Бояриня
Шрифт:
О к с а н а
Нібито виходить,
що ви отак, не мовивши ні слова,
і поберетесь?
Г а н н а
Так найпристойніше.
О к с а н а
Чудна тут молодь!..
(Усміхається якимсь спогадам мовчки.
Потім стиха, мрійливо).
Я ж було щовечір
виходжу до Степана на розмову.
Г а н н а
Як заручились?
О к с а н а
Та... як заручились...
Ну, раз
інакше хто ж засвататися може?
Г а н н а (закриваючись)
Ой лихо, сором!
(Оксана мовчки знизує плечима).
Г а н н а
А твоя матуся
не знає й досі про твої стрівання?
О к с а н а
Чому не знає?
Г а н н а
Що ж, вона простила,
не прокляла тебе?
О к с а н а
Та за що, Ганно?
Самі ж вони були пак молоді,
то знають, що то любощі.
Г а н н а
Оксано!
Що тільки ти говориш?
(Знову закриваєтьс я)
О к с а н а (сміється)
От дурненька!
С т е п а н (увіходить поспішно)
Оксаночко, перевдягнися швидше
в московське вбрання. Там прийшли бояри.
О к с а н а
Та мати ж кажуть, що жінкам не можна
між чоловіцтвом бути.
С т е п а н
Бачиш, любко,
ти маєш тільки їх почастувати
та й знов у терем вернешся.
О к с а н а
Отак?
А як же частувати їх, Степане?
По-нашому, чи, може, як інакше?
С т е п а н
Ти винесеш їм на тарелі меду, —
матуся прилаштують, як там треба, —
уклонишся, боярин поцілує
тебе в уста...
О к с а н а
Степане! Що ти кажеш?
Мене бояри цілувати мають?
Чи се мені причулося?
С т е п а н
Ні, серце,
воно так є, та в тім нічого злого, —
то тільки звичай!
О к с а н а
Се ще так же звичай!
Нехай йому абищо! Не піду!
С т е п а н (понуро)
Як хочеш, тільки ти нас тим загубиш.
О к с а н а
Таке вигадуєш!
С т е п а н
Ба ти не знаєш,
які тут люди мстиві... За зневагу
старий боярин візьме, як не вийдеш,
а він же думний дяк, він має силу —
он син його ще молодий, — вже стольник;
він оклепає нас перед царем,
а там уже й готово "слово й діло".
О к с а н а
Ти не жартуєш?
С т е п а н (ще понуріше)
Як тобі здається?
О к с а н а (з жахом)
Степане,
Та се ж якась неволя бусурменська.
С т е п а н
Я й не казав тобі, що тута воля.
Та якби ми не гнули тута спини,
то на Україні, либонь, зігнули б
у три погибелі родину нашу
московські воєводи... Ось ти млієш
з огиди, що тебе якийсь там дід
торкне губами, а як я повинен
"холопом Стьопкою" себе взивати
та руки цілувати, як невільник,
то се нічого?
О к с а н а
Боже мій... Степане!
Хто ж каже, що нічого?
С т е п а н
Отже, бачиш...
Та що я тут розводжуся? Там дяк
мене чекає. То скажи, Оксано,
ти вийдеш?
О к с а н а
Я не знаю...
М а т и (виходить з кімнати)
Вийди, доню,
голубонько! І я тебе прошу!
Не дай мені, старій, на очі бачить
Степанової згуби!
Г а н н а
Ой сестричко,
якби ти знала, що за лютий дід
отой боярин!.. Я тебе благаю!
Сестриченько! Не загуби ж ти нас!
(Ридаючи, кидається до Оксани)
О к с а н а (до Ганни холодно, якось надміру спокійно)
Я вийду. Дай мені московське вбрання.
(Ганна кидається до скрині).
А ви, матусю, наготуйте меду.
їди, Степане, бав тим часом гості.
Степан, похиливши голову, виходить. Оксана, бліда як смерть, здіймає з голови кораблика.
III
Дальня кімнатка у горішньому поверсі в Степановім домі.
С т е п а н (уводить г о с т я козака)
Ось тута поговорим, пане-брате,
бо, знаєш, там... тут буде захисніше.
(Оглядає сіни через двері, потім замикає двері
на замок і зачиняє вікна Сідає з гостем далі
від дверей Розмова ведеться неголосно).
Великі чиняться там кривди, кажеш?
Г і с т ь
Та там такі напасті, що крий боже!
І просвітку нікому не дають
московські посіпаки. Все нам в очі
тією присягою тичуть...
С т е п а н
Правда,
що присяга таки велика річ.
Г і с т ь (голосніше)
Чому ж вони самі забули бога?
С т е п а н
Помалу, пане-брате, ще підслуха
який слуга.