрастуйте, сто гусей! — сказав гусак. — Здрастуй, гусак! — відповіли гуси. — Тільки нас не сто, а менше. Коли б нас було ще стільки, та півстільки, та чверть стільки, та ти з нами, тоді було б сто». Питання: скільки летіло гусей назустріч гусакові?

Але це була незрозуміла Ерікові задача, і він лише розводив руками.

Нарешті, час навчання закінчився. Шелемеха урочисто накрутив грамофон. У цього інструмента був, здається, чи не столітній стаж. Принаймні так запевняв Торба. І хоч механік, машиніст і кочегар чимало доклали зусиль, щоб його полагодити, він неймовірно дико свистів і хрипів. А втім, моряки на те не зважали.

Наближався час вечері. До кают-компанії увійшов Кар.

— А знаєте, — звернувся він до товаришів, — уперше я почув слово «ельгар» від капітана Ларсена… Але до чого це він сказав?

Розділ IV

На початку двадцять третьої години Лейте вийшов на палубу провідати вахтового. Вахту стояв Соломін.

На той час мороз пом'якшав, але дув чотирибальний вітер і з неба порошило снігом. Навколо згусла темрява. Хмари, очевидно, щільно закутали небо, бо вгорі не видно було ні одної зірки.

Лейте застав вахтового на нижньому містку. Соломін нахилився через фальшборт і насторожено до чогось прислухався. Поруч нього горів ліхтар.

— Як справи, вахтовий? Спати не хочеш? — спитав Лейте. — Цікавого нічого не помічав?

— Помічав, — відповів матрос.

— А саме?

— Чути, як в морі кригу ламає. Все частіш і частіш гримотить. — Ніби на підтвердження тих слів з моря долетів віддалений гуркіт.

— Рушає, — проговорив Лейте. — Стискається.

— Я хотів уже спуститися вниз сповістити, та затримався через одну справу.

— Яку?

— Та щось застрекотіло на палубі. Наче якась машинка, наче…

— Що таке? — стримуючи хвилювання, спитав Лейте.

Одночасно промайнула думка: «Знову».

— Важко й сказати, що… але напевне я чув, як щось стрекотіло із… я сказав би, якимсь дзвоном.

Здалеку знову долетіло гуркотіння, подібне до пострілів з багатьох гармат.

Щось зловісне вчувалося в тому гуркоті. Обидва моряки, прислухаючись до тих звуків, пригадали пароплави, які, зимуючи в полярних морях, гинули від стискування криги. Хоч той гуркіт долітав здалеку, але, безперечно, рух криги мав позначитись і на крижаному полі, де вмерз «Лахтак».

— Будь на місці… — сказав Лейте Соломіну. — Я зараз вернусь.

Він скочив униз, в каюту, щоб сповістити капітана.

Кар прийняв повідомлення

дуже спокійно. Підвівся з ліжка, одягся і наказав:

— Дайте розпорядження людям бути напоготові. Покличте до мене на місток механіка.

Кар вийшов з каюти і, пройшовши через їдальню, піднявся. на палубу. В обличчя йому вдарило снігом; з темряви долинув віддалений гуркіт.

На випадок, коли б крига почала наступати на пароплав, передбачалось заздалегідь ухваленим розпорядком винести на крижину запас харчів, одяг, потрібний інструмент і шлюпку. В разі оголошення крижаного авралу кожен моряк знав своє місце.

Кар крізь темряву мацав очима кригу навколо пароплава, розмірковуючи, куди доведеться вивантажуватись, і намагався вгадати, в якому напрямі буде наступати крига.

Потім він зійшов на капітанський місток. Там, кутаючись у великий важкий кожух, стояв Соломін. За кілька хвилин туди зійшли Торба і Лейте. На палубу виходили матроси й кочегари. Стьопа із Зоріним допомогли піднятись Олаунсену.

Норвежець спочатку не зрозумів, чому його збудили. Люди виходили з кубрика так бадьоро: йому й на думку не спадала ніяка небезпека. Він скоріше сподівався побачити на палубі щось цікаве. Опинившись на повітрі й почувши гуркіт, який час від часу долітав з моря, він стривожився. Але в темряві ніхто не побачив тієї тривоги на його обличчі.

Узявши ліхтар, Ерік знаками запросив Стьопу спуститись на кригу. Юнга кивком голови дав згоду. Шкандибаючи, норвежець поліз по трапу вниз… Крім Стьопи, його супроводив Шелемеха.

Коли вони опинилися на кризі, Ерік пішов довкола пароплава. Ні юнга, ні кочегар не розуміли, чого хоче норвежець, але пішли за ним, по змозі допомагаючи йому. Він обійшов корму і зупинився коло правого борту, що ним пароплав обернений був до моря. Кар помітив на кризі ліхтарі.

— Лейте, що за недисциплінованість? Хто це на кригу поліз? Соломін, підіть довідайтесь, що там таке? Скажіть, щоб без мого дозволу пароплав ніхто не залишав.

Матрос поспішив виконати наказ.

Кар з помічниками прислухався до звуків тривожної ночі. Ні він, ні Лейте не знали напевне, чи не час уже розпочинати вивантажуватись.

Тим часом норвежець і його супутники стояли на кризі. Моряки, які були на палубі, перейшли ближче до них.

Одійшовши кілька кроків убік, Ерік Олаунсен нахилився і приклав вухо до криги, наче прислухаючись, що під нею робиться. Раптом ніби якийсь гуркіт пройшов під кригою.

Стьопі стало ясно, що норвежець про щось довідується, хоч спосіб цей для юнги був незрозумілий.

Аж ось Ерік підвівся. Світло ліхтаря впало на нього. На обличчі його блукала весела усмішка.

— Ней, ней! — голосно сказав він і, показавши рукою на море, з презирливим виразом захитав головою, ніби хотів сказати: цей наступ нам нічим не загрожує.

Стьопа відразу зрозумів Еріка і сказав Соломіну:

— Перекажи капітанові, що норвежець зробив експертизу нашій крижині і запевняє, що можна бути спокійним. А ми ліземо назад на палубу.

Коли Соломін розповів про те на капітанському містку, Кар здивовано знизав плечима.