Година Бика
Шрифт:
— І тому ви так наполягаєте на підготовці народу? — запитав Таель.
— Діалектичний парадокс полягає в тому, що для побудови комуністичного суспільства необхідний розвиток індивідуальності, а не індивідуалізму кожної людини. Хай буде місце для духовних конфліктів, невдоволеності, прагнення вдосконалити світ. Між «я» і суспільством повинна лишатися грань. Якщо вона зітреться, то утвориться натовп, адаптована маса, що відстає від прогресу тим сильніше, чим більша її адаптація. Пам’ятайте завжди, що нинішнього, по суті, нема, є тільки процес переходу майбутнього в минуле. Цей процес не можна затримувати, тим паче зупиняти. А ваша олігархія загальмувала розвиток суспільства Ян-Ях на його неминучому шляху до комунізму головним чином тому, що ви допомагали
— Ви не уявляєте, якими розбещеними стали люди, — уперто сказав Таель. — Я маю на увазі демагогію, що нібито всі люди однакові, і варто їх лише належним чином вимуштрувати, виховати (теж однаково), як ми одержимо єдність мислення 1 здібностей. Насправді сталося зворотне: фактична нерівність породила море персональної заздрості, заздрість породила комплекс приниженості, в якому притлумилась класова свідомість, мета і сенс боротьби проти системи. «Кжи» проти нас, ми проти них, а система століттями лишається недоторканою. Загальне отруєння ненавистю і глибоким нерозумінням.
— Таель, і це говорите ви? Починаєте втомлюватись? А приклад Землі? Адже тільки великі й тривалі зусилля перетворять безвихідні кола інферно в нескінченну спіраль, що розкручується. От ми й пришли до того, з чого почали.
— Ні, не до того. Ви, як і «кжи», звинувачуєте нас?
— Так, Таель. У капіталістичній олігархії, чим вище той ч — інший клас, група чи прошарок стоїть на градації суспільно: ієрархії, тим більше в ній убивць, прямих і непрямих, потенцій них і реальних. Убивці бувають різні — свідомі й несвідомі. Одні чинять так через прислуговування вельможам, інші від невігластва, коли високу посаду займає неосвічена, темна людина. «Джи», хоча серед них немало темних і затурканих людей, здебільшого освічені й інтелігентні, тому, стаючи вбивцями, вони винні подвійно. Види вбивства різноманітні. Убивають невідповідністю виконуваної роботи й умов, у яких вона проводиться. Отруюють відходами виробництв і миючими хімікатами річки й ґрунтові води; недосконалими, виготовленими нашвидкуруч ліками; інсектицидами, фальсифікованими здешевленими продуктами. Вбивають зруйнуванням природи, без якої людина не може жити, вбивають будівництвом міст і заводів у місцях, шкідливих для проживання, з непридатним кліматом, убивають шумом, який ніхто й ніщо не обмежує. Погано обладнаним; школами і лікарнями, нарешті, невмілим керуванням, що породжує велику кількість особистих нещасть, а ті призводять до величезного спектру нервових хвороб. І за все це відповідальні передусім «джи» — вчені й технологи, бо кому, як не їм, слід передбачати причини, що викликають згубні наслідки. А випадки, коли «джи» виступають прямими вбивцями, озброюючи охоронні сили для знищення інакомислячих? Коли розробляють нові методи тортур і психологічного пригнічення, коли створюють знаряддя масового вбивства? За законами Великого Кільця ці діячі підлягають позбавленню права працювати п науці, аж до фізичного переселення на дикі планети.
Інженер Таель непорушно стояв перед Родіс. Знайомий їй вираз дитячої розгубленості дедалі виразніше проступав на його обличчі. Фай Родіс відчула, що слід підтримати тормансіанина і його друзів, давши опору їхній нетренованій психіці.
— Мабуть, вам потрібен один вид зброї, щоб викорінити стеження, доноси, насильства. Це ІКП — пульсаційний інгибітор короткої пам’яті. На кораблі виготовляють кілька десятків ІКП, але ви не повинні пускати їх у хід раніше, ніж розмножите сотні тисяч екземплярів.
— Мені незрозуміле призначення ІКП, — стомлено сказав Таель.
— Ви знаєте про два види пам’яті? Вони керуються в мозку різними системами молекулярних
— Хоч би й до попередньої?
— Атож. Але йому доведеться починати все заново, як і його вчителям.
— То це ж чудово! Коли б ще ця зброя та невеликого розміру…
— Вона мініатюризована, трохи більша від прикрас, які колись носили на пальцях. Додайте до неї дисектор ДПА для розпізнання психіки людини.
Тель рвучко схопив руку Фай Родіс і, опускаючись на коліна, припав губами до кінчиків її пальців. Родіс стрепенулася, відчуваючи, що цей жест архаїчного поклоніння не такий неприємний, як їй здавалося раніше.
Розділ VIII
ТРИ ШАРИ СМЕРТІ
Судно на двох сигароподібних поплавцях ковзало по морській гладіні. Довга затока Екваторіального океану недаремно мала назву Дзеркального моря. Розташоване в поясі спокійної атмосфери, ближче до хвостового полюса, море рідко зазнавало бур. Відсутність великих річок, які впадали в нього, зберігала води первозданно чистими, темними в глибині й сліпуче виблискуючими в червоних променях світла Торманса.
Ген Атал захоплювався грою барв за кормою, а Тівіса Хенако й Тор Лік милувалися незвичайною чистотою моря.
У тригранному виступі каюти біля важелів керування сиділи двоє тормансіан у бузковій уніформі, безвідривно дивилися вперед і лише зрідка обмінювались уривчастими вигуками.
Вони тримали курс на урвище бочкоподібної гори. Її темно-сіра кам’яна маса була розбита розгалуженими прожилками червоної породи, немов кривавими артеріями.
Лівіше, під горою, берег був облицьований кам’яними брилами. За набережною виднілися будинки, що в безладді відступали від моря. Кинуте місто Чендін-Тот лежало поблизу заповідного гаю, останнього на планеті Ян-Ях. Тут віддавна був край «прихильників природи» — людей, які не визнали загальної урбанізації й переселилися у зони з нездоровим кліматом. Непомірне збільшення населення планети змусило збудувати й заповідний район. «Прихильники природи» зникли, влившись у загальну масу міських жителів. Усе ж незначна ділянка первісного лісу вціліла від захланного споживацтва шістнадцяти мільярдів населення Торманса. Очевидно, це сталося випадково. Катастрофічна криза вибухнула раніше, ніж був зрубаний останній гай. Багато міст вимерло, і ті, що перебували в менш сприятливих кліматичних зонах, ніколи вже не заселялися.
Берег наближався. Земляни хотіли піднятись на дах каюти, що замінила собою місток, але провідники рішуче заперечили. Вони говорили дуже швидко, з вимовою жителів хвостової півкулі — ковтаючи приголосні. Земляни, котрі звикли до чіткої вимови державних радіопередач і повільної мови чиновників, насилу розуміли своїх супутників. З’ясувалося, що в Дзеркальному морі водяться лімаї. Ці ненажерливі чудовиська своїми довгими щупальцями хапають з відкритої палуби все живе і тягнуть у глибину. У морі їх аж кишить.
— Дивовижна аналогія із земними морями, — сказала Тівіса. — Коли в Еру Роз’єднаного Світу знищили кашалотів, розмножилися великі головоногі, з якими довелося вести справжню війну. Взагалі знищення будь-якого виду негайно порушувало мільйо-нолітню рівновагу природи. З огляду на вибіркову направленість будь-якого лихого наміру, яку ми тепер називаємо Стрілою Арі-мана, знищувалися тварини й рослини — переважно красиві, помітні, менше пристосовані до нових умов життя. Залишалися ж здебільшого шкідливі види. Іноді вони розмножувалися фантастично швидко і буквально заливали хвилями своєї біомаси величезні простори. Закон виживання переважно шкідливих видів там, де природа невміло нівечилася людиною, осягли на власному досвіді й тормансіани.