Iван Туркенич

на главную - закладки

Жанры

Поделиться:

Iван Туркенич

Iван Туркенич
5.75 + -

рейтинг книги

Шрифт:

РОЗДIЛ ПЕРШИЙ

– Куди йдемо – самі не знаємо… Два місяці відступаємо й відступаємо… Україну всю пройшли, Донбас позаду залишився, тепер до Волги-матінки німець пробивається. Невже він такий нездоланний, що до Сибіру нас відтисне? – говорив низенький рухливий їздовий, поспішно зачерпуючи відром каламутну воду із невеликого степового озерця.

Його сусід, заряджаючий третьої гармати, здавалось, не слухав свого товариша. Він із злістю розбирав заплутані і порвані посто ронки.

– Ногу!.. Ногу, ч-чорт!..- сердито

кричав він на давно не чищену, покриту потом коняку. Їздовий сяк-так набрав у відро води, підніс його до коня, який від нетерпіння аж заіржав. Кінь жадібно ковтнув, але зразу ж форкнув і одвів голову.

– Чому ж це ти не п'єш? – здивувався артилерист.- Адже зранку, вважай, не поїли, ніде вода не траплялась.

– «Не траплялась»,- перекривив заряджаючий, який ледве розплутав посторонки,- а зараз, думаєш, вода тобі трапилась?

– А що ж іще, Іване? – відгукнувся їздовий.

– Дурна твоя, Семене, голова! – раптом на весь голос закричав товариш, ніби зрадів можливості зірвати накипіле роздратування.- Та ти сам спробуй, ковтни, лишень, цю воду: адже вона, напевно, солона! Їздовий присів навпочіпки і зачерпнув пригорщу коричневої густої води. Ні слова не кажучи, він махнув рукою і витер мокрі долоні об брудні, подерті штани.

– Що, сьорбнув шилом патоки? – із злістю запитав Іван і, мабуть, відвівши душу, спокійніше додав: – Тут доброї води не відразу знайдеш. Я в цих місцях чабаном не один рік по балках отари ганяв, степи ці, сухі й солончакові, мені добре відомі.

З-за кущів, що самотньо чорніли біля яру, вийшли два командири, запорошені, почорнілі на нещадному степовому вітрі й сонці. Вони про щось напівголосно говорили, зрідка поглядаючи на карту, яку держав у руці командир батареї. Нетерпляче засунувши карту у планшетку, що висіла через плече, командир попрямував до гармат, його супутник ненадовго затримався на горбочку, вдивляючись у хмари пилу, що застилав увесь горизонт.

– Що, Лагутін, і тут вода солона? – запитав командир, кивнувши на майже висохле озерце.

– Солона… Коні ж дуже пити хочуть, а навіть у рот її не беруть,- відповів заряджаючий.

Командир похитав головою і почав оглядати коней. Відступ тривав уже не один тиждень, у батареї лишилось тільки три гармати, але й на них не вистачало їздових і заряджаючих.

– Поки що відпочивайте. Можливо, в сутінках ми когось із своїх зустрінемо.

Лагутін і Семен переглянулись.

– А може,- почав було їздовий, але заряджаючий подивився на нього так, що Семен замовк і, нічого не відповівши, сів на березі озерця. Простягнувши ноги в порваних, розбитих чоботях, він тяжко зітхнув, радий нагоді хоч трохи відпочити.

– Туркенич,- крикнув командир,- чого там затримався?

Той швидко наблизився. На гімнастьорцi – темні плями від поту й грязюки, лице чорне від пилу і загару.

Командир батареї одійшов з Туркеничем вiд червоноармійців, які розташувалися на відпочинок, і тихо спитав:

– Що ж робити? Чекати тут чи далі йти на південний схід, щоб німецьке кільце навколо нас не зімкнулось?

Туркенич

поглянув навколо:

– Позиція зручна, видно буде противника здаля. Якщо він з'явиться з боку ген тієї балки, ми встигнемо приготуватися до зустрічі.

– Якщо, якщо…- раптом роздратовано перебив його командир. – А якщо тим часом танки обійдуть нас з південного сходу, тоді що?

Туркенич мовчав. Командир подивився на нього і ще більш роздратовано майже крикнув:

– Чорт знає, яке всюди безладдя… Зв'язок з дивізіоном перерваний… Бредемо хтозна-куди, дивись, ще до німця у пазури попадем!..

Заспокоївшись, він прийняв рішення:

– До ранку залишаємося тут. У сутінках ще раз перевіримо позицію.

– Добре,- коротко відповів Туркенич і, підійшовши до гармат, стомлено сів біля першого їздового.

Той зразу пожвавішав, з лейтенантом солдати почували себе запросто, позначалися і майже однакові роки, і простота нового командира взводу.

– Значить, повечеряємо, товаришу командир?- привітно запитав Туркенича їздовий і на його ствердний кивок головою весело додав: – Так ми, значить, зараз і вогнище організуєм! У мене з десяток картоплин лишилось, спечем залюбки.

Туркенич промовчав. У наболілій від спеки і втоми голові билась одна думка: прилягти і хоч на годинку забутися. Він накрив лице вицвілою пілоткою і, поклавши голову на зігнуті руки, горілиць ліг на теплий, ще не охололий від денної спеки пісок. Кілька^ хвилин чулися чиїсь голоси, форкання коней, потріскування гілок у вогнищі. Смолистий запах горілих дров приєднався до запаху сухого полину. А потім все якось одразу затихло, і в стомленому мозку несподівано спливло недавнє минуле.

Вечір у школі перед весняними канікулами. Весна вже одягнула степ своїм пишним барвистим килимом. Зовсім недовго – лише півтора-два тижні красується донецький степ під весняним життєдайним промінням. А потім наступить жарке засушливе літо, трава степових балок побуріє, зів'яне, і лише перекотиполе під поривами гарячого вітру переміщатиметься по вигорілій, пожухлій жорсткій траві.

Але з самого початку весни у невеликому шахтарському містечку Краснодоні буйно цвітуть акації. їх багато – і біля будиночків шахтарів, і в парку. Навколо школи, де вчився Туркенич, також височать стрункі, всипані пахучими квітками акації. Ваня чує свій голос, згадує, як він читав любимий вірш Майкова, присвячений донецьким степам, «Ємшан»:

Трави пучечок степовий,

Він і сухий благоухає! І степ безмежний, дорогий В моїй уяві виникає, Ваня бачить, з якою увагою слухають школярі, і з новим піднесенням читає строфи старовинної легенди…

А ось інша згадка. Він чує десятки молодих голосів:

Степ, широкий степ, І привільний степ!

Дужими і смілими

Породив ти нас…

Де він? До чого ж знайома ця вузька закурена дорога, що веде з Краснодона в Луганськ… Ось і Гостра Могила – пам'ятне всім донецьким шахтарям місце бою червоноармійців з білими загонами у 1919 році за серце Донбасу – місто Луганськ.

Книги из серии:

Без серии

[5.8 рейтинг книги]
Комментарии:
Популярные книги

Большая книга о новой жизни, которую никогда не поздно начать (сборник)

Норбеков Мирзакарим Санакулович
Дом и Семья:
здоровье и красота
5.00
рейтинг книги
Большая книга о новой жизни, которую никогда не поздно начать (сборник)

Третий

INDIGO
Фантастика:
космическая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Третий

Камень. Книга 4

Минин Станислав
4. Камень
Фантастика:
боевая фантастика
7.77
рейтинг книги
Камень. Книга 4

Протокол "Наследник"

Лисина Александра
1. Гибрид
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Протокол Наследник

Тактик

Земляной Андрей Борисович
2. Офицер
Фантастика:
альтернативная история
7.70
рейтинг книги
Тактик

Газлайтер. Том 12

Володин Григорий Григорьевич
12. История Телепата
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Газлайтер. Том 12

Адвокат

Константинов Андрей Дмитриевич
1. Бандитский Петербург
Детективы:
боевики
8.00
рейтинг книги
Адвокат

Полет аистов

Гранже Жан-Кристоф
Детективы:
триллеры
8.88
рейтинг книги
Полет аистов

Лекарь Империи 15

Карелин Сергей Витальевич
15. Лекарь Империи
Фантастика:
городское фэнтези
аниме
фэнтези
попаданцы
6.80
рейтинг книги
Лекарь Империи 15

Вечный. Книга I

Рокотов Алексей
1. Вечный
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
рпг
5.00
рейтинг книги
Вечный. Книга I

Язычник

Мазин Александр Владимирович
5. Варяг
Приключения:
исторические приключения
8.91
рейтинг книги
Язычник

Печать Пожирателя

Соломенный Илья
1. Пожиратель
Фантастика:
попаданцы
аниме
сказочная фантастика
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Печать Пожирателя

Граф

Ланцов Михаил Алексеевич
6. Помещик
Фантастика:
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Граф

Курсант: назад в СССР

Дамиров Рафаэль
1. Курсант
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
7.33
рейтинг книги
Курсант: назад в СССР