Експансія-I
Шрифт:
— Я люблю м'ясо.
— А ви ж сказали, що тут чудове м'ясо!
— Коли б я хотів їсти, — сказав Кемп, приховуючи роздратування, — повірте, я замовив би собі.
— Налийте мені ще, га?
— З радістю. — Кемп знову посміхнувся. — Гарне вино, правда?
— Еге ж, — погодився Штірліц і, допивши вино, взявся за четверту рибину. — А тепер переходьте до діла. Ви дуже довго хитрували, Кемп. Тільки не кажіть про випадкову зустріч, не треба, я аж надто довго працював у розвідці, щоб повірити в це. Я був би радий повірити, я щасливий, що маю змогу дістати роботу в ІТТ, але не можу повірити вам, розумієте? Не можу, та й годі, будь
ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ — ІТТ
(1927–1940)
Долі людей залежать від крутих поворотів історичного розвитку так само, як і моральні категорії, що визначають духовне обличчя людини, висунутої силою закономірностей і випадковостей до лідерства в тому чи іншому регіоні світу; це поширюється і на діячів науки, бізнесу, культури, адже політика неможлива без цих іпостасей суспільного й ділового життя планети.
Був би Сосенс Бен блискучим філологом, якби не почалася перша світова війна. Воно й зрозуміло, син датчанина і француженки, він змалку знав мову батьків; оскільки батько його був почесним консулом Франції на Віргінських островах, юнак легко вивчив німецьку та англійську, бо острови були перевалочною базою суден — і не тільки риболовецьких. Батько послав Сосенса на Корсіку, хлопчик повинен знати діалект, на якому говорив великий імператор; тільки після цього він дозволив йому переїхати в Париж; там молодий Бен шукав собі тему для захисту зваппя магістра, але на той час Білий дім заплатив Данії тридцять мільйонів доларів, Віргінські острови стали власністю Сполучених Штатів, а Сосенс — їхнім громадянином. Саме це дало йому можливість поїхати в Пуерто-Ріко й розпочати там торгівлю цукром, приглядаючись до того, що відбувається на його новій батьківщині; а відбувався тоді бум у засобах зв'язку; майстри робити зиск, північні американці швидше за всіх зрозуміли, який важливий телефон у системі діла, що об'єднує країну не словом, а загальнонаціональним вузлом бізнесу.
Зразу ж після війни Бен організував невеличку компанію з претензійною назвою «Інтернейшнл телефон енд телеграф» із штаб-квартирою в Пуерто-Ріко і на Кубі, Там, досконало вивчивши іспанську, він обкатався і в двадцять третьому році, після путчу іспанського диктатора Прімо де Рівери, який запросив іноземні монополії взяти участь у реконструкції країни («Наша революція, — говорив Прімо де Рівера, — стала можливою лише тому, що брати в Італії на чолі з дуче фашизму Муссоліні довели свою життєстійкість»), опинився в Мадріді.
Коли ти не готовий до Іспанії, не сподівайся на успіху країна, що вигнала — в епоху інквізиції — арабів та євреїв, які дали їй учених, купців та лікарів, і через це відкинута в своєму розвитку назад не на одне століття, немовби несла на собі печать прокляття: минула велич канула в небуття; колись велика держава займала тепер місце на задвірках, стала опудалом Європи, її хворою дитиною; але претензії лишалися колишніми, імперськими.
Бен зміг — на відміну від десятків
Коли підписували контракт, Бен заявив:
— Я маю намір і надалі допомагати будь-якому режиму в світі, який згоден співробітничати зі мною, і в першооснові якого я бачу динаміку й відкриту національну спрямованість.
Контракт з диктаторським режимом був такий вигідний, що вже через чотири роки Бен, одержавши кредит у Морганів, купив колись могутню фірму «Інтернейшнл Вестерн електрик», заплативши колишнім власникам тридцять мільйонів доларів; наступним кроком на шляху до створення імперії було одруження; він узяв шлюб з Маргарет Данлап, яка була членом сім'ї вугільних королів.
Невдовзі після цього він організував «Стандард елетрицітетс гезельшафт» у Німеччині, зблокувавшись з могутнім АЕГ, потім купив компанію «Лоренц», що входила в імперію «Філіпса»; після цього підкрався до шведського «Еріксона».
І через десять років після того, як почав підторговувати вугіллям у Пуерто-Ріко, Бен, що був на той час полковником (дуже любив своє військове звання, всіляко підкреслюючи це, особливо в розмовах з тими журналістами, яким вірив; не міг збагнути, чому вони ставляться до цього з гумором), став одним з найсильніших бізнесменів світу, які працювали в індустрії зв'язку.
Саме тому четвертого серпня тисяча дев'ятсот тридцять третього року однією з перших зовнішньополітичних акцій канцлера Німеччини Адольфа Гітлера була зустріч у Берх-тесгадені з полковником Сосенсом Беном та його спеціальним представником у Берліні Генріхом Манном.
В результаті цієї зустрічі ІТТ дістало такі права в рейху, яких Гітлер не давав жодній іноземній фірмі.
Після того як Бен і «великий фюрер німецької нації» потиснули один одному руки, до Вена підійшов особистий радник Гітлера з економічних питань Вільгельм Кепплер.
— Я рекомендував би вам, полковнику, — сказав він, — підтримувати контакт з вашим колегою, бізнесменом і банкіром Куртом фон Шредером. Ви знаєте, що наша національна революція дуже критично ставиться до фінансового капіталу;. виняток становлять люди, котрі розуміють наше національне устремління; Шредер розуміє його, тому фюрер йому довіряє. Якщо у вас виникнуть якісь проблеми в майбутньому — тримайте зв'язок зі Шредером, я знатиму про все через п'ять хвилин. По телефону, — посміхнувся Кепплер. — Та ще коли це буде ваш телефон, то конспіративність, таку бажану нам, політикам, і вам, бізнесменам, буде цілком збережено.
Він, звичайно, не сказав Бену, що Курт фон Шредер очолював «гурток друзів Гіммлера» і фінансував створення гестапо; не сказав він йому й про те, що Шредер був ветераном нацистської партії; а втім, Бен прекрасно знав про це через свої нью-йоркські контакти; брати Даллеси підтримували сталий зв'язок зі Шредером, характеризуючи його як цілком надійного партнера, патріота антикомуністичної боротьби, прихильника сильної влади в Німеччині, змученій лібералізмом соціал-демократії, близької до ідей Маркса.