Коханка
Шрифт:
Через шість тижнів електрик зловив філіппінця у носовій частині корабля.
Він прийшов до каюти, викликав його за двері і сказав:
— Слухай, цей жовтошкірий ходить зі спущеними штанами і показує світу свій апарат! Слово честі. Не брешу. Я якраз іду звідти. Нормальний ексгібіціоніст! Тільки цього нам і бракувало.
Це було, ясна річ, абсурдно. Ексгібіціоніст на рибальському судні! Стюард, який жив в одній каюті з електриком, відразу ж додав:
— Католицький ексгібіціоніст на рибальському судні!
З іншого боку, чому серед
Те, що електрик не відразу зреагував і удавав перед філіппінцем, начебто приглядається до його апарата, заохотило того повторити свою акцію.
Вирішили всі разом чекати на філіппінця у сховку. Він просив, щоб вони не робили цього. Але його ніхто не слухав. І полювання почалося. Засідку влаштували після вечері. Стемніло. Електрик вийшов прогулятися на носову частину корабля із цигаркою в роті. Філіппінець у якийсь момент з’явився із темряви і став біля підйомника. І тоді вони раптом засвітили всі лампи на носі, і навіть ту, найпотужнішу, біля вантажного бума, і скерували всі ці рефлектори на філіппінця, який стояв зі спущеними штанами. Перший механік увімкнув сигнал тривоги, а практиканти почали кричати англійською в мегафони. Філіппінець був такий вражений, що усцявся. Він стояв із напруженим членом і сцяв на штани, і тремтів, як епілептик.
Раптом він підтягнув штани, підбіг до борту і стрибнув.
Коли його витягли на палубу, він був такий холодний, що лікар сумнівався, чи виживе. Вижив. Його поспіхом відправили назад у Анкоридж. Двоє санітарів з американського Синього Хреста віднесли його на ношах до машини швидкої допомоги, яка під’їхала під корабель. Практиканти несли слідом за ним запакований у картон мініатюрний вівтар.
Капітан подав наказ до морського відомства, щоб першого механіка позбавили ліцензії за «несанкціоноване використання сигналу тривоги, яке спричинило небезпеку для життя члена команди».
До самого кінця рейсу ніхто більше не ходив на порнофільми до електрика.
І хоча всі прагнули якомога швидше забути про випадок із філіппінцем і не розмовляли про це, саме після того рейсу він уперше по-справжньому серйозно замислився про Бога.
Він повертався з рейсу до Польщі. Сидів у літаку, який летів із Анкориджа до Москви, — останнім часом трапляється, що наймають цілі команди для іноземних кораблів, і тоді їх літаком транспортують на корабель. Він летів першим класом, а поруч сидів капітан, якого він знав ще з навчальних рейсів. Капітан був живою легендою польського рибальства. Закінчив Королівську морську школу у Швеції, понад сорок років плавав, а поміж тим два роки був ректором польської морської школи, довше не міг витримати без моря.
Вони розмовляли майже всю дорогу. Зокрема про Бога й релігію.
— Бачте, пане офіцере, — капітан до всіх звертався «пане офіцере», навіть до практикантів, —
Після усіх цих святкувань Різдва без мене, після уродин і дитячих хвороб, які минали без мене і після стількох похоронів без мене. Уявляєте собі, пане офіцере?! Вона погодилася! І я подзвонив тоді до знайомого священика, який був із нами на «Турлейському» — ви, здається, були зі мною на «Турлейському», пане офіцере, правда? — Тоді він був другим механіком, а потім щось йому заскочило і він став священиком. І я сказав йому, що через тиждень ми з Мартою приїдемо до Любліна і хочемо взяти шлюб у його костелі, шлюб, на який у нас не було часу тридцять сім років тому, бо тоді я саме повинен був вийти в море. І щоб він подбав про хор і орган, і щоб усе відбулося без тих курсів, які тепер мусять проходити наречені перед шлюбом.
Він пригадує, що після цього капітан зупинився на мить, махнув рукою стюардесі, а коли вона підійшла, попросив:
— Чи не могли б ви більше не приносити мені шампанського, а замість нього дати нормальної холодної горілки?
А коли стюардеса пішла, повів далі:
— Але навіть тоді, коли я разом із нею ішов до вінця, під час того шлюбу, я все ще не вірив у Бога. Бо тоді мені ще не були потрібні ні Бог, ні релігія. Особливо релігія. Релігія, пане офіцере, часом трохи затуманює мозок. Бо з релігії, пане офіцере, часом можна зробити висновок, що значно легше любити все людство, ніж колегу з вахти. Я повірив тільки тоді, коли її не стало і світ спорожнів для мене настільки, що я був змушений знайти собі когось, аби не почуватися таким самотнім, як палець, коли повертаюся до своєї каюти з капітанського містка. І тоді я подумав собі, що, мабуть, Марта теж не хотіла бути сама і що вона все життя мала слушність. І тоді я знайшов Бога. Інколи я думаю, що знайшов Бога, а часом, що після смерті Марти просто поміняв його, не міняючи віри. Але на кораблі можна обійтися і без Бога та релігії. Принаймні я тридцять років обходився. Тож, будьмо, пане офіцере, — завершив він із посмішкою і підніс до вуст чарку.
А коли випив, нахилився до мене і додав:
— Але скажу вам, пане офіцере, що коли у вас немає своєї жінки, то з Богом людині в житті краще…