Шрифт:
Сергій ПЛАЧИНДА
КОСМОГРАД1
1. На ракетодромі
Ще тільки почало благословлятися на день - посвітліли обрії за придніпрянськими луками, прошуміла зграйка крижнів, - а вже голубий комфортабельний автобус “Львів” мяко загальмував посеред саду біля двоповерхового пластмасового будинку.
–
– весело скомандував аспірант Бекекечко й поспішив до дверей.
...Лоскітливий душ, тепла ванна з рожевою, напахченою травами й ліками водою. Смачний сніданок у тихому купе, й ось гуртківці Лелеківської школи - невеличка група найзагартованіших восьмикласників - уже надворі. Легкі зручні костюми облягають постаті. Хлопці зачудовано розглядають один одного. Такі всі невпізнанні, незвичні. На животі, на колінах - гумові камери. З камер визирають патрубки. Переглядаються мандрівники: щось нове, незнане, загадково-страшнувате повіяло від цієї незвичної вдяганки.
– Звикайте, любі мої. Це легкі аварійні костюми. При перевантаженнях в оті гумові камери автоматично нагнітатиметься стиснене повітря. В свою чергу камери оберігатимуть живіт, ноги, не дадуть скупчуватись крові в небезпечних місцях.
Бекекечко ляснув по кишенях гімнастьорки й витяг годинника:
– Час у дорогу.
Ватагою вийшли з саду й зупинилися вражені: перед ними - скільки сягало око - лежало зелене-зелене поле. Де-не-де біліли бетонні майданчики. А вдалині, на тлі Дніпрового плеса й ніжно-рожевих вранішніх заграв, стриміли в небо сизувато-білі ракети. Сталева шеренга, могутня срібляста колонада.
Гуртківці з завмиранням серця дивилися на ці казково величні сигари. Он короткі дужі крила... Он написи “Полтава”, “Юнка”. Біля ракет - ажурні пускові башти. І ні душі. Тільки ген-ген на другому кінці поля - група вертольотів, вантажні машини, потужні тягачі й велетенські платформи для перевезення ракет. Якісь склади... А ось поблизу, біля легкової, - група людей.
Далеко за Дніпром біліють села, лине перегук пароплавів.
– Оце і весь ракетодром “Україна-1”, друзі мої, - урочисто оголосив Бекекечко.
– Стартові майданчики віддалені від садів, і лісу, щоб при зльоті не загорілись дерева... А там, далі, понад Славутичем, широке поле для приземлення. Міжпланетні кораблі монтують прямо тут. На крайньому від нас, “Полтаві”, ми й вирушимо в заатмосферні мандри. А ось і пілот йде нам назустріч. Бачите, який велетень.
– Наші пасажири? Перші космічні туристи? Здрастуйте!
– ще здалеку загукав пілот. Він міцно потис руки гуртківцям.
– Не лячно, товариші космонавти?
– пілот скубнув за чуба Оверка, ляснув по плечу Грицька.
– Еге, та це хлопці не з лопуцька!..
Біля легкової машини Бекекечко - командир експедиції - уважно переглянув акти технічної інспекції, контрольні документи. Простим, буденним жестом поклав до нагрудної кишені якісь квитанції. Підморгнув гуртківцям:
– Хоч би не розгубити в космосі накладних. Бо без розписок тоді й на Землю не вертайся - це вам не яка-небудь -
Ще кілька хвилин - і космонавти біля “Полтави”. Задирають голови, поглядають на ракету. Тиша... Чути тільки, як за Дніпром заповзято співають півні, а десь далеко, в шелюгах, мирно й буденно кує зозуля. Все це вплинуло на гуртківців заспокійливо, миротворче.
Тимчасом пілот, скочивши на залізобетонний майданчик, пружно й легко поліз по трапу пускової башти.
– Ну, хлопці, гайда нагору, - весело гукнув Бекекечко, немовби мали лізти на якесь горище.
Першим почав підійматись Оверко, за ним Грицько та інші. Останнім - командир космічного корабля.
– Енергійніше, пасажири. Пілот уже в кабіні... Отак, отак... Учора ракету завантажили з гелікоптерів, ну, а нам перед польотом корисніше розімятись...
Через хвилину хлопці з цікавістю озиралися: вони вже на борту космічного корабля! Грицько навіть ногою притупнув. Мабуть, хотів переконатися в міцності підлоги.
– Ось тут, у цих шафах, зберігаються космічні скафандри, спеціально для вилазки в космос.
– Бекекечко натис чорненьку кнопку - й пневматичні дверці однієї з шаф відчинилися. Гуртківці відсахнулись: у заглибині чорніло якесь сталеве чудовисько з скляною головою.
– Оце і є космічний скафандр. Одягнемо його, коли пришвартуємось до нашого космічного порту. А тепер по місцях!
Бекекечко енергійно поліз по обшитих шкірою скобах, гуртківці - за ним. Крізь кварцові перегородки виднілись штабелі пластмасових ящиків, рулони тонкої сталі, гранчасті балони.
– Тут аварійний люк, запасні костюми, - показав Бекекечко.
– Праворуч - компресори, вентиляційні пристрої , а он - кабелі від сонячних батарей, резервні акумулятори...
Та гуртківці не встигли роздивитися, бо командир, відкриваючи над головою люк, урочисто вигукнув:
– А ось і наші покої - пасажирський салон.
Мандрівники опинились у голубій, залитій світлом кабіні, з масивною колоною в центрі.
– Стержень ракети, - пояснив Бекекечко, - основа сталевої рами космічної ракети. А то наші сідала.
Гуртківці обернулись і побачили біля ілюмінаторів, на кронштейнах, велетенські крісла - цілі ліжка з гніздами для рук, ніг та голови, з петлями й поясами.
Напроти тьмяно відсвічували матові телеекрани, поблискували загадкові прилади.
– Ознайомимось швиденько з нашою кают-компанією, і - по місцях, - сказав Бекекечко.
– Пілот сидить отам, над головами, у своїй рубці, й чекає...
Гуртківці заходились оглядати кабіну.
Потім Бекекечко повлаштовував хлоп'ят у кріслах, церемонно звернувся до них:
– Дорогі пасажири! Біля кожного з вас - невеличка пластмасова шафа, вмонтована у стіну. Відчиніть дверці. Бачите - там астрокостюми. Вони призначені спеціально для старту. Адже під час зльоту наше тіло стане в десятки разів важчим. Тобто, на кожного з нас раптово звалиться могутній невидимий тягар. Це й буде перевантаження, що виникає внаслідок раптового прискорення. Левину частину ваги приймуть на себе астрокостюми.