Дотик
Шрифт:
— Тоді нехай шукає Лі. Він добре знає цю гору. І Самерс теж.
— Так, Лі і Самерс. І я.
Поки Лі та Самерс прибули в макінтошах та зюйдвестках, Александр уже зібрав компаси, шахтарські лампи, фляжки з гасом та все інше, що могло стати у пригоді; вдягнувшись відповідно до погоди, він стояв над мапою гори, а Нелл пригнічено походжала кімнатою.
— Ти майже лікар, Нелл, і ти потрібна мені тут, — сказав Александр, коли вона попросилася пустити її разом із пошуковою групою.
Сидіти і просто чекати — то було не в характері Нелл.
— Лі, бери найдальший периметр, а це означає, що ти поїдеш на моєму коні, —
Коли Нелл на мить зупинилася, вона побачила, що Лі мав якийсь дивний вигляд: його дивовижні очі були широко розкриті і майже чорні, а красивий повний рот трохи тремтів.
— Краще б нам знайти її сьогодні, — мовив Самерс, зав’язуючи свій рюкзак. — Дощ триватиме, ріка перетвориться на бурхливий потік, і, можливо, завтра доведеться збирати вже більшу пошукову партію, щоб упоратися з паводком. Нам треба спіймати її, поки вона не зайшла далеко, я правильно кажу, сер Александре?
«Невелика втіха», — подумала Нелл, дивлячись, як троє чоловіків пішли, а її, майже готового лікаря, залишили тут.
О, як вона пишалася своїм батьком! Чекаючи на Лі та Самерса, він потурбувався буквально про все: нічні зміни на шахті були скасовані, усім працівникам було наказано йти додому, Сунь По був попереджений про небезпеку дощового паводку, і були також мобілізовані добровольці для підготовки мішків з піском на той випадок, якщо річка вийде з берегів. Коли він спробував додзвонитися до Літгоу, то виявив, що зв’язок пропав, і це означало, що зв’язку з Сіднеєм теж не було.
«О Анно, — подумала Нелл, збираючи на стіл підручники. — Що ж зробило з тобою життя, що твоя смерть спричинилася до такого болю?»
Увійшла місіс Сартіс, намагаючись приховати свою тривогу.
— Міс Нелл, ви нічого не їли. Може, ви омлет подужаєте?
— Так, залюбки, — спокійно відповіла Нелл. — Не можна бути заслабкою, коли чоловіки принесуть свою знахідку. Молю Бога, щоб з мамою все було гаразд!
У ті дні Александр їздив на гарній кобилці каштанової масті — слухняній та дужій. Не встиг Лі від’їхати далеко, як він зупинився, зняв макінтош та зюйдвестку, склав їх і засунув у мішок, накинутий на сідло. Тепер вітер змінив напрямок на північно-східний, і це підняло температуру достатньо, щоб здолати принесений дощем холод. Набагато легше роздивлятися землю, коли на тобі немає отого незручного капюшона, що хльостає по обличчі, та макінтоша, який піднімається і все застуває з кожним поривом вітру. Шахтарська лампа, оптично відрегульована так, щоб давати максимально вузький промінь від палаючого ґноту, була призначена для сухої погоди, а штормові ліхтарі були надто слабкими для пошукової роботи. Він прикрив лампу від дощу своїм крисатим капелюхом і невтомно вимахував нею то однією, то другою рукою, пустивши коня зі швидкістю черепахи.
Звістка про те, що Елізабет загубилася, завдала йому смертельного удару, хоча смерть мала настати не раптово, а повільно. Він не бачив її вдень, коли ховали Анну, однак інстинктивно відчув присутність у вітрі чогось такого, що не мало стосунку до шторму, що насувався. Неначе повітря було насичене почуттями страху, спантеличення та провини.
Її розум зламався, він не сумнівався в цьому. Не сумнівалася в цьому й Рубі, коли проводжала його з готелю.
— Бідолашна просто збожеволіла, Лі, і зникла в хащі, щоб померти там, як поранена тварина.
Але ж вона не мусить померти! Не може! І він не дасть їй збожеволіти. Допустити, щоб Елізабет зайняла місце Анни в отій тюремній камері? Ні за що — навіть якщо заради цього доведеться пожертвувати власним життям! Але яка з того користь Елізабет, яка ставилася до нього досить приязно, але лише як до приятеля і не більше?
Кілька разів він спішувався, помітивши якийсь рух, що не був спричинений дощем та вітром, — але марно. Каштанова конячка, охоча до руху та дужа, тупотіла вперед, не приндячись і не скаржачись. Минула година, потім ще одна; він уже знаходився на відстані двох миль від будинку, а Елізабет однаково ніде не було видно. Александр вирішив скористатися динамітом, щоб сигналізувати, що її знайшли, але Лі сумнівався, що почує вибух крізь шум дощу, вітру та дерев. От якби Александр та Самерс знайшли її неподалік будинку! А якщо вона примудрилася забрести так далеко, то зараз може бути за кілька футів від нього та однаково залишатися невидимою.
Раптом, перекладаючи ліхтар з руки в руку через шию коняки, він помітив, як щось тріпотіло на колючих кущах, які значно утруднювали подорож лісом для необізнаних. Нахилившись у сідлі, він зміг дотягнутися до предмета, який виявився шматком бавовняної тканини. Білої бавовняної тканини. Як сказала Нелл, на Елізабет було біле плаття, і це був єдиний достеменний факт, який був у розпорядженні пошукової групи перед виїздом. Якби вона збиралася померти, то обов’язково надягла б щось темне як ніч.
Лі виїхав із гущавини на конячу стежину, що вела до озерця, у якому він купався цілу вічність тому, і подумав — а чи не пішла Елізабет цією стежиною відразу ж після того, як побувала на могилі Анни? З’явилися нові ознаки того, що Елізабет рухалася стежиною: насамкінець уже на карачках, залишаючи на грязюці довгасті сліди від колін та долонь, не змиті водою лише завдяки відносній захищеності стежини від стихії.
Коли він побачив її, скоцюрблену, на камені біля озера, радість витіснила з його душі всі інші емоції, бо вона не була мертвою: Елізабет сиділа, обхопивши коліна руками і спершись на них підборіддям, — маленька біла істота, яка дійшла до межі своїх сил.
Він зісковзнув з коняки, прив’язав її до гілки і тихо підійшов, не знаючи, як вона відреагує на його появу, і побоюючись, що він її налякає і вона знову кудись утече. Але вона не поворухнулася навіть тоді, коли несподівано зіщулилася, продемонструвавши, що відчула, що біля неї хтось є.
— Ти прийшов, щоб мене забрати, — сказала вона дуже змореним голосом.
Він не відповів, бо не знав, як краще відповісти.
— Гаразд, Александре, ти знаєш, що я не можу втекти. Але мені необхідно приходити до озера. Ти, мабуть, гадаєш, що я збожеволіла, але це не так. Абсолютно не так. Мені просто треба було прийти сюди, до озера.