Частина друга

Меньшов Олександр

Ми минули ряд добротних хат з солдними городами, як тягнулися до невеличкого лсочку, прохали громадську баню, ось, нарешт, з'явилися столичн мури. Тут наша дорога роздвоювалася ми почали повертати лворуч, вбк чи то складв, чи то ще якихось господарських будвель.

Треба сказати, що Новоград дйсно каптально розбудовувався. Сава про це деклька разв згадав. Нове мсто росло, можна сказати, з нчого! Споруджувалися мцн кам'ян будинки... а поруч зводилися укрплення, здймалися догори крпосн мури... з'являлися величезн

площ, проводилися широк вулиц... навть каналзаця водопровд...

Так зараз розповдав Сава, який при тому експресивно розмахував руками. Що таке каналзаця, вн все ж толком розповсти не змг. Проте додав, що "ету штуку ельфи прдумал".

– В Новоград столько народа каждий год прзжат, что хай Сарн млут!
– говорив вн тут же тицяв пальцями на робтникв.
– Но н мньше узжат... Здсь закрпица тяжловато.

Дорога, якою ми рухалися, петляла мж складв, ггантських колод, чи не менш величезних кам'яних плит, як лежали прямо на узбчч. Збоку здавалося, наче все мсто було в риштуванн. Тут та там снували купи людей: теслярв, мулярв, стропальникв, столярв... Та Тенсес його зна кого ще! Майстри гордовито походжали вздовж стн, про щось сперечалися. Гомн стояв такий, що Сав вже доводилося кричати, щоб я його почув.

Ми повернули повз чергову будвлю, вз покотився вбк високого млина, який стирчав осторонь. Вдразу за ним можна було побачити ще купу подбних споруд.

– Мльница!
– крикнув Сава.
– Ми так етот край клчм.

– багато тут... мльнц?

– Больше полусотн! Город огромний, кормть надо тьму народу...

– А як тут взагал... кра?
– я спробував зорнтуватися.

– Ну... Портовая слободка... Ми йо уж прохал... Вот Мльнца... щйо сть Кузн... ето справа от порта... За Кузням - Воная слободка... Там дозволл слца рстровкам...

– А той бк? За Мльнцей?

– Там? Сухарно... В основном пч. Длают хлб для армйскх да флотскх нужд...

– Мен казали, що навколо Новограда повно слобдок.

– Знамо дло много! Вот по другую сторону города стот Мдово прдместь... Я как раз там живу. Оттуда дорога лбо в Тмноводь... чрз лсоплк... лбо виходш на Западний тракт... до судоврфй Оршка!

– А в мст як?

– Как? Н бойся, н заблудшся... Ето на првий взляд город похож на улй. Будш в срдн, поймйош, что всйо трошк прощ.

– Ей! Сюда давай!
– звдкись вискочив якийсь мужичок, який завзято замахав руками.

– Вот бшний!
– посмхнувся Сава.
– Здорово, Услав! Ти что ж думаш, я н знаю куда хать-то?

– О, то ти Сава! А я гляжу на нтава вот!
– тут чолов'яга кивнув на мене.
– Гляжу та думаю...

Я вже не слухав його, а хутко злазив з воза починав тягати мшки. Всередин складу було на диво чисто. На стол, що стояв у невеликого вконця, сопв начищений до блиску самовар. У блоснжнй ваз поруч з ним лежала в'язка бубликв та величезний медовий пряник. Судячи з усього

Услав збирався сндати.

– Тпру, ти, нхазова сла!
– потягнув за поводи Сава. Вн легко зстрибнув почав мен допомагати.

– Сколько-но вас сводня трудца?
– питав мрошник, пдстрибуючи поруч з нами. Видно, що вн трохи сердився, що йому не дали попити чаю.

– щйо шстро, - казав Сава.
– Да вон вдш, ван уж слдом дт...

– Слушай, гд такова гарячва помощнка сб отхватл?
– посмхнувся Услав. Вн пдвв брови та з часткою похвали в мй бк додав: - Давно н вдл столь р'яних работнков! Всйо п'янци да лнтя! Ти откудава будш, дружищ?

– з Темноводья он, - вдповв Сава.

– А-а-а... Вдно щйо н пртйорся, раз пуп так рвйот!
– Услав вдмахнувся. Слово "Темноводдя" йому явно не сподобалося.
– Ну, дружищ, вашх тут пруд пруд! Одн бивают з головою, друг - спас да сохран! Ти, вдно, з првих!

Ще деклька хвилин Услав мив кстки усм жителям Темноводдя. Ми тим часом перетаскали вс мшки. Потм розпрощалися з мрошником та рушили назад до порту.

– Жарко, - невдоволено пробурчав Сава, обтираючи обличчя хусткою.
– Кваску б сйчас, да холодннькова. А? Что скажш?

– Не погано б, - погодився я.

– Давай в трактр до За задм.

– Куди? До яко За?

– О-о-о! Да ето прозвщ у хазяйк... Хорошая двка... да вот с мужм н сложилося...

– Це як?

– Погб гд-то на Святой Змл, - скорчив невдоволену пику Сава.
– На самом дле Зая ето Зоряна Корчакова... Так что? Задм? Вип'м по кружчк кваса. У нейо ягодний квас такой, что аж... ууух!
– тут Сава зобразив такий жест, немов з ополонки вискочив.

– Ладно, давай, - погодився я, правда не через спрагу, а вд того, що хотв з'ясувати стосовно вльно кмнатки.

Прив'язавши коняку до лхтарного стовпа, ми пднялися добротними дерев'яними схдцями за деклька секунд опинилися в величезнй свтлй кмнат.

Я вважав, що в трактирах зазвичай брудно, як у Нхаза в срац. На подив всередин виявилося дуже чисто, навть аж пахло по-домашньому. якби не дубов столи, що стояли в примщен, та як до реч були вкрит кольоровими скатертинами, не вдразу б допетрав що перебуваю в трактир.

Ми з Савою присли недалеко вд сходв, що вели в подклет. Звдки вдразу потягнуло все тим же запахом свжо здоби.

– Ей, двци!
– гримнув Сава молодим двчатам.
– Квасу нам! Да чтоб холоднава!

Одна з них в червонй сорочц пустотливо посмхнулася кинулася вниз в подклет, виблискуючи голими п'ятами. Я не встиг озирнутися, як до нас наблизилась нша молода жночка. Сава встиг шепнути, що то хазяйка трактиру.

– Хороша, правда?
– пдморгнув вн.

– Ну... нчого.., - неохоче ззнався я. Насправд, дйсно гарна жночка.

– Добрий днь!
– промовила вона, надягнувши на обличч дуже милу посмшку.