Комедії

Мольер Жан-Батист

Яких вам хочеться ще інших запорук?

Чи заслужила я ганьби такої й мук?!

Я жінка. Вимовить нелегко-нам буває,

До кого серце в нас нестримано палає,

І пристрасті свої доводиться ховать,

Бо недаремне ж ми — сором’язлива стать.

А як почули ви з жіночих уст признання —

Чи більше доказів вам треба на кохання?

Хто ж віри і тоді, проте, нам не дійма,

Для того жодного вибачення нема.

Доволі! В ревнощі вдалися ви огидні,

І бачу я тепер, що ви мене не гідні.

О, соромно

мені й подумати в цей час,

Що досі зберегла прихильність я до вас;

Повинна б іншого прийняти я ласкаво,

Щоб мали скаржитись законну ви підставу!

Альсест.

Ох, мила зраднице! Не встою я в борні!

Ви очі сліпите оманою мені —

Дарма! Судила так моя жорстока доля!

Солодкий цей полон і люба ця неволя!

Я ваш. Дізнатися жадаю до кінця,

Чим ошукати ви надумали сліпця.

Селімена

Ні, ви не любите мене, як слід любити.

Альсест

Мойого почуття не можна охопити,

І сила пристрасті до того довела,

Аж хочу іноді нещастя вам і зла:

Щоб люди вашої краси не помічали,

Щоб злиднів ви тяжких в житті своїм зазнали,

Щоб невідомістю вас небо повило

І статки, й титул ваш, і все в вас одняло…

Тоді б високу вам і пишну жертву склав я,

Я б вирвав, пані, вас із лиха та безслав’я,

І в гордій радості тоді б помислив я,

Що все вам на землі дала любов моя!

Селімена

Бажання, що й казать, чудове! Пречудесне! Хай захистить мене од нього цар небесний… О… Дюбуа прийшов. Який же він смішний!

ЯВА 4

Селімена, Альсест, Дюбуа.

Альсест

В якім ти одязі? Що значить вигляд твій?

Що сталось?

Дюбуа

Паночку…

Альсест

Ну?

Дюбуа

О! Це таємниця!

Альсест

Кажи ж!

Дюбуа

Од лиха нам не знаю, де й подіться!

Альсест

Що?

Дюбуа

Розказати все?

Альсест

А певне, розказать!

Дюбуа

Сказати голосно?

Альсест

Та швидше, слів не трать!

Дюбуа

Доводиться

нам утікати, пане.

Альсест

Як?!

Дюбуа

Треба утікать, бо час тяжкий настане,

Альсест

Чому ж бо?

Дюбуа

Геть біжім, урізавши поли…

Альсест

Та що ж бо сталося? Які діла зайшли?

Дюбуа

Такі, що п’ятами нам треба накивати.

Альсест

А! Голову тобі ладен я одірвати,

Як не розкажеш ти усього до ладу!

Дюбуа

Гаразд. Послухайте про нашу ви біду.

Сиджу в пекарні я — аж чоловік заходить

Увесь у чорному, очима страшно водить

І залишає нам такецького листа,

Що сам. диявол там ні букви не вчита.

Із суду, бачите, листа того прислали,

Бодай лихі його у пеклі розбирали!

Альсест

Та що ж ти спільного там, йолопе, знайшов

З речами, про які допіру тут молов?

Дюбуа

А далі, бачите, до вас прийшов знайомий.

Він дуже шкодував, що вас немає вдома;

Він повелів мені по вас мерщій іти

І, де б ви не були, доконче вас найти

І невідкладну вість вам якнайшвидше дати…

От тільки я забув, як того пана звати…

Альсест

До лиха, менше з тим. Що він тобі сказав?

Дюбуа

Він друг вам, знаю я… І він мене послав

До вас, щоб відсіля забралися ви тихо…

Арештом пахне тут… Таке-то, пане, лихо!

Альсест

А більш нічого він тобі не розповів?

Дюбуа

Ні, пане. Він перо й чорнило попросив

І вам цидулу склав. Я так собі міркую,

Що там усе стоїть про дивну справу цюю.

Альсест

Давай її сюди.

Селімена

Нічого не збагну!

Альсест

Ось прочитаємо ми зараз таїну.

Ще довго будеш ти копатись, балабане?

Дюбуа

(довго шукає записку)

Я… на столі її забув, ласкавий пане.