КРАХ
Шрифт:
— Я вже упораюся сам, — сказав Кіт механіку. — Піди до мотора.
— Готово, Аренсібія, — оголосив Кіт.
— Добре, Ромуальде, — відгукнувся знизу Аренсібія. — Ну як тобі подобається?
— Добре.
— Усе було розраховано. Якщо закінчив, то йди перевір машину.
— Я вже збирався, — незадоволено сказав Кіт, спускаючись на землю. Не любив він, щоб йому наказували робити те, що й сам він добре знав.
Кіт заліз до кабіни, механік копався в моторі.
— Я спробую, — сказав Кіт і повернув ключ, натиснув на педаль
— Ану, ще раз, — гукнув механік.
Кіт знову натиснув на педаль, стартер ревів, та мотор не заводився.
— Як в аптеці, — сказав механік. — Почекай, зараз заведемо.
Він ще помудрував над мотором, тоді дав знак Котові, і той увімкнув запалювання. Мотор завівся.
— Газуй сильніше, пам'ятай, що глушити не можна.
— Добре. Закривай капот і подивися, чи готові Аренсібія та Лейва.
Кіт запалив сигару. Крізь дим, що поплив по кабіні, він побачив, як механік махав йому рукою.
— Гаразд, — озвався Кіт. — Ти знаєш, де чекати і коли.
— Так, — відповів той. — Помагай боже.
Кіт огледів куртку шофера молоковоза, вдягнув на себе, торкнувся пальцями нашивки «Есіл».
Коли молоковоз від'їхав, механік сів у свою машину. «Усе йде майже за планом», — подумав він.
Долоні в нього спітніли, хоч надворі було прохолодно.
6-та година 29 хвилин ранку.
Лежачи в ліжку, Данієль глянув на годинник — час уставати. Він підійшов до шафи, витяг одежу і став одягатися. «Ну й друзі, — думав він, — Відрядили мене спати. А як же моя робота?»
Він одяг штани і став шнурувати черевики. «Що ж, наказ е наказ. Треба виконувати. А справа ця з заводом дуже небезпечна».
Пляж Бакуранао був безлюдний. Може, ще занадто рано, може, березень місяць не дуже сприяв купанню. На мості, через який проходила автострада Віа Бланка, і в районі пляжу о цій порі панувала тиша. Хіба час від часу промчиться якась машина. Тому кожен, кого б це цікавило, легко міг помітити, що через міст проїхав молоковоз. Проте, як здавалося, нікому не було діла до того, що Аренсібія, Вільям Лейва і Кіт проїхали в напрямку нафтоперегінного заводу Ньїко Лопеса.
«Понтіак» зупинився перед будинком в Бока Сієга. Освальдо огледів вулицю, тоді вийшов з машини. Він підійшов до гаража, відчинив двері, вліз у «кадилак» і вивів його на вулицю. «Треба поспішати. Не дай бог той тип очуняє та ще наробить шелесту».
Освальдо заглушив мотор, підняв скло, кинув останній погляд на розкішну машину.
«Бувай, друже», — подумки попрощався він з «кадилаком». — У Штатах я добуду такого самого, як ти, але більшого розміру».
Освальдо сів за кермо «понтіака». Шофер молоковоза на задньому сидінні не ворухнувся — видно, добре вдарив його по гамалику Аренсібія.
Завівши «понтіак» у гараж, Освальдо обережно витяг шофера з машини. «Та й тяжкий же, як той лантух», — подумав він, несучи його крізь внутрішні
6-та година 45 хвилин.
Біля в'їзду до нафтоперегінного заводу о цій порі панував незвичний спокій — неділя. Лише світлофор невтомно блимав жовтим оком — під ним зароджувалося відгалуження від Віа Бланка до заводської брами.
За сотню метрів від світлофора був перший пост охорони. Там чергували два охоронці.
Коли машина звернула біля світлофора з Віа Бланка на дорогу до прохідної, один з них, Фаусто, сказав:
— Ось і молоковоз.
— Перевір його сам, — попросив Херардо і додав: — Пам'ятай про інструкції, адже ти вперше на цьому посту.
— Не хвилюйся, — відповів Фаусто.
«Ось і перший пост, — думав Кіт, скеровуючи машину до будки. — Зараз побачимо, хто хитріший: ми чи комуністи».
Машина зупинилася, один з охоронців став неквапливо обходити навколо неї. Другий підійшов до кабіни. Кіт вистромився у віконце.
— Доброго ранку, товаришу, — привітався він.
— Доброго ранку.
— Чи не змогли б ви сказати, де тут зливають молоко. Я тут вперше. Рауль захворів і послали мене. Звуть мене Естебан.
І хоч охоронець не вимагав того, Кіт показав посвідчення «ЕСІЛ».
— Рауль захворів? Що з ним? — запитав Херардо і взяв посвідчення.
— Так, — відповів Кіт. — Підхопив десь вірусний грип, зараз ця зараза усіх качає.
— Дозвольте, — сказав охоронець, і, ступивши на підніжку, заглянув до кабіни. Нічого не зауваживши, спустився на землю.
Фаусто тим часом скінчив обхід машини і подав знак товаришу.
Колією повз старий локомотив, тягнучи низку цистерн.
6-та година 52 хвилини. Гілка на Касабланку залишилася позаду.
Попереду — пост № 2. Тільки крізь нього можна потрапиш до найважливіших цехів заводу. Крім того, пост тримав під контролем переїзд через залізничну колію, всього лише за кілька метрів од нього.
Один з охоронців сидів у будці і слухав радіо, його товариш був надворі. Він бачив, як охоронець на посту № 1 повернув посвідчення шоферу молоковоза і машина повернула до них.
«Цей найважчий, — згадав Кіт, наближаючись до поста. — Тут потрібен психологічний підхід».
Вистромив голову:
— Гей, товаришу! Охорона з того поста сказала, що молоко зливають тут. Де приєднується шланг?
Кіт зупинив машину біля самісінької будки. Шлагбаум на переїзді був піднятий. Коли охоронець підійшов до молоковозу, Кіт заглушив мотор, виліз із кабіни і зобразив на обличчі несміливу посмішку.
— Тут, бачиш, така справа. Рауль захворів, а я ще ні разу тут не був.
— Хвилинку, — сказав службовець. — Евхеніо! — покликав він. — Я займусь товаришем. Ти можеш побути біля машини?