Фб-86
Шрифт:
Вже близько двох годин лежали вони нерухомо на землі. Попереду, за п'ятдесят метрів, був кордон. Хлопець спочатку не розумів, чому не можна йти далі. Адже навкруги нікого не видно. Та провідник пошепки поясни йому:
— Видно, що ви ще не були солдатом. На жаль охорона кордону в комуністів організована добре. Прикордонний наряд десь у секреті і, так само як і ми, веде спостереження. Треба дочекатися, поки пройдуть понад нас, а тоді переходити.
Вони лежали, поки стемніло. Вже важко було розрізнити
Папп схопив Іштванову руку.
— Через десять хвилин можете вирушати. Не забудьте, як переходити через дротяне загородження. Головне — спокій. До загородження повзіть. Ясно?
— Так.
Ще трохи почекали.
— Можна йти, — сказав провідник. — Поки ви не перебрались, я вас звідси прикриватиму. Якщо на вишці спалахне прожектор, не рухайтесь, лице сховайте.
Потиснули один одному руки, і Іштван, напружуючи м'язи, поповз. Серце його калатало. Особливо обережно перебирався через зорану смугу. Кожні десять метрів зупинявся, прислухаючись. Але нічого підозрілого не чув. Лише свистів вітер і шумів дощ. Нарешті він добрався до загородження. Підповз до стовпа, підвів і обережно переліз.
В ту ж годину, коли Іштван рушив до кордону, професор Голуб з невластивою для його віку проворністю мчав по садовій доріжці додому.
Перед парадним входом зупинився. Нервово понишпорив по кишенях, шукаючи ключа. Не знайшов. Сердито вилаявся і подзвонив.
Хатня робітниця відчинила двері.
Професор похапливо скинув з себе плащ і капелюх, витер хусточкою мокре обличчя і поспішив до їдальні.
— Магдо, Естерко! — радісно гукнув він ще з порога. — Усе владнав!
— Сідай, Тамаше, — озвалася його дружина. — Сідай і розкажи все по порядку.
— Приготуй, люба, чорну каву, — попросив професор. — З цієї нагоди можна зробити виняток і щось випити.
Дружина пішла на кухню і незабаром повернулася.
— Ану, любі мої, підніміть чарочки. За перемогу правди треба випити, — сказав Голуб з щасливою усмішкою.
У сяйві електричних лампочок у чарках золотом заблищав коньяк. Вони випили.
— Ох, який міцний! — здригнулась Естер.
— А ми ще міцніші, — засміявся професор.
— Ну, тепер розповідай, — попросила його дружина. Професор закурив.
— Об одинадцятій я прибув на Академічну вулицю. Товариш Шомош відразу ж прийняв мене. Дуже милий, чемний чоловік, з широким кругозором. Шомош представив мені молодого блондина, підполковника Бейду Челеї. Він офіцер контррозвідки, який вів слідство у справі Красная. Освічена, симпатична людина. Я був дуже схвильований. Як-не-як, Шомош один з керівників партії. Спочатку він цікавився ходом дослідів.
— Авжеж, — кивнула головою дівчина. — Ви боїтеся, щоб результати дослідів не потрапили в некомпетентні руки.
— Так, — підтвердив професор. — І знаєте, що сказав мені Шомош? Щоб я діяв на власний розсуд, так, як мені велить сумління. «Вчений, — сказав мені Шомош, — відповідає за свої вчинки не лише перед своїм народом і своїм урядом, але перед усім людством. Суддею вченого, крім його совісті, є все людство». Так він сказав. І мені дуже, дуже приємно було чути ці слова. Бо вони правдиві.
— А що з Іштваном? — перебила його дружина.
— Нічого.
Пані Магда і Естер здивовано переглянулися.
— Так, — засміявся професор, — завтра вранці він знову зможе слухати лекції. Значить, нічого з ним не сталося. Той Каллош так заплутав усе, що кінець кінцем і сам не міг розібратися в справах. Статс-секретаря теж ввели в оману. Однак усе з'ясувалося.
Естер з червоним від радості обличчям слухала роз повідь сивого вченого. Від щастя дівчині хотілось за кружляти в танці.
У дверях з'явилася служниця. Вона поставила на стіл каву.
— Будь ласка, — пригощав учений Естер.
Дівчина поклала в чашку цукор і почала повільно мішати в ній ложкою.
А професор вів свою розповідь далі:
— Справу з'ясував підполковник Челеї. Він встановив, що Каллош діяв нечесно, порушив правила. Гадаю, тепер йому винесуть догану за обман керівних органів. Мені він теж говорив, що бачив донесення поліції на Красная. Просто незрозуміло, чого він добивався. Шомош був дуже сердитий.
— Це й зрозуміло, — зауважила господиня. — Такий недоброзичливий вчинок може завдати багато шкоди. Може покалічити життя чесної людини.
— І поставити в неприємне становище чесних керівних діячів, — додала дівчина.
— Так, — погодився професор. — Саме тому сердився Шомош. Але головне те, що все добре скінчилося. Одного я навчився: коли людина відчуває свою правоту, вона повинна боротися за неї.
— Це саме казала я Іштванові, — згадала свою останню розмову з хлопцем Естер.
— А тепер, Естерко, — всміхнувся до дівчини професор, — з усіх сил візьмемось до роботи. Завтра вранці тільки повідомимо Іштвана, щоб пішов в університет. На жаль, деякі західні газети опублікували про наші досліди фантастичні повідомлення. На думку Шомоша, було б добре, коли б я цього тижня дав заяву для преси.
— Було б краще утриматись від цього, — стурбовано зауважила пані Магда. — Ти знаєш, я не люблю сенсацій.
— Ще видно буде, — відповів професор. — Я домовлюсь про це з Шомошем.