Фб-86
Шрифт:
Челеї зморщив чоло.
— Ти маєш рацію, — промовив він замислено. — Хлопець справді може вплутатись у якусь неприємну історію. А було б шкода його.
— Може, поговоримо з ним? — запропонував Коцка.
— Тепер?
— Хоч би й тепер, коли не маєш іншої спішної роботи.
— Не заперечую, — відповів підполковник.
Через півгодини вони були вже на квартирі Красная.
— Вчора по обіді пішов з дому, і з того часу ми його не бачили, — сказав їм сусід по квартирі.
— Як він поводився останнім часом? —
— Був дуже схвильований, неуважний. Іноді цілими днями не виходив з кімнати, — розповідав сусід, бухгалтер років п'ятдесяти, в окулярах. — Щось не гаразд із ним?
— Ні, все гаразд. Просто хотіли поговорити з хлопцем.
— Що йому передати, коли повернеться?
— Заждіть. — Челеї на якусь мить задумався. — Не кажіть йому нічого. Я дам вам номер свого телефону. Нехай він мені подзвонить.
Після того як Челеї з Коцкою пішли, сусід ще довго сушив собі голову, що міг вдіяти отой нещасний хлопчина. «Підполковник Челеї», — прочитав він записку. Повернувшись у кімнату, він розбудив дружину.
— Що сталося? — спитала заспана жінка, протираючи очі.
— Гадаю, що незабаром одержимо другу кімнату. Завтра ж подам заявку в житлове управління.
— Що з Краснаєм?
— Вплутався в якийсь шпіонаж. Підполковник і ще хтось приходили по нього.
Чоловік зняв окуляри і пірнув під ковдру. Цієї ночі йому снилася нова квартира.
Другого дня Іштван не виходив з квартири Паппа. Хазяїн ще вранці кудись пішов.
— Я все влаштую. Тільки прошу не виглядати навіть у вікно. Дружина приготує вам сніданок і обід. Можливо, що вже по обіді вирушимо. Читайте, відпочивайте, бо вночі вам доведеться пройти пішки щонайменше двадцять кілометрів. Через радянську зону ви мусите за ніч перебратись, інакше вскочите в халепу.
Іштван залишився на самоті. Він ніяк не міг подолати хвилювання. Дуже хотілося, щоб усе було вже позаду.
Близько восьмої години дружина Паппа принесла йому чай і хліб з смальцем. Низенька, повна молода жінка з ляльковим обличчям мовчки поставила сніданок на стіл і одразу ж вийшла. Іштван випив чай без хліба і почав неспокійно проходжуватись по напівтемній кімнаті. Іноді зупинявся біля вікна і дивився у двір, засаджений фруктовими деревами.
Надворі похолоднішало. Ще вчора стояла сонячна погода, а сьогодні нахмарило, подув різкий вітер. Попелясті, набубнявілі від дощу хмари, наче швидкі парусники, мчали на схід. Оголені крони дерев погойдувались і скрипіли, вітер, що дув з Альп, тужною піснею завивав у комині.
Іштвана гнітила самотність. Горло здавлювали спазми, на серце лягало неприємне відчуття непоправного лиха, наче хтось нашіптував йому: «Не йди нікуди, не залишай батьківщини. Що чекає тебе на далекій чужині?» — «Кріпись, — заспокоював він сам себе. — Хіба не бачиш, що іншого виходу
Він роздумував, мучив себе сумнівами, а час невблаганно минав. Опівдні трохи попоїв, приліг на дивані і силкувався заснути, кидаючись у неспокійному півсні.
Надвечір пішов дощ. На землю сіялись густі, дрібні краплі, наче десь у небесних висотах просівали воду крізь сито.
Після п'ятої години прибув Лайош Папп.
— Швидко одягайтесь, юначе, — звернувся він до Іштвана. — Вирушаємо.
Хлопця охопило хвилювання. Він надів легкий плащ і коричневий капелюх.
— Я готовий.
Папп критично оглянув його.
— Це не годиться, друже, — озвався він. — Ви промокнете до нитки. — На хвилину замислився, підійшов до шафи і витяг дощовик з капюшоном. — Який у вас розмір ноги?
— Сорок другий, — відповів хлопець.
Папп вийшов. Через кілька хвилин повернувся з важкими, трохи поношеними черевиками.
— Взуйте оці.
Іштван хотів відмовитись, але Папп жестом руки обірвав його.
— Робіть те, що вам кажуть. Я краще знаю, що потрібно для такої дороги.
Хлопець більше не заперечував.
— А тепер слухайте мене уважно, — сказав провідник. — Візьміть оцей документ, — він дав Іштванові бланк. — Ви службовець лісництва. Зрозуміло?
— Так.
— Дайте мені вашу довідку-прописку.
Хлопець вийняв з кишені документ і дав його Паппові. Той сів за стіл, вийняв з бумажника такий же бланк, тільки незаповнений, але з печаткою і підписом і почав писати. Заповнивши бланк, він подав його Іштванові.
— Не забудьте, що живете тут, у Сомбатхеї, на вулиці Мальва, будинок 8. Отже, де ви живете?
— На вулиці Мальва, 8, — затинаючись від несподіванки, промимрив Іштван.
— Ну, ходімо, — наказав Папп. З кухонного стола втяв невеликий згорток. — Заховайте це в кишеню, по дорозі згодиться. У хлібі сховано кілька шилінгів. Глядіть, щоб не проковтнули їх.
Вони вийшли з хати і попрямували до лісу.
Іштван, дедалі більше дивуючись, поглядав на чорноокого чоловіка.
Над головами свистів вітер. Могутні дерева стогнали, зойкали, наче казкові велетні, поранені в титанічній борні. Листя під ногами було мокре. Дощ не вщухав. Іштван радів, що надів дощовик, і в думці дякував Паппові.