Диво

Стіл Даніела

Розділ 16

Напередодні Різдва Квінн був у Женеві разом із Алекс та її родиною. Він пішов із ними на всеношну та за напівзабутою традицією його юності запалив свічку за Меггі.

Два тижні тому Алекс народила дитину, а Квінн, як і обіцяв їй, прилетів у ці дні до неї. Це було щось таке, що Джейн неодмінно зробила б, і він зробив на спомин про неї те, чого вона не могла.

Цього разу в Алекс народилася дівчинка, і хлопці були зачаровані нею. Вони весь час брали її на руки, пестили й цілували, а раз навіть мало не впустили. Алекс була рада трохи поговорити зі своїм батьком. Він тихо сидів поряд, вони розмовляли, а дочка тримала

дитину на руках. І, сидячи поряд із дочкою, Квінн згадував ті численні роки, коли він так і не приїздив із далеких куточків світу додому на Різдво. Він просив у неї вибачення, а вона відповідала, що розуміє його. Для неї означало дуже багато те, що він прилетів із Кейптауна просто побачитись із нею. Він залишив там свій корабель, куди збирався повернутись над ранок після Різдва.

Квінн провів із ними тиждень, і коли він сидів з Алекс уночі після всеношної, в нього виникла спокуса розповісти дочці про Меггі, але потім вирішив, що не варто. Він усе ще вважав, що повівся правильно, але дивувався сам собі, як сильно він сумував за нею протягом цих двох місяців. Їхній зв’язок був сильніший, ніж він міг збагнути, і Квінн дуже хотів довідатись, що Алекс сказала б про це. Однак йому бракувало мужності розповісти про все. Він думав, що дочка сприйме це як зраду пам’яті її матері.

Він усе ще любив Джейн і думав про неї, але постійно згадував Меггі, сидячи на палубі вночі й дивлячись в океан. Джейн здавалась частиною віддаленого минулого, а Меггі була невід’ємним елементом мережива його теперішнього життя. Але не майбутнього. Своє майбутнє він проведе сам на «Нічному польоті», думаючи про свої падіння й перемоги, а також про тих людей, яких любив і кого втратив.

Квінн був вдячний, що Алекс перестала бути тільки його минулим і перейшла в теперішнє. Він розцілував усіх і залишив подарунки кожному, коли від’їздив різдвяного ранку. Він провів із ними тиждень і більше не хотів обтяжувати їх. Вони проведуть Різдво разом, а для нього свята завжди є болісними. Власне, він ніколи не любив їх.

Квінн полетів назад до Кейптауна й пізньої ночі повернувся на свій корабель. Там він відчув велике полегшення. «Нічний політ» був тепер його домівкою.

Вони провели в порту ще три дні, роблячи запаси; протягом годин Квінн детально обговорював із капітаном наступні маршрути. Вони збирались обігнути мис Доброї Надії й плисти вздовж берегів Східної Африки. Там були місця, куди, певне, запливати на такому вітрильнику, як «Нічний політ», було не варто. Він не хотів потрапляти в небезпечні райони, наражаючи команду на непотрібний ризик. І, коли вони знову підняли вітрила, Квінн був щасливий вирушити до нових незнаних берегів.

Після свят погода стала гіршою, а на другий тиждень січня пішов дощ. Вони пережили три дні сильної зливи й суворого моря, і Квінн мимоволі пригадав буревій у Сан-Франциско рік тому. Це було на Новий рік, тоді він уперше побачив Меггі, промоклу до нитки під шаленою зливою. І раптом у нього виникла спокуса зателефонувати їй, але він утримався. Почути її голос, говорити з нею — це завдало б завеликої муки їм обом. Він приречений відпустити її. І хоче, щоб вона знайшла краще життя, ніж те, яке він міг би дати їй.

Після тижня дощів вони змінили курс, і наприкінці ще одного тижня вся команда була дуже виснажена, та й сам Квінн також. Вони дістали свої карти й почали шукати новий курс, щоб знайти місце, де погода була б краща. Однак там вона, навпаки, виявилась іще гіршою. Всі на борту, крім Квінна й капітана, хворіли, і Квінн сказав жартома, що, коли погода не поліпшиться, вони виганятимуть команду з ліжка батогом. Тієї ночі Квінн

лежав у своїй каюті, коли раптом почув звук удару. Море було таке суворе, що меблі почали падати й ламатись. Він глянув в ілюмінатор поряд із ліжком і побачив, що вітер досяг неймовірної сили. Квінн одягся й пішов на місток поговорити з капітаном. Новий курс вів їх до ще сильнішого шторму. Квінн був вражений розміром хвиль, які перебігали через палубу; в кермовій рубці на нього чекали капітан, його перший помічник та інженер. Вони переглядали погодні зведення й дивились на радар. Зелена вода несамовито кидалась на палубу, і хвилі вдиралися до рубки. Щоразу, коли ніс корабля зникав під водою й виринав знову, здавалося, щогла от-от зламається, але Квінн був певен, що цього не станеться.

— Ми танцюємо рок-н-рол, — Квінн намагався жартувати, але його вмить приголомшило те, що капітан виглядав досить стурбованим. — Як справи?

Квінн не очікував, що виникнуть проблеми. «Нічний політ» був побудований так, щоб вистояти за будь-якої погоди, ніяка хитавиця ніколи не лякала його. Вони вже все це подолали. А Квінн ніколи не потерпав від морської хвороби.

— Тут є кілька досить неприємних рифів, — сказав капітан, уважно глянувши на радар і сонар. — А також є ще деякі проблеми, але, здається, перш ніж стане краще, буде ще гірше.

— Здається, це ураган, чи не так? — запитав Квінн таким тоном, ніби цього аж ніяк не могло з ними статись. А за хвилину обернувся до капітана: — Я б хотів, щоб люди були в безпеці. Чи всім уже видали рятівні жилети?

— Це зроблено годину тому, — запевнив його капітан. Усі на палубі були в яскравих рятівних жилетах, із пристебнутими ременями на випадок, якщо їх змиє за борт, але Квінн знав, що як хтось опиниться серед таких хвиль, витягти його буде майже неможливо.

— Скажіть їм, щоб вони були обережними, — сказав Квінн першому помічникові й вийшов на палубу, щоб подивитись, що робить команда. Всі вони були з яскраво-жовтими страховками, включаючи й самого Квінна, якому капітан твердо наказав одягти це, перш ніж він вийде з рубки. Квінн посміхнувся, йому подобалась обережність капітана.

Квінн також одяг рятівний жилет і рушив до інших. Тільки-но він вийшов, як почув на вельботі неприємні звуки поломки. Корабель здригнувся, а Квінн боявся тільки, щоб не зламалася щогла. Вони ніяк не могли цьому запобігти, залишалося тільки дивитись уперед. Але не всі могли це, і коли Квінн побачив хвилі, то одразу зрозумів, що такого в його житті ще не було. Ніколи він іще не потрапляв у такий шторм. Хвилі були височенні, як хмарочоси, сімдесят або вісімдесят футів заввишки. То було випробування для будь-якого корабля і, звичайно ж, для «Нічного польоту». Він стояв, вдивляючись у темряву, і раптом за кілька футів від себе почув крик. Один із молодих матросів мало не випав за борт, а двоє інших підхопили його. Вони пристебнули рятівні ремені, бо всі троє могли бути знесені за борт, коли вітрильник опинився в величезній западині. Здавалося, минула ціла вічність, перш ніж гігантська хвиля відринула від них.

— Усі йдіть усередину! — закричав Квінн, жестикулюючи проти вітру, і люди почали повільно повзти по палубі, яка стояла під кутом мало не дев’яносто градусів.

Нарешті мокрі до рубця члени команди таки доповзли до кермової рубки. Вперше Квінн дуже занепокоївся через долю корабля, адже подібний шторм він бачив тільки в кіно. Вони прив’язали все, що тільки могли, але майже всі речі на борту були побиті й потрощені. Але тепер він не переймався матеріальними збитками, — лише б тільки вижити, адже більшість людей навколо нього були страшенно перелякані.