КРАХ

Родригес Альберто

— Маю надію, — одгукнувся Аренсібія.

У дверях механік зіткнувся з Освальдо, В руці той тримав портативний радіоприймач,

— Чи не мій це? — запитав механік, хоч і сам бачив, що його.

— Так. Розумієш, друже, зараз нам не до музики. Того я й витяг його з твоєї машини.

— Добре…

— Залиш, — втрутився Кіт, радий нагоді продемонструвати, що він відповідальний за справу. — Не треба нічим відвертати своєї уваги.

5-та година 45 хвилин ранку.

Вони мовчки вийшли з будинку

в Бока Сієга. Кіт двічі повернув ключ у замку. Освальдо сів за кермо «понтіака», Кіт — поруч. Аренсібія та експерт вмостилися позаду.

— Що ж, хай нам щастить, — промовив Кіт, усе ще намагаючись привернути увагу до себе.

— Краще побажаємо собі доброї роботи, — відрубав Аренсібія. — Я не дуже вірю у щастя. Береженого й бог береже.

— Маєте рацію, — зауважив Кіт. Помовчав. Тоді додав: — Я завжди обережний.

— Авжеж, — вказав на Кота Освальдо. — Обережний, як звір.

Аренсібія ковзнув по ньому порожнім поглядом. Знизав плечима. Через мить сказав Котові:

— Вже час, чи не так?

— Рушай, — наказав Кіт Освальдо.

«Шевроле» під'їхав до стоянки біля ресторану «Тарамар». Механік виліз з машини, зайшов до ресторану, сів біля шинквасу і замовив каву з молоком. А сам спостерігав за дорогою. Місце для спостереження було чудове. «Усе гаразд», — майнула думка.

Офіціант поклав перед ним серветку, поставив на неї чашку.

Механік сьорбнув кави, їсти не хотілося нітрішечки. Він дістав з кишеньки сорочки олівець і почав креслити на серветці кружечки, рисочки. «І чого вони затримуються, — подумав. — Аренсібія попереджав, аби нічого не писати. Даремно я граюся олівцем».

Та кожен з шести відвідувачів, що були у залі, займався лише своїм сніданком.

Механік сховав олівець, знову надсьорбнув каву і кинув сторожкий погляд в бік автостради.

Трохи згодом на стоянці біля «Тарамару» з'явився «понтіак» і зупинився ближче до шосе. Кіт вийшов з машини, підняв капот. Аренсібія з машини-зауважив: «Уже мусив би проїхати». Кіт удав, ніби перевіряє мотор.

— Спробуй ще раз, — гукнув Освальдо. — Почекай, заглуши.

Усі, хто сидів у машині, та й сам Кіт, уважно стежили за машинами, які курсували автострадою Віа Бланка з Гуанабо.

Молоковоз, що їхав по Віа Бланка, залишив позаду пляжна селище Тарару. «Музичний пляж Куби», — згадав шофер Рауль і заспівав;

— Та-ра-ра… Та-ра-ра…

Під'їхавши до «Тарамару», Рауль побачив «понтіак», в моторі якого копався чоловік. Він не надав цьому ніякого значення, не звернув уваги і на те, що чоловік при під'їзді молоковоза швидко опустив капот і сів у машину. Усе було буденно, навіть те, що «понтіак» виїхав зі стоянки і рушив слідом. Справді, що в тому дивного? У всякому разі, так здавалося.

Механік не пропустив нічого. Він підкликав офіціанта, спитав:

— Скільки?

Офіціант подав рахунок. Механік поклав гроші на шинквас. Нервуючись, допив каву. Майнула думка: «Ще б не стало мені погано».

Взяв решту і вийшов до свого «шевроле-55». «Не треба нервуватися, усе буде гаразд. Вони знають, що робити».

На ручці дверцят автомобіля залишилися плями поту від його пальців.

— Обжени його! — квапив Аренсібія, і Освальдо додав газу. «Понтіак» та молоковоз майже одночасно в'їхали на міст Тарара, та легкова машина вирвалася вперед. Автомобіль, хоч і мав надійну амортизацію, трохи підстрибував на кожній вибоїні моста.

— За цим поворотом, — попередив Аренсібія, — простягаючи вперед руку. — Ми повинні бути там раніше.

— Не хвилюйтеся. Будемо, — Освальдо натиснув на акселератор.

Коли за поворотом молоковоз вийшов на пряму дорогу, шофер побачив двох лейтенантів, які махали йому, щоб він зупинився. Появу їх шофер не зв'язав з «понтіаком», який випередив його на мосту, а зараз віддалявся в напрямку до Бакуранао.

Спочатку Рауль подумав, що порушив правила дорожнього руху. Потім вирішив, що по нього послали з молокозаводу, але зразу ж відкинув це припущення — просто військові просяться, щоб їх підвезли. І він, звичайно, зупинився.

Рауль дуже здивувався, коли почув:

— Товаришу, у нас наказ обшукати вашу машину. Вийдіть.

— Гаразд, — тільки й спромігся він промимрити, вилізаючи в кабіни.

— Пройдіть сюди, — сказав вищий, заходячи за машину. — Відчиніть мотор насоса.

Рауль підходив до насоса, коли «шевроле-55» проскочив повз них. Та Раулю уже все було байдуже — удар по голові звільнив його від необхідності думати, порівнювати. Аренсібія дуже вправно умів орудувати рукояттю револьвера.

А «понтіак» тим часом повернувся до молоковоза, розвернувся і став упритул за ним.

— Відчини задні дверцята, — наказав Аренсібія Коту і зробив знак Вільяму Лейві. Вони схопили шофера молоковоза за плечі й за ноги, перетягли до «понтіака», вклали на підлогу перед заднім сидінням, зняли з нього коротку куртку і вкрили ковдрою.

Аренсібія прибив дверцята.

— О'кей, — сказав він Освальдо, який непорушне сидів за кермом.

«Понтіак» круто вивернув, рипнув скатами і зник.

— Ходім, — сухо сказав Аренсібія, проходячи повз Кота, і простяг йому куртку Рауля.

Усі троє сіли в кабіну молоковоза. Кіт увімкнув мотор і молоковоз помалу рушив. В Селімарі на нього вже чекав механік на своєму «шевроле».

Молоковоз зупинився позаду «шевроле». Аренсібія, Лейва і Кіт скочили на землю.

Кожен чітко знав, що має робити.

Механік підійшов до багажника своєї машини, відчинив його. Підійшов Кіт, удвох вони витягли металевий бачок і через верхній люк вклали його в молоковоз.

Аренсібія і Вільям також не гаяли часу даремно. Вільям Лейва витяг із багажника шкіряну валізку з трьома витиснутими на ній літерами, Аренсібія дістав два маленьких пакети в прозорому пластику. Один віддав Лейві, другий залишив у себе.