Дотик
Шрифт:
— Так, правильно.
— Тож коли ти купиш одну-дві ділянки у банкротів, ти не будеш у великому збитку?
— Ні, не буду. Але навіщо зациклюватися на гавані, коли у Воклюз та Пойнт-Пайпер можна за безцінь купити розкішний особняк?
— То фешенебельні та претензійні передмістя, тату, а люди з претензіями — вони сміховинні.
— Сподіваюся, ти нас не вважаєш претензійними?
— Люди з претензіями не обмежують себе усамітненими місцями на кшталт Кінроса, вони полюбляють бути якомога ближче до членів королівської родини чи до губернаторів. Набивати собі ціну, — пояснила Нелл, вживши новомодний вислів.
— А
— До огидності багаті люди, — серйозно відповіла вона. — Просто до огидності багаті люди.
— О Господи милосердний! Тому я мушу купити величезні ділянки землі з особняками в нудних передмістях типу Розель?
— Саме тому! — просіяла Нелл.
— Що ж, досить непогана ідея, — зауважив Александр, — за винятком одного. Тобі буде важко їздити з району Гліб до району Розель, щоб контролювати Анну.
— Та я іще й не думала про те, щоб помістити її де-небудь у Розелі, — заспокійливо відказала Нелл. — То буде пізніше, коли той особняк може стати осердям нового шпиталю. Не притулку для психічно хворих, а шпиталю. Де працюватимуть над тим, щоб винайти ліки для розумово хворих.
Александр зсунув брови, але задумливо, а не осудливо.
— Куди ти хилиш, Нелл, мені цікаво знати? Шукаєш спосіб, як витратити на філантропію мої огидні гроші?
— Та ні, не зовсім. Це більше стосується… ну…
— Давай, скинь камінь з душі, дівчино!
Нелл ковтнула слину, прокашлялася і безоглядно кинулася в невідомість.
— Татку, я не хочу продовжувати навчання на інженерному факультеті. Я хочу перейти на медичний.
— Медичний… І давно ти це вирішила?
— Точно не знаю — і це правда, — повільно відповіла вона. — Розумієш, це бажання завжди жило в мені, ще тоді, коли я розрізала своїх ляльок і робила для них штучні внутрішні органи. Але я ніколи не думала, що мені це вдасться, бо медичний факультет залишався єдиним, куди не пускали жінок. Але тепер на цей факультет стали приймати жінок — і вони туди просто юрмою пруть!
Александр не стримався і розсміявся.
— І скільки ж студенток у цій юрмі? — спитав він, витираючи очі.
— Чотири чи п’ять, — відповіла Нелл і теж розсміялася.
— А скільки там чоловіків-студентів?
— Близько сотні.
— На інженерному тобі довелося набагато важче, бо ти там була одна, і ти вистояла.
— Я вже звикла бути жінкою в чоловічому світі. — Вагон сіпнуло і хитнуло. — Якщо чесно, то я більше боюся, чи вдасться мені знайти спільну мову з отими студентками, аніж зі студентами.
Потяг в’їжджав до Літгоу, уповільнюючи хід; десь хвилин зо п’ять вони сиділи одне проти одного, не кажучи ні слова, Нелл — у болісному очікуванні, Александр — у роздумах.
— Ми ще ніколи не говорили про тебе та твої сподівання, еге ж?
— Так, ніколи, але якось ніхто й не піддав сумніву, що я вивчатиму саме інженерну справу, щоб працювати в нашій фірмі і, можливо, допомагати керувати нею.
— Це правда, але я не про це хотів сказати. Я мав на увазі твою спадщину. Яка складає сімдесят відсотків підприємства «Апокаліпсис Ентерпрайз».
— Тату!
— Я дуже жалкував, що в мене не народився син, — мовив Александр, насилу змусивши себе не відвести погляд. — Але у твоїй особі у мене з’явилася донька з геніальним мозком. Мозком, здатним розв’язувати будь-які технічні
Нелл підвелася, підійшла до вікна і визирнула надвір, щоб подивитися, як потяг з Кінроса переводять на бокову колію, щоб відчепити їхній вагон.
— Потяг з Батерста запізнюється, — нарешті сказала вона.
— Легше говорити, коли не торохтять колеса. — Александр дістав сигару і підкурив її. — Давай укладемо угоду, Нелл.
— Яку іще угоду? — підозріло спитала Нелл.
— Закінчуй інженерний факультет — і я не заважатиму тобі вивчати медицину. На той час ти вже один диплом матимеш. Може, на медичному й більше жінок, аніж на інженерному, але я не матиму такого ж впливу на його викладачів, як на власників фабрик. — Його очі блиснули крізь сигарний дим. — Може, я й заковтну наживку у вигляді побудови одного-двох нових будинків, але я також сподіваюся викроїти трохи своїх огидних грошей на отой шпиталь для ненормальних.
Нелл простягнула йому руку.
— Згода! — сказала вона.
І вони з серйозним виглядом потисли одне одному руки.
— Професор фізіології — шотландець, тату. Томас Андерсон Стюарт. Професор анатомії — теж шотландець, Джеймс Вілсон. Більшість викладацького корпусу — шотландці, професор Андерсен Стюарт продовжує залучати їх з Единбурга, і це страшенно дратує сенат і керівництво університету. Але від Андерсена Стюарта не так легко відмахнутися, він упертий чолов’яга — це тобі нікого не нагадує, тату? Коли він прибув сюди 1883 року, медичний факультет містився в чотирикімнатному будиночку. А тепер це — величезна окрема споруда.
— А хто там професор медицини?
— Поки що ніхто, — сказала Нелл. — Може, прогуляємося по платформі, татку? Я хочу розім’яти ноги.
Повітря було спекотне, але Нелл однаково взяла батька під руку і буквально висіла на ньому, коли вони походжали по платформі.
— Я люблю тебе, татку, ти — найкращий, — сказала вона.
«І оце — все, — виснував Александр, — чого, максимум, можна діждатися від власних дітей. Коли тебе люблять і вважають найкращим». Її одкровення стало для нього жорстоким розчаруванням, але він був надто справедливою людиною, щоб примушувати свою доньку займатися тим, до чого в неї не лежала душа. Як же ж йому не пам’ятати отих розрізаних ляльок?! Або замацані сторінки його безцінного Дюрера? Без кінця поповнювану колекцію медичних підручників, які вона замовила у його лондонського постачальника книжок? А тепер усі вони стоять на полицях і муляють йому в очі. А вона ж жінка, вона піде туди, куди підказує їй серце. «Дивні створіння ці жінки, — подумав Александр. — Нелл анітрохи не нагадує Елізабет складом свого розуму, але однаково — половина її від Елізабет. І рано чи пізно ця половина неодмінно себе проявить. — Від Нелл його думки полинули до Лі. — Я завжди відчував, що Лі стане моїм природним наступником, з того часу, коли почав з ним спілкуватися. А тепер мені треба розшукати його і повернути. Навіть якщо мені доведеться для цього зігнути свою негнучку спину і вибачитися».