Горить свіча

Малик Владимир Кириллович

— Знаю, — відповів Олександр, спішуючись.

— А ще коли ввійдеш до юрти, то не озирайся по боках, а йди прямо до Батия, упади перед ним ниць і, простягнувши наперед руки, поцілуй між ними килим.

Олександр незворушно буркнув:

— Ну, а далі?

— Батия називай Саїн-ханом, тобто справедливим ханом... А вже далі — що Бог дасть... Я весь час буду при тобі... Ага, ще одно. Від ханського пригощення не відмовляйся. Що б тобі не подавали, їж і пий! Бо відмова — то найбільша образа.

Перед юртою на срібному стружії

майорів білий ханський прапор і дев'ятихвостий туг, півколом стояла сотня туленгітів, а біля самого входу — великий гурт нойонів та інших ханських достойників. Десятки очей уп'ялися в невисоку, але гарно скроєну постать молодого орусутського коназа. Які дари привіз? Як він поведеться? Дари були багаті — вороної масті кінь, і багатий одяг, і срібний та золотий посуд, і орусутські гривні.

Олександр не вагався ні миті.

Пройшов крізь вогонь, низько вклонився кушу, що уособлював собою душі померлих Батиєвих предків, і рішуче повернув до юрти. Два привратники в малинових чапанах і лисячих малахаях відкинули перед ним важкий полог.

Князь високо підняв ногу і переступив через позолочений поріг.

Величезна юрта була повна людей — найближчих родичів і сподвижників Батия. Крізь відкритий шанрак — дірку на верху юрти для світла й виходу диму — вривалося золотим снопом яскраве сонячне проміння. Вся підлога була застелена пухкими килимами.

На почесному місці юрти — на торі — сидів Батий.

Олександр не дозволив собі роззиратися по боках, а прикипів поглядом до нічим не примітного чоловіка, вже немолодого, жовтолицього, вилицюватого, як і всі його співродичі, але з твердим поглядом вузьких чорних очей. Кажуть, бату означає по-монгольськи твердий. Ну що ж — характер, видно, у нього справді твердий. Про це говорять і його криваві діла, і твердий, пронизливий погляд. Як він проявиться по відношенню до нього, першого руського князя, що прибув в Орду з поклоном?

Батий був одягнутий скромно: простий чекмень, легкий шовковий пояс, на голові червоний кипчацький борик, оторочений хутром білки, на ногах — легкі літні ічиги з червоної шкіри з голубим орнаментом. І нічого зайвого — ні срібла, ні золота, ні коштовних камінців-самоцвітів.

Гордий був князь Олександр Ярославич, переможець шведів і хрестоносців, але свою гординю затиснув у кулаці — і бухнувся ниць перед Батиєм, бо потрібно було рятувати Русь. Простягнув наперед руки, як учив Доман, поцілував килим і, підвівши очі, голосно проказав:

— Десять тисяч літ Саїн-ханові, володареві багатьох народів!

Доман переклав. Батий виждав довгу хвилину, ніби сподівався підловити недосвідченого молодика на якій-небудь необачності, але той не підводився і не зводив з нього погляду.

— Встань, Іскандере, і сядь отут, біля мене, — нарешті промовив хан і показав на подушку по праву руку від себе. Це була висока честь. По юрті прошелестів нерозбірливий гомін, почулися вигуки задоволення — "дзе, дзе!".

Олександр

сів.

Батий повів пальцем, і бакаул, прислужник хана, налив із шкіряної саби[119] в срібний кумган якоїсь каламутної рідини. Підніс князеві.

— Пий, Іскандере, це кумис—улюблений напій монголів, подарований їм Високим Небом. — сказав Батий.

Олександр знав, що кумис — це заквашене дріжджами кобиляче або верблюдяче молоко, але ніколи не пив його і внутрішньо здригнувся від відрази. Глянув на кумган — чималий! Боже, як його випити, як проковтнути?

У ніс ударив кислуватий запах.

Підніс до рота і — ні живий ні мертвий — випив до дна, не переводячи подиху. Кумган віддав бакаулові, рукавом витер рота.

— Дякую, хане.

— Смачно?

— Дуже.

— Кумис — це напій здоров'я. Пий кумис, конязю, і ти завжди почуватимеш міць у тілі і бадьорість у душі, — задоволене сказав Батий. І враз посуворішав: — 3 чим прибув? Як здоров'я вітця твого, конязя Ярослава?

— Отець шле тобі найкращого скакуна зі своїх табунів, вовчу шубу, червоне князівське корзно, п'ятдесят гривнів і золотий та срібний посуд, щоб великий хан був завжди дужий та милостивий до Русі.

Він плеснув у долоні — і слуги внесли дари. Крізь відкритий полог юрти було видно красеня коня, якого тримали за вузду два конюші.

На якусь мить Батий затримав погляд на коневі, зиркнув на золото та срібло, а потім запитав:

— Чого Іскандер прибув сюди? Чого хоче конязь Ярослав? Чого він сам не прибув до мене?

— Отець хворіє, хане. Зовсім було зібрався в дорогу і раптом зліг. От і послав мене, щоб я засвідчив тобі його відданість.

— Ярослав — мудрий чоловік. Я слухаю тебе, Іскандере.

— Хане, ти заволодів Руссю. Але це обширна земля, якою не так просто управляти. Твої баскаки знають про це.

Батий перебив Олександра.

— Баскаки доносять, що орусути бунтують, повстають проти моїх людей, іноді убивають. Як це розуміти?

— Хане, бунтують смерди, простолюдини. Над ними має бути сильна князівська влада. А отець її не має. Наділи нею вітця, віддай під його руку завойовані тобою князівства — і він наведе там порядок.

Батий задумався. Всі князівства? А чи не забагато? Чи не посилиться Ярослав так, що одного дня захоче сам виявити непослух?

Олександр розгадав його думки.

— В особі князя Ярослава ти матимеш на Русі надійну опору, хане.

"Можливо, й так, — подумав Батий. — Русь розорена дотла — не піднятися їй ніколи. А надійна рука там потрібна. Хай нею буде Ярослав".

— Я згоден в д дати твоєму вітцеві всі орусутські землі — від Рязані до Києва. Але хай він сам приїде до мене — я хочу побачити його.

— Він приїде, хане. Як тільки видужає, так і приїде. На нього можеш покластися, — відповів Олександр, радіючи в душі від того, що не зустрів спротиву Батия своєму найголовнішому домаганню.