Кришталеві дороги
Шрифт:
— Так! — зелені бісики в її очах затанцювали ще дужче. — Тож слухайте!.. Перше — ви не одружені, проте маєте пишнотілу вродливу наречену. Німкеню, звичайно. Одружитеся з нею… якщо на вашій дорозі не стане якась худорлява зеленоока шатенка.
— Схожа на вас?
— Частково. Проте не перебивайте… Ви — вчений. Ще не славетний, але обдарований… Працюєте в “Пітсбург плейт гласс К°”. Мабуть… мабуть, очолюєте лабораторію. На вас чекають великі неприємності, проте все обійдеться гаразд… Ну, то яка з мене ворожка?
— Дивовижно! — збентежено знизав плечима Курт. —
— Знову тієї ж! — засміялася Катрін. — Повторюю: я звичайна сучасна американка. Може, тільки дещо спостережливіша за інших. У майбутнє, на жаль, зазирати не вмію, а от жетон фірми “Пітсбург плейт гласс К°”, який ви ненароком витягли з кишені разом з хустинкою — помітила. А далі — звичайна логіка: якщо концерн запрошує з Європи німця, то тільки обдарованого і на керівну посаду; якщо цей німець іде до ресторану з чужою жінкою — то тільки тому, що вдома на нього не чекає власна; вам років тридцять п’ять, а це — шлюбний вік статечного німця, тому у вас є наречена. Ну, і таке інше.
— Он воно як! — розчаровано зітхнув Курт. — Ну, а ви?.. Хто ви?
— Я — вільна пташка! — вона поглянула на годинник, стурбовано хитнула головою. — Пізно. Час додому.
Курт розрахувався за вечерю. Вийшли на вулицю. Довго чекати не довелося—під’їхало вільне таксі.
— Прошу, Грюн-стріт! — сказала Катрін до шофера.
— Ви теж там живете? — здивувався Курт.
— Ні, я живу далеко звідси… — її голос лунав сухо і навіть неприязно.
— Ви чимось ображені, Катрін? — Куртові було неприємне оце дивне перетворення його супутниці.
— Аж ніяк.
— Ми ще зустрінемося з вами?
— Ні.
— Чому?
— Ви не вмієте користуватися з слушного моменту… Ну, прощайте. Ми вже приїхали.
— Прощайте… — Курт вийшов з машини, провів її поглядом, попростував до своєї вілли. Його райдужний настрій розвіявся, на душі було гидко.
Хоч минала друга година ночі, лакей ще не спав, чекаючи на господаря. Добре вишколений, він навіть знаку не подав, що здивований незнаним досі порушенням режиму дня містера Гешке. Тільки доповів стримано:
— Сер, до вас тричі дзвонив містер Друммонд.
— Друммонд?!
— Так, сер. Просив, щоб ви обов’язково подзвонили йому… Вечерю подавати зараз чи після вашої розмови?
— Ні-ні, я повечеряв… Можете йти, Ірвін.
Лакей вийшов, дбайливо причинивши за собою двері. Доктор Гешке підійшов до відеофону, замислився. Надто швидко збувається “пророкування” Катрін: нічний дзвінок Крокодила, як поза очі називають містера Друммонда, не віщує нічого приємного. Що ж там сталося?
Доктор Гешке не любив несподіванок. Він волів мати справу з передбачуваними прикростями, аби тільки не стикатися з потребою миттєво орієнтуватися в складній ситуації. Ось і тепер йому хотілося підготувати себе до найгіршого, щоб не виявити розгубленості перед босом. Але, крім можливості пожежі у лабораторії чи змін щодо терміну виготовлення вогнетриву, на думку нічого не спадало. Незадоволено посопівши носом, він набрав номер квартири Друммонда.
Чекати довелося довгенько — Крокодил, звичайно, спав. Та
— Де вас чорти носять, містер Гешке?! Обидві ваші машини обладнані радіотелефоном, то чому ж ви за весь вечір ні разу не взяли трубки? Хіба ви не пам’ятаєте умови, що компанія в разі гострої потреби може залучати вас до праці навіть у нічні години?
— Перепрошую, містер Друммонд. Я був без машини, містер Друммонд… — доктор Гешке спік рака і виправдувався, як школяр.
— Гаразд… Мені доповіли, що ви завтра вилітаєте в Берлін. Чи це так?
— Перепрошую, містер Друммонд, але я змушений… Розумієте: батько терміново…
— Все гаразд, можете їхати. Але в Берліні не затримуйтесь. Через тиждень у Росії, у місті Києві, почнеться міжнародний конгрес силікатників. Поїдете туди як представник нашої фірми.
— Але ж, містер Друммонд…
— Виступати вам не доведеться. Уважно слухайте і пильно придивляйтесь — от і все.
— Але ж, містер Друммонд…
— Можете затриматися в Росії на кілька днів після конгресу. Раджу особисто познайомитися з містером… — Друммонд зазирнув у папірець. — З містером Альйошін. З деяких джерел відомо, що він виконує завдання аналогічні вашим і нещодавно одержав вогнетрив з точкою плавлення чотири тисячі дев’ятсот… Завтра о восьмій приїздіть до мене. Всі необхідні папери для вас готуються. Все.
Клацнуло реле, зображення на екранчику розпливлося.
— Гм, так… — Курт цмокнув язиком, нс-задоволено похитав голоеоіо. Клятий Крокодил недвозначно натякнув, що докторові Гешке доручається стати промисловим шпигуном. Дожився!
РОЗДІЛ III
НЕВДАЧА ПО НЕВДАЧІ
— Руки вгору, Петре Івановичу! — сказав з посмішкою Альошин, заходячи до лабораторії.
Лаборант підхопив жарт:
— Згляньтесь, Сергію Михайловичу! До зарплати ще тиждень, а в моєму гаманці тільки…
— Мені ваш гаманець не потрібний. Мене цікавить… Гм, так і є!.. Признавайтеся, Петре Івановичу: де ваш другий гудзик з лівого манжета?
— Та де ж… — лаборант зиркнув на рукав, похитав головою. — Клятий склероз: адже збирався пришити вчора вранці, бачив, що теліпається на одній ниточці. І забув!
— А чи вчора це було, Петре Івановичу? Не три тижні тому часом?
— Та ні, вчора… — лаборант насторожився. — А хіба це має якесь значення?
— Уявіть собі, має. Ану, спробуйте пригадати точно.
— Стривайте… Я почав голитися… Помітив, що ґудзик ледве тримається… Пришив його… Так ні, це було вже давненько… Не пам’ятаю, Сергію Михайловичу. Хіба на такі дрібниці звертаєш увагу?.. А що сталося?
— Сталася дивовижна річ, Петре Івановичу: ваш ґудзик опинився всередині цієї перепічки! — Альошин показав на кристамулітовий диск. — І може, саме він і спричинився до невдачі вчорашнього досліду.
— Але ж це неможливо!
— Якщо інтроскоп показує — отже, можливо.
— Розумію, Сергію Михайловичу: мабуть… мабуть, ви припустили, що я згубив ґудзик у вакуумній камері?