Коханка
Шрифт:
Від першої миті він дуже уважно її слухав. Вслухався у все, що вона говорила. І все пам’ятав. Він міг годинами сидіти навпроти неї на підлозі і слухати. Згодом, коли вони вже були коханцями і спали в одному ліжку, він міг після любощів устати з ліжка, піти до кухні, повернутися з сумкою, повною наїдків та напоїв, а потім розмовляти з нею до ранку. Інколи це її навіть трохи нервувало, бо часом замість того, щоб вдруге кохатися, вони вже тільки говорили.
Він дуже любив, коли вона пояснювала йому, як влаштований світ. Розповідала про викривлення часопростору або пояснювала, чому чорні діри насправді зовсім не чорні. У
Анджей учився на журналістиці. Коли вона запитала його, навіщо йому це, він відповів:
— Щоб мати вплив завдяки правді.
Одного разу вона спробувала пригадати собі, у який момент він остаточно її зачарував. Може, тоді, коли він цілий місяць худнув і не мився, щоб стати схожим на бездомного і провести тиждень у притулку для жебраків?
Стаття, яку він написав про бездомних, була надрукована у солідному виданні і її цитували майже всі всепольські тижневики.
А може, після того, як зробив репортаж про дитячий госпіс, а тоді на всі свої заощадження відремонтував три палати, що їх медсестри називали «останніми»? У цих палатах лежали діти, яким залишалося жити лише кілька днів. Він помітив, що у цих дітей немає сили навіть для того, щоб повернути голову і роздивитися малюнки на стінах. Вони були дуже слабкі й під’єднані до численних апаратів, тому могли бачили тільки стелю. Анджей сказав про це ординаторові. Але той лише посміявся, не вистачало грошей на морфій, тож пропозиція намалювати комікси на стелі звучала як фарс. Однак Анджей думав по-іншому. На всі свої гроші він купив фарби й пензлики, а потім довго агітував студентів із Академії мистецтв, аж поки вони погодилися розмалювати стелі госпісу коміксами.
А може, тоді, коли вона зловила його на тому, що він через день їздить до притулку для псів і возить туди продукти?
Анджей не міг спокійно ставитися до собак. Коли його друзі на вулицях задивлялися на дівчат, які провокували тим, що мали, а точніше, тим, чого не мали на собі, Анджей озирався за кожним зустрічним псом. Усі вони були для нього «неймовірний», «надзвичайний», «подивись, який гарний» або просто «чарівний». Вона також любила собак, але не аж так.
А зараз вона теж любить кожного пса. Можливо, навіть більше, ніж Анджей.
Ада захоплювалася ним і страшенно його ревнувала. Хотіла, щоб він належав тільки їй. Хотіла, щоб жодна жінка не пізнала його ближче і не довідалася про те, який він. Вона відчувала, що кожна з них, якщо познайомиться з ним ближче, захоче, щоб він належав тільки їй.
Він жив у гуртожитку і ніколи не згадував про свій дім чи про батьків. Це трохи дивувало й непокоїло Аду. Сказав лише, що приїхав до Кракова з Ілави і колись «обов’язково візьме її туди з собою, хоча це зовсім не цікаве місце». Анджей уникав розмов про своє минуле. З моменту їхнього знайомства.
Їй так ніколи і не вдалося довідатися про те, що саме він робив біля смітника поряд із її будинком тоді, на Різдво. Колись у ліжку вона пошепки попросила його розповісти про це. Вона пригадує, як він затремтів, а потім відчула його сльозу на своїй щоці. Тоді вона вирішила ніколи більше не питати його про це. Вона хотіла знати про його минуле з самої лише цікавості. Бо
Тобто почалося з Великого Вибуху. Так само, як Всесвіт, — думала вона собі, й це здавалося їй кумедним.
Часто перед тим, як заснути, вона думала про те, з чого почалося її захоплення ним. Аж до четверга напередодні 1 травня.
Тоді вони були знайомі вже більше ніж вісім місяців. Зібралися і поїхали на півострів Гель. Він хотів навчити її серфінгу на затоці. Вирушили у четвер уранці. Стояла ідеальна погода. В обід зупинилися на порожньому лісовому паркінгу поблизу автостради на Ґданськ. Сіли на дерев’яну лавку, збиту абияк із дощок. Раптом він примостився ззаду неї на лавці й почав цілувати її плечі. Потім зняв із неї станик, віддав їй і обійняв долонями груди, а сам не переставав цілувати плечі. Вона пам’ятає, як здригалася від цих поцілунків. Зі збудження, очікування і страху, що хтось може раптом приїхати на цей паркінг. Але найбільше з цікавості, що ж буде далі. Бо відтоді, як вона дозволила йому робити зі своїм тілом усе, що він захоче, під час любощів ніколи не знала, що буде далі.
Раптом він піднявся з лавки, подав їй руку й потягнув до лісу. Вона бігла за ним. У такому вигляді, як була. У сукні, спущеній до пояса, зі стаником у руці, з оголеними грудьми. Вони не побігли далеко. Він зупинився за першими ж деревами. Зняв свою сорочку, розстелив на траві і поклав її зверху на сорочку. Спершу цілував її вуста. Потім опустився нижче, зняв зубами трусики і почав пестити її лоно. Вона забула про те, що вони на паркінгу, забула, що їх видно з боку лісової стежки. Забула про все. Бо вона забувала про все, коли вони були разом. А особливо коли він цілував її там.
Він повернувся назад до її вуст. У цю мить на паркінг приїхала машина. Вони замовкли і застигли нерухомо. Вона повернула голову і бачила все дуже чітко. З машини вийшов невисокий чоловік у костюмі, підійшов до багажника, нахилився, вони почули скавуління і побачили, як він витягає з багажника пса. Шия собаки була перев’язана грубою, поплямленою мазутом мотузкою. Чоловік роззирнувся довкола, перевіряючи, чи він справді сам. Потім підійшов до найближчого дерева, тягнучи за собою пса, а той жалібно скавулів. Чоловік кілька разів обмотав мотузку довкола пенька і поспіхом повернувся до машини.
Вона до кінця свого життя пам’ятатиме те, що відбулося потім. Анджей зірвався з місця і, як був, побіг до паркінгу. На ходу підтягував штани і мчав просто по кущах до виїзду з паркінгу. Вона встала, натягнула сукню на груди і побігла за ним. У якийсь момент Анджей нахилився, підняв із землі камінь. Вибіг на шосе, навперейми автомобілю. Зупинився і пожбурив каменем. Почувся звук удару і скрегіт гальм. Анджей кинувся на автомобіль. Машина зупинилася. Анджей шарпнув дверцята й виволік назовні онімілого з шоку водія.
— Ти, дебіле, як ти міг його там залишити? Як ти міг?
Він тягнув чоловіка за комір до дерева і зі сльозами у голосі постійно повторював своє «як ти міг».
Це було страхітливе видовище. Закривавлений Анджей, машина з розбитим склом і слідами крові на білій фарбі стоїть поперек дороги, всюди скляні друзки, розпачливо скавулить пес, сигналять нетерплячі водії.
Приїхала швидка. Анджей саме притягнув свою жертву до пенька. Пес гавкав і стрибав з радощів, побачивши господаря.