Егоїст

Гримич Марина Віллівна

— Може, ви й маєте рацію... Я подумаю... Протримайте путівочку на всяк випадок на кілька днів!

Віра Павлівна посміхнулася. Георгій теж: люблять його жінки «бальзаківського» віку, люблять. Чому ж не Єва?

Георгій підупав духом.

«Щось останнім часом я себе не дуже добре почуваю. Психологічно. Що зі мною? Яку з методик аутотренінгу застосувати? Може, зробити маленький шопінг? Це допомагає при різних великих і маленьких психологічних проблемах». Шопінг — надзвичайно важлива річ у житті кожної людини. У нашій мові не існує слова, відповідного «шопін-гу», — казала колись Георгієва мама. Словосполучення «здійснення покупок» видається таким безбарвним, нудним і рутинним, що не йде ні в яке порівняння

з соковитим і навіть трохи непристойним «шопінгом». У нашій совковій дійсності ніколи не надавали значення самому процесу здійснення покупок. Саме процесу, тобто тому самому шо-пінгу, оскільки наш народ був зациклений не на тому, як купувати, а на тому, що і за що купувати. Тим часом загниваючий захід, знудьгувавшись у своєму добробуті, став «біситися з жиру», тож напридумував собі масу дивних як для нашої людини речей. Серед них — нову розвагу, що не поступі, ється азартом і кількістю викинутих на вітер грошей навіть грі в казино. І зветься він — шопінг.

Мистецтву шопінгу Георгія навчив П'єр — його сусіда по гуртожитській кімнатці у Сорбонні. «У Парижі, — учив його П'єр, — ти приходиш у магазин передусім, отримати задоволення, а вже потім — зробити покупку». Примірювати, мацати фактуру, оцінювати кольори — при штучному освітленні і при природному, — розглядати себе в дзеркалі в різноіміджових строях, спостерігати за тим, як роблять покупки інші і таке подібне, — усе це складові цього виду

розваг.

Узагалі Георгій любив робити шопінги поза межами неньки: це і приємніше і, як не дивно, дешевше. Проте що робити, коли заманулося саме зараз. Заманулося не стільки

оновити свій гардероб, скільки розслабитися в процесі

шопінгу..

«Саме настав час підготуватися до курортного сезону», — подумав Георгій і вирушив на пошуки босоніжок, які бодай би нагадували йому ті, що він бачив у Парижі, в магазині відомого французького кутюр'є з японським прізвищем. Він би тоді їх купив, коли б не припустився однієї тактичної помилки: пішов у магазин зі своїм колегою, який мав трохи нижчий рівень матеріального забезпечення. Той подивився на шльопки і аж присвиснув: «Ого! І це за одну підошву з однією дірочкою для одного пальця? Хто їх купить?»— «Я б купив, якби не ти.., — подумав Георгій. Хотів було подискутувати з колегою про те, що вишуканість завжди проста, і вона завжди, в усі часи, коштувала великі гроші, — однак махнув рукою: все одно той не зрозуміє, лише образиться...». Георгієві вже було незручно при ньому купувати босоніжки. Це виглядало б як виклик несмаку його колеги. Він не захотів цього зробити і — як результат — «проморгав» класну річ. І ось уже другий місяць шукає щось подібне в різних магазинах Києва і, природно, не знаходить. Французьку, а тим більше ексклюзивну річ, можна придбати лише у Франції.

Георгій любив купувати багато взуття, як і його мама. На відміну від батька, який надавав перевагу одягу, або, як колись казали, «барахлу» чи «шмоткам», мама навіть у найтяжчі часи намагалася дотримуватися старого панського принципу — «взуття носити один сезон». Купуючи взуття, Георгій долучав усі свої відчуття, включивши й «шосте». Останнє допомагало йому передбачити: як довго носитиметься той чи інший виріб. У взутті в поняття «якість» входить не лише фактура, робота, а й таке ледь вловиме явище, як «вишуканість лінії». Можна зробити черевики з якісного матеріалу на якісному обладнанні за сучасним дизайном, однак ледь вловима похибка у вигині лінії, — і все: робота пропала! Немає вже тієї елегантності, вишуканості — і немає задоволення від взуття!

Георгій зайшов до улюбленого елітного взуттєвого магазину «Черевики від Лемана» в центрі Києва. Тут він давно вже мав знижку як постійний клієнт. Тут було все — і офіційно-елегантні «оксфорди», і візерунчасті «брогі» і

кокетливо-елегантні «дербі», і човники «лофери» і «монкі» з пряжкою, і прогулянкове замшеве взуття, однак навіть тут не було чогось подібного до вимріяних шльопок з прошитою підошвою, з гладенькою, трохи тьмяною шкірою з невидимими швами. Шкода.

Георгій вже було розчаровано рушив до виходу, як побачив у жіночому відділі Євдокію. Він вражено завмер. Вона, у потертих джинсах, кросовках і білосніжній (під чоловічу сорочку) блузі поводилася у цьому супердорогому магазині так, наче вона все життя купувала взуття саме тут. Навіть Аліса у цьому місці почувалася незручно.

Георгій відійшов у тінь і почав спостерігати за Євдокією. Вона виглядала дуже стильно. її сорочка — білосніжна і хрустка — недбало заправлена в джинси. На голові — елегантний безлад. Молодий продавець з благоговінням подавав їй то одну, то другу пару взуття. Якби Георгій не знав, що ця жінка — безробітна вчителька математики, навіть він цілком міг би прийняти її за дружину, ні, радше, за доньку мільйонера. Саме так—з вишуканою недбалістю — вдягаються діти мільйонерів.

Нарешті Євдокія зупинила свій вибір на елегантних черевичках з патлатою божевільною квіточкою попереду. Жінка закасала холошу джинсів, щоб помилуватися черевиком на своїй нозі. Подивившись на ціну, вона замислилася. «Задорого», — подумав Георгій. Євдокія з жалем поставила пару на місце і підійшла до іншої, менш вишуканої і, судячи з усього, дешевшої. Вона розчаровано потримала її в руках і поставила на місце. Навіть міряти не

схотіла.

Георгій швидко заскочив до Лемана в кабінет і, не привітавшись, схопив його за плечі і, підштовхуючи до виходу, затарабанив:

— Друже! Бачиш тут баришню? Зроби їй дев'яносто-відсоткову скидку! За мій рахунок. Наплети їй що хочеш! І запропонуй безплатно «додатково» ще одну пару. — Георгій озирнувся по кабінету. — Оцю, — вказав він на червоні красунчики. — Я все сплачу.

Чим був цінний Леман, так це тим, що йому не треба було повторювати двічі. . .

Він вийшов у салон і зі спритністю факіра підніс їй під носа червоні босоніжки, професійно запевняючи, що вона

мріяла про них усе своє життя. Євдокія і справді зацікавилася парою. Тим часом Леман почав дуже правдоподібно брехати про те, що в босоніжках є непомітний, однак суттєвий дефект, зате він як власник робить потужну скидку і на додачу віддає безкоштовно будь-яку пару, яку вона обере собі в салоні. Він брехав як справжній професіонал, який чудово знається на психології покупця. Георгій і сам майже повірив у його казку.

Євдокія взяла в руки червоні босоніжки і стала прискіпливо оглядати їх.

— Тут немає ніякого ґанжу, — віддала вона пару Лема-нові і рушила до виходу, очевидно, відчуваючи якусь аферу. Проте директор магазину спритно загородив їй дорогу.

— Нема ґанжу?— перепитав він. — Без проблем! Зараз зробимо! — і він професійним рухом майстра по ремонту взуття відірвав набійку від каблука і віддав босоніжок Євдокії.

Вона оцінила Леманове почуття гумору і розсміялася:

— Ну добре, я згодна!

Євдокія взяла з полиці черевички з божевільною квіткою і шаленою ціною і підійшла до каси.

Леман виштовхав свою касиршу геть із касової кабінки, сам власноруч вибив чек і манірно, неначе фокусник, підніс його Євдокії разом з дисконтною карткою:

—Ласкаво просимо до нашого магазину ще раз! Повинен вам сказати, що ви вибрали достойне взуття.

— Достойне кого? — перепитала вона жартома.

— Достойне справжньої леді.

Євдокія з підозрою подивилася на Лемана.

— Не знаю, з якою метою ви це робите, — сказала вона. — Проте щиро дякую.

Вона сказала це таким тоном, як говорить принцеса своєму кутюр'є, який щойно подарував їй кількамільйонне плаття лише за те, що вона його вдягне.