Коштовний камінь
Шрифт:
І тут, на одному з поворотів, ми зустрілися з Теменужкою.
Як описати вам цю зустріч? Якби я не був черствою, прозаїчною людиною, то зміг би торкнутися найпотаємніших струн вашого серця ліричними словами. Я знаю ці слова, але гадаю, що не слід вдаватися до поетичних зворотів.
Теменужка зупинилась, побачивши нас, і дві її кізочки теж зупинились. В одній руці вона тримала тонкий ціпок, у другій несла сплетений з вербових гілок козубок. Волосся вона уквітчала маргаритками, і це дуже пасувало до її смуглявого личка, білої кофточки і очей, в яких ніби плавали краплинки розтопленого золота.
Якусь мить ми стояли, мовчки дивлячись одне на одного.
— Невже
Я дивився, як він підійшов до неї і безцеремонне висмикнув з волосся маргаритку. Потім він засунув квітку в петельку своєї злинялої сорочки.
Він належав до поетичних натур, а тому я не повинен був сердитись на нього. До того ж ми з ним були друзями, сиділи за однією партою!
— Здрастуй, — сказав він зніяковілій, збентеженій дівчині. — А ці дві красуні твої?
— Мої, — прошепотіла Теменужка.
Він нахилився, помацав вим'я однієї з кіз, наче був великим знавцем цієї справи, і похитав головою:
— Набрякло, — промовив він. — Добре! Перекажи баю Дімо, що сьогодні увечері я буду його гостем. Ти даси мені тарілку молока з сухарями?
— А чому ні! — засміялася Теменужка.
— Тоді давай мені свій козубок і пішли.
Я стояв збоку. Я був певен, що вона всміхнеться мені. Та вона пройшла мимо, навіть не глянувши в мій бік. Трохи схиливши голову, з ледь помітною посмішкою в куточках губ, вона уважно слухала балаканину Радана.
Я пішов слідом за ними.
Не знаю, що трапилось, але віднині я втратив апетит, звечора довго крутився в ліжку і засинав десь далеко після півночі.
Мушу вам сказати, що астрономією я ніколи не захоплювався, але в ту ніч довго і терпеливо вглядався в небо, вишукуючи різні сузір'я, і незчувся, як і ніч минула.
Зранку пішов у бібліотеку, взяв популярну книгу з астрономії і, щоб спокійно почитати її, забрався в курінь, де, як я вже говорив, зберігалась торішня кукурудза. Тут пахло висушеними качанами, пилом і мишачим послідом; світло проникало сюди крізь вузькі щілини між дошками, але все-таки було затишно, ніхто не міг побачити мене. Я озброївся циркулем, лінійкою, кольоровими олівцями і взявся старанно креслити зоряні карти. Ось увечері вона побачить мене, неодмінно побачить, коли прийде по воду. Я задумано ходитиму поблизу, біля старого тину, а вона мене запитає: «Що ти робив сьогодні? Чом не прийшов прогулятись на Оброчище? Я цілий день була одна з своїми козами!» «О, — скажу я і стомленим жестом погладжу волосся. — Оце зараз закінчив зоряну карту. Одна тільки карта небесних тіл північної півкулі забрала в мене весь час». Вона гляне на мене очима, сяючими від захоплення, як вуглинки, і скаже: «Багато зірок є на небі. А яка найкраща?» Я ж усміхнусь: «Яку ти вибереш, та й буде найкрасивішою за всі!»
Так я мріяв, але з картою нічого не вийшло. Я ж ніколи не полюбляв креслити різні еліпси та параболи. Не любив і математики.
Почало смеркати, і я знов одягнув шовкову сорочку, зачесав волосся і став чекати. Якими довгими були ці хвилини! Вони здавались мені годинами.
Аж ось хвіртка бая Дімо рипнула, — і серце моє затріпотіло від радості. Я підбіг до тину. Але ще раніш, ніж я опинився біля нього, мене обдало холодом, я ніби остовпів: почувся щебетливий голос Теменужки, а йому у відповідь гримів, наче водоспад, бас Радана. Його я впізнав відразу. Адже ми були однокласниками, сиділи за однією партою.
Тепер вже нічого було стояти біля тину. Я заліз у курінь
Однак мені здавалось, що я маю побачити щось нове, інше.
Спереду під навісом хати бай Дімо поставив широку лаву. Влітку, коли дозволяла погода, він застеляв її рядном і спав надворі. Невідомо чому, я сподівався побачити там щось цікаве. Ось Радан і Теменужка сіли поруч; він їй розповідає якісь веселі історії, а вона сміється. Якби я був у дворі бая Дімо, то теж розповідав би їй без упину про зірки, про всесвіт, про будову різних галактик.
Повинен вам сказати, що мене ніколи не приваблювали легкі веселі історії. Я б розважав Теменужку космічними проблемами. Навіть про еліпси і гіперболи щось би розповів, хоч у школі страшенно їх ненавидів, бо ніяк не міг в них розібратися. Знаєте, що це таке? Це ж непрохідні джунглі, переплетені квадратними і різними іншими коренями. Корені ніколи не цікавили мене. В усякому разі я постарався б розважити Теменужку розумними інтересними розмовами.
Я нікого не побачив і на лаві, і перше моє почуття в цю мить було приємне й радісне. Лава, на якій ніхто не сидить, також може радувати, запевняю вас!
А Радан тимчасом робив усе, щоб справити на Теменужку враження героя якогось роману. Ось вона набрала два відра води й понесла, а він підбіг, вихопив у неї з рук відра ї відніс у хату. В цьому вчинку не було нічого особливого, бо хлопець він був сильний і віднести ці дві посудини для нього не становило ніяких труднощів. Потім нарубав дров, відніс у хату, і я знову ж таки не побачив у цьому нічого особливого.
Теменужка сіла на маленький стільчик і почала доїти кіз. Робила це вона досить невміло, і Радан безцеремонно відштовхнув її і так вправно взявся до діла, що мені здалось, ніби чути, як молочна цівка б'є в дійничку.
Признаюсь, я б ніколи не зважився на таке. Я далекий від поетичних вигадок такого роду. Мені було ясно, що Радан хоче показати себе героєм перед дівчиною. Пробачте, скажете ви, що ж тут героїчного в доїнні кози?
Все закінчилось справжньою сценою. Бай Дімо так був зворушений подвигами мого приятеля, що посеред двору обняв його, наче рідного сина чи близького родича. А я ж знав, що між ними не було ніяких родинних зв'язків. Дядько Радана не був навіть сусідою мірошника.
І дивна річ! За весь вечір ніхто й не згадав про мене, хоч я ж був однокласником Радана, а від бая Дімо нас відділяв тільки тин.
Але час кінчати цю частину моєї розповіді. Через кілька днів бай Дімо кіз продав. У цих тварин була надто весела вдача. Лагідну Теменужку розважали їхні витівки. Щоб вона не сумувала за своїми вихованками, мірошник відправив її у село Цвят до своєї заміжньої сестри.
Отож, непоправно легковажний норов двох кіз спричинився до нашого втручання в історію з берилом. Якби вони були більш слухняними і покірними, ми не побували б у селі Цвят, на околиці якого розташувався табір третьої геологічної бригади.