Буремні дев'яності
Шрифт:
Але центром уваги в цій процесії була молоденька коза — подарунок місіс Моллой. Козу героїчно тягли за собою Перті та Варт, а та не менш уперто тягла їх у кущі. Всі реготали до упаду, коли коза шарахала вбік, зачіплюючись мотузкою за колючки, і хлоп’ята волочилися за нею по землі.
Це було дуже симпатичне створіння — біле-білісіньке, з ніби виточеними ратичками та ріжками, вигнутими, як молодий місяць, пустотливе і ласкаве. Саллі почувала себе невимовне щасливою і сміялася з кожного вибрику кізки так само весело й дзвінко, як діти. Вона вже навчилась доїти козу, і маленький Дік задоволене й жадібно смоктав з ріжка козине молоко,
— Нічого, голубонько, не треба так побиватись, — втішала її місіс Моллой. — При такому житті, як у вас, та ще після хвороби — звідки йому взятися, тому молоку? А біді ми зарадимо, виросте ваш малюк і на козиному молоці… Є в мене дуже гарненька кізка — саме те, що йому треба…
Саллі розуміла, що й вона, і маленький Дік завдячують своїм життям місіс Моллой та її козі. А втім, кожен член сімейства Моллой вніс у це свою частку — всі вони допомагали вижити їй та її синові у ті перші тяжкі дні.
Які вони були добрі до неї! Тед Моллой схопився серед ночі, побіг до Сема Маллета, переніс її до себе додому, притяг лікаря й до ранку грів для неї воду в бляшанках з-під гасу. Лікар прийшов, коли дитя уже з’явилося на світ, і йому не лишалось нічого, як тільки поздоровити місіс Моллой з успіхом. Він сам не міг би краще упоратись, сказав він.
— Та де вже йому! — бурчав Тед. — П’яниця нещасний! Трохи не за барки витяг його з трактиру. Глянули б ви, який у нього був вигляд! Я не підпустив його до вас, мем, поки не вилив на його лапи цілу миску гарячої води.
Тед з дітьми кілька днів спав за хатою під кущами, і в кімнаті панували незвичайна тиша та спокій. Для Саллі то був справжній рай: лежати в постелі, відчувати поруч себе свою дитину, знати, що тебе оточують любов’ю та піклуванням, засинати, мріючи про те, скільки радості принесе їм у житті постійна близькість оцього живого клубочка.
Коли юні Моллой зграєю вдерлися до кімнати, щоб подивитися на новонародженого, кожен з них приніс йому якийсь подарунок. Один з хлопчиків зробив для Діка маленького возика з дерев’яного ящика, інший прив’язав на кінець довгої мотузки цілий жмут яскравого пір’я папуги, а Аді власноручно пошила малому слинявчик. Сльози набігали на Саллині очі, коли вона згадувала цю зворушливу дитячу увагу і все, що зробила для неї місіс Моллой.
Через кілька днів Саллі наполягла на тому, щоб місіс та містер Моллой спали на своєму ліжкові за завіскою, а сама перейшла на тапчан. Дітей повернули до хати. Галасливі й до всього цікаві, вони одразу заповнили собою все, а серед них, мов квочка серед курчат, не присідаючи, топталася мати: варила їсти, підмітала долівку, прала та прасувала. Таке стовпище живих істот у такій тісній халупі! Іноді здавалось, що вони розмовляють, сваряться, верещать, сміються і плачуть всі разом і водночас. Не встигало замовкнути якесь хлопчисько, що дістало ляща, як уже заходилось плачем немовля, і гвалт стояв до самого вечора.
Минуло ще кілька днів, і Саллі вирішила, що вона вже цілком оклигала і може повернутись додому. Вона згадала свій намет та повітку, і їй здалося дивним, що то її дім. Та все ж її тягло туди, кортіло зостатися наодинці з малим, купати його й сповивати, не відчуваючи
І от одного недільного ранку Саллі в супроводі всього сімейства Моллой прибула нарешті до свого намету біля підніжжя гори Марітани. По дорозі раз у раз доводилось всім зупинятись, бо ж не можна було не показати маленького Діка давнім друзям — Сему Маллету, Тупому Кайлу, Елі Нанкерроу, Попу Ярну та іншим.
Поки місіс Моллой метушилась, розпаковуючи речі Саллі та Діка, Тед подався до крамниці купити дещо з продуктів. Один з хлопчиків запалив у вогнищі, інший припнув пастися козу, Аді підмела навколо намету та під повіткою, куди вітер нагнав сухого листя й пилюки.
Повернувшись з крамниці, Тед розповів, що зустрів фургонника з Лейк-Дарлота, який бачив Морріса та Кона. Вони прямували до Блек-Рейнджа з партією старателів, що залишили Дарлот, коли тамтешні розсипища почали виснажуватись. З усього видно, Морріс не одержав листа місіс Гауг. Всі, хто приїздив з півночі, повторювали чутки про багаті родовища золота, знайдені в Блек-Рейнджі, хоч для старателів то дуже лихий край.
— Не треба вішати носа, місіс Гауг, — втішав Саллі Тед на свій грубувато-добродушний лад. — Диви, одного чудового дня Моррі ще заявиться до вас з повними кишенями золота.
— А я й не вішаю носа, — спокійно відповіла Саллі, не відриваючи очей від Діка, що спав у неї на колінах.
Саллі помічала, що вона дедалі рідше думає про Морріса, відколи в неї народився син. Всі її думки були звернені на дитину — на її повсякденні, повсякчасні потреби, а ще на те, як вона прогодує сина, коли він підросте. Треба, мабуть, не гаяти часу та знов відкривати їдальню. У неї ще лишилося трохи грошей, які їй пощастило заробити в останні місяці перед народженням Діка, але того ненадовго вистачить. І Саллі казала собі, що віднині вона повинна заробляти стільки, щоб забезпечити й себе, й дитину.
У неї було таке відчуття, ніби Морріс втратив свої права на сина. Він не приїхав, щоб поділити з нею радість, коли вона носила дитину під серцем. Його не було біля неї, щоб поділити і її тривогу, її страждання, коли вона народжувала йому сина. Тим самим Морріс ніби зрікся його, Дік належить тільки їй, і тільки на ній одній лежить відповідальність за те, що вона дала йому життя.
Калгурла зникла того ранку, коли народився Дік. Цілу ніч Саллі відчувала її біля себе: бачила високу темну постать, що тінню сновигала по кімнаті, чула тихі уривчасті вигуки, якими Калгурла намагалась заспокоїти й підбадьорити її. Місіс Моллой казала, що, мабуть, сам бог послав їм Калгурлу, — так добре вона допомагала під час пологів, так спритно й разом з тим обережно та неквапливо робила все, що їй наказували. Вона викупала і сповила дитину, поки місіс Моллой поралася біля матері. Але вранці Калгурла зникла, й відтоді ніхто її не бачив.
— Коли вернеться Калгурла, ми з нею знову відкриємо їдальню, — сказала Саллі Теду Моллой. Саллі була впевнена, що Калгурла повернеться до неї.
— Ну, ну, голубонько, заждіть ще звалювати на себе такий тягар, розриватися заради грошей, — бурчала місіс Моллой. — Хлопці не дадуть вам пропасти. Та й на біса все це потрібно, коли Тед зараз непогано заробляє. Господи, хіба ж ми не раділи, не пишалися, що ви якийсь тиждень погостювали у нас і ми допомогли вам породити на світ маленького Гауга. Ви тільки гляньте-подивіться, як він усміхається до своєї тьоті Терези!