Долина совісті
Шрифт:
Уранці він потелефонував видавцеві.
— Владе? Куди ви зникли? Наступного тижня, восьмого, дев’ятого і десятого числа — у вас зустрічі з читачами в трьох книгарнях. Ви готові? Завтра перерахуємо першу суму, як і домовлялися… Вас зустрічати? Коли приїдете, на машині чи потягом? Готель замовляти?
Влад сказав, що готово, що гроші дуже до речі, що зустрічати його не треба, що приїде він машиною й готель замовить сам, і що сьомого числа увечері він обов’язково передзвонить, щоб домовитися детальніше.
Настрій
«— Що вони будуть із нами робити?
Грем змовчав.
— Якщо я правильно зрозумів, — тихо кашлянувши, заговорив Філософ, — їх не цікавить ані м’ясо, ані раби… Їм потрібен наш страх.
— У переносному значенні?
Філософ подивився на Грема.
— У прямому, — знехотя зізнався той. — Вони лякатимуть нас, ми виплескуватимемо страх, вони наситяться, але наляканий стане сміливішим, і доведеться знову його лякати — вже ґрунтовніше… Грубо кажучи, якщо для початку у вас запустять живим пацюком — то під кінець трапези доведеться… гм…
— Кажіть, — тихо попросила Дея.
— Словом, той, хто живим вибрався від Страхоїдів, майже втрачає здатність боятися будь-чого.
— І багато вибралось живими?
Грем знизав плечима».
Влад чудово знав, що буде далі, хто що скаже і хто що відповість, і як закінчиться приключка зі Страхоїдами — але в нього раптом зникло бажання писати. Узагалі перехотілося будь-що робити.
Він розрахувався, кинув валізу в багажник — і, щойно стемніло, виїхав на дорогу.
…Світ за очі.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Долина Совісті
— Що з вами? — злякався видавець.
— Я трохи занедужав, — сказав Влад.
Видавець закусив губу:
— Але зустрічі вже анонсовані…
— Я не збираюся скасовувати зустрічі. Інша річ, що важко бути чарівним… коли так болить голова.
— Тиск? — припустив видавець. — Отруєння? Чи ви просто хильнули зайвину?
«Іще один запідозрив у мені алкоголіка», — похмуро подумав Влад.
Колись він ніколи не зустрічався ні з якими читачами, колись він узагалі не з’являвся на людях як якийсь там письменник. Він сам собі боявся зізнатися, як хвилюється і як не хоче осоромитися.
Уранці за ним до готелю прийшла машина, Влад сів поруч з водієм, і вже на третій хвилині шляху його почало млоїти. Він майже до кінця розкрив вікно, глибоко дихав і намагався відвернутися — нудота ледь-ледь поступилася позиціями, але зникати й не думала. «Читачі будуть засмучені», — подумав Влад — і сам собі здивувався. Виявляється, можна не тільки говорити крізь зуби — деякі примудряються крізь зуби думати…
У першій же книгарні його почастували кавою з коньяком. Полегшало. Коли Влад сів нарешті за низький столик на тлі стелажів, всуціль заставлених «Пригодами Гран-Грема», коли подивився прямо перед собою — в очах зарябіло від осіб
У машині — дорогою до наступної книгарні — видавець довго мовчав.
— Мда, — сказав він нарешті, коли дорога добігла кінця. — Не припускав… кривдно.
Влад тільки скривився. Голова його, здавалося, наповнена була розплавленим свинцем.
Знову випили кави з коньяком, але Владу не стало краще. Утримуючи на обличчі посмішку, як еквілібрист утримує на носі картковий будиночок, він вийшов до шанувальників позашлюбного троля; його запитали, коли він почав писати, потім поцікавилися, чи багато отримують письменники, потім запитали, є чи в нього родина — і цієї миті він відчув себе курчам, що вирвалося із затісної шкарлупи.
Він раптом побачив, що на вулиці сонячно, і магазин просторий, та й народу зібралося сила-силенна. Він побачив обличчя, зокрема дитячі, побачив усміхнену червонощоку жінку, котра запитала про «початок творчого шляху», опецькуватого пацана, який переймався письменницькими доходами, і жінку в окулярах, яка питала про…
Влад ледве стримався, щоб не роззявити рота. Анжела — добряче змінена, у білявій короткій перуці, у темних окулярах на все обличчя, — незворушно чекала відповіді.
— Позашлюбний троль — не така вже й погана родина, — сказав Влад після непристойно тривалої паузи. — Ймовірно, він доводиться мені сином… А якщо чесно — я ціную самотність. І дуже не люблю, коли на неї зазіхають.
Анжела посміхнулася, наче й нічого не сталося. Влад якоїсь миті навіть подумав, що помилився, що це інша жінка, що йому ввижається Анжела, як до того ввижалася Ганна…
Потім, у юрбі охочих отримати автограф, його взяли за лікоть. Він озирнувся — але біла перука вже відпливала геть. Анжела йшла — якщо, звісно, це була вона…
«Прокляття!» — подумав Влад майже злякано. Та ж вона не відстане! Господи, вона знайшла його, це так просто — лишень проглянути газету «Книжкові новини»… Це так просто — знайти людину, особливо якщо ця людина — письменник «на розкрутці»…
Скоріше назад. До колишнього статусу, коли його вважали чиїмсь псевдонімом. Усі розмови — по телефону, вся інформація — поштою, гроші — по перерахунку…
— Це було набагато краще, — сказав видавець здивовано. — Просто разюче.
— Що?
— Я про зустріч. Це було значно пристойніше.
— Ви комусь говорили, де я живу? — запитав Влад, помовчавши.
Видавець звів брови:
— Ні. А що? Що ви маєте на увазі?
Усю ніч він просидів за комп’ютером. Гран-Грем, мужній троль, вивів Дею і Філософа з лігва Страхоїдів, але вже на другий день стало ясно, що Той, Хто Йде Слідом, не тільки не відстав, але навіть і скоротив відрив, і довелося наддати, і ще трохи, і мандрівці майже вибилися із сил, коли попереду з’явилися вежі Міста Жаб…