Комедії
Шрифт:
І скільки доказів найшлося б тих у вас,
Та даром і слова ви тратите, і час.
У щирості своїй не відаю я впину
І наміру свого окрию вам причину,
Бо хоч до прикростей мене призвів язик,
Але таїтися я з правдою не звик.
Нащо змагатись нам? Діждуся Селімени,
І це побачення розв’яже все для мене.
Коли я любий їй не тільки на словах,
То, може, на ясний іще потраплю шлях.
Філінт
Могли б заждати ми
Альсест
Ні, надто мучуся я прикрими думками…
Ідіть же, я лишусь, утомлений життям,
У темнім закутку з журбою сам на сам.
Філінт
Бігме, товаришка подобалась чудна вам!
Я з Еліаитою прийду сюди небавом.
Оронт
Так, хочу знати я, чи пристрасті моїй
Прийнять судилося од вас вінець надій,
Чи почуваєте до мене ви кохання,
Бо для закоханих найгірше — це вагання.
Як полум’я моє прийняти ви ладні, —
У цім, не криючись, признайтеся мені,
А доказу прошу на разі я одного:
Альсеста, що давно втоптав сюди дорогу
І також почуттям горить до вас палким,
Хай більше не прийма ваш гостелюбний дім.
Селімена
Ну, звідки гнів такий, що вже й приймать не вільно?
Раніш ви ставились до нього так прихильно!
Оронт
Дошукуватись ми не будемо причин;
А лиш питаю вас одверто: я чи він?
Одного з-поміж нас рішуче оберіте,
А я вже знатиму, що й як мені чинити.
Альсест
(виходить із свого темного закутка)
Пан має рацію. Прошу я разом з ним,
Щоб не таїлися ви з вибором своїм.
Сюди однакове нас привело бажання:
Добитись повного і чесного признання
І серця вашого усю глибінь спізнать,
Бо більше, далебі, не може так тривать.
Оронт
Коли надіятись мені на щастя годі, —
Не стану, пане, вам нічим на перешкоді.
Альсест
Ревнивий я чи ні — не знаю, менше з тим,
Але ділитися не згоден я ні з ким.
Оронт
Коли до серця їй ви більш припали, пане…
Альсест
Коли збудили ви в ній почуття жадане…
Оронт
Клянуся
Альсест
Клянусь від цього дня не бачити її.
Оронт
Ви, пані, маєте сказать останнє слово.
Альсест
Ви, пані, закінчить повинні цю розмову.
Оронт
Вам треба з почуттям одкритися своїм.
Альсест
Вам треба в виборі спиниться на однім.
Оронт
Як! Ви вагаєтесь! Чи це ж можливо, пані?
Альсест
Як! Ще не зважили свого ви почування?
Селімена
Ах, напосталістю ви сердите мене.
Що за бажання вас взяло обох чудне!
Відома серцеві сердечна таємниця;
Сама від себе я не буду, певне, криться
І в цьому виборі давно спинилась я
На тім, кому душа присвячена моя.
Але ж ніяково слова ці таємничі
Сказати голосно і не одному в вічі.
Є речі, про які освідчуватись нам
Годиться-тихо лиш і тільки сам на сам.
Та й, виявляючи чуття своє сердечне,
Не треба ж ображать людину доконечне,
Одверто й різко їй проголосивши: ні.
Жорстоким шлях такий ввижається мені.
Оронт
Ні, правду всю кажіть одверто і до краю;
На це я зважився.
Альсест
Цього я вимагаю.
Не зволікаючись, без жодного жалю
Одному з-поміж нас ви киньте: не люблю.
Хотіли з усіма у злагоді ви жити,
Та годі. Скрайній час хитання ці скінчити.
Як затялися ви уперто на своїм,
То прочитаю я собі відмову в тім —
І все, що думав я про вас лихого, пані,
Знайде нехибний грунт у вашому мовчанні.
Оронт
Я не дивуюся нітрохи цим словам
І підписатися під ними міг би й сам.
Селімена
Ах, домагання це нудне й несправедливе
І тільки муку ним завдаєте мені ви.
Порозумітися нам, далебі, вже час…
Та ось кузина йде, вона розсудить нас.
Селімена