Борги предків
Шрифт:
— НІ! — Завила Еббі. — Адже вона ще дитина! Ви прирікаєте на смерть мою дитину! Там є й інші діти! Та що ж ви за чудовисько?!
Ніхто, крім чарівника, вже не слухав її, всі були зайняті своїми розмовами.
Голос Зорандера перекрив гвалт і обрушився на Еббі, як сокира ката.
— Я — людина, яка змушена приймати такі рішення. У проханні відмовлено.
Еббі здавлено скрикнула, розуміючи, що зазнала поразки. Їй навіть не дали можливості показати йому…
— Але це борг честі! — Закричала вона. — Священний обов'язок!
— І він не
Внизу сили залишили її, і вона, схлипуючи, впала на підлогу. Він не допоможе. Він відмовився допомогти безпорадній дитині. Її дочці доведеться померти.
Еббі відчула на плечі чиюсь долоню. Ласкаві руки обняли її. Ніжні пальці гладили їй волосся, поки вона ридала, уткнувшись жінці в коліна. Інша рука торкнулася її спини, і Еббі відчула заспокійливий вплив магії.
— Він вбиває мою дочку! — Схлипнула вона. — Ненавиджу його!
— Нічого. Нічого, Абігайль, — вимовив голос над її головою. — Цих сліз тобі не потрібно соромитися. Ми розуміємо твою біль.
Еббі витерла щоки і підняла голову. Поруч з нею на сходинці сиділа чаклунка.
Еббі подивилася на жінку, яка обіймала її. Це виявилася сама Мати-Сповідниця, але тепер Еббі було все одно. Вона не боялася ні її погляду, ні її дотику. Яке це тепер має значення? Що тепер взагалі має якесь значення?
— Він чудовисько! — Вигукнула Еббі. — Правильно його називають. Він — злісний вітер смерті. Тільки цього разу він вбиває мою дитину, а не ворогів!
— Я розумію, що ти зараз відчуваєш, Абігайль, — спокійно сказала Мати-Сповідниця. — Тільки це неправда.
— Як ви можете так говорити! Моя донька навіть ще не почала жити, а він її вбиває! Мій чоловік помре. І мій батько теж. Тільки він встиг прожити життя, а моя дівчинка — ні!
Вона знову заридала, і Мати-Сповідниця знову ласкаво обняла її. Але Еббі було не потрібно її втіха.
— У тебе тільки одна дитина? — Запитала чаклунка. Еббі схлипнула і кивнула.
— У мене був ще син, але він помер відразу після народження. Повитуха сказала, що у мене більше не буде дітей. Моя маленька Яна — єдине, що в мене є. — Гострий біль пронизав Еббі. — А він її вбиває. Як того чоловіка переді мною. Чарівник Зорандер — чудовисько! Та пошлють йому смерть добрі духи!
Чаклунка відкинула волосся Еббі з чола.
— Ти не розумієш. Ти бачиш лише частину. І сама не знаєш, що говориш.
Але Еббі відмінно знала, що говорить.
— Будь у вас…
— Делора все розуміє, — кивнувши на чаклунку, сказала Мати-Сповідниця. — У неї є син і десятирічна донька.
Еббі глянула на чаклунку. Та співчутливо посміхнулася і кивнула, підтверджуючи ці слова.
— У мене теж є дочка, — продовжувала Мати-Сповідниця. — Їй дванадцять років. І Делора, і я розуміємо, як тобі боляче. І Чарівник Першого Рангу теж.
— Та звідки йому зрозуміти! — Еббі стиснула кулаки. —
Мати-Сповідниця поплескала по сходинці поряд з собою.
— Присядь-но поруч зі мною, Абігайль. Дозволь мені розповісти тобі про цю людину.
Продовжуючи схлипувати, Еббі всілася на сходинку. Мати-Сповідниця була старша її років на дванадцять — чотирнадцять; у неї були приємні риси обличчя та привабливі фіалкові очі. Густе волосся досягало талії. Усмішка у неї була дуже теплою. Еббі ніколи не думала про Матір-Сповідницю як про звичайну жінку, але саме звичайну жінку вона зараз бачила перед собою. І цієї жінки вона не боялася. Все одно вона не могла заподіяти Еббі більшого зла, ніж чарівник Зорандер.
— Я доглядала за Зеддікусом, коли він був ще карапузом, а я лише входила в пору зрілості. — Погляд Матері-Сповідниці ніби глянув вдалину, губи торкнула задумлива посмішка. — Він був сущою карою, але не тому, що у нього був шкідливий характер, а тому, що він був непосидою і страшенно цікавим хлопчиськом. З нього виріс справжній чоловік. Коли почалася війна з Д'харом, чарівник Зорандер досить довго залишався осторонь. Він не хотів битися, не хотів вбивати людей. Тільки після того, як Паніз Рал, Владика Д'хари, почав використовувати магію, Зедд встав на наш захист, розуміючи, що з чарівниками можуть боротися лише чарівники. Можливо, Зеддікус Зу'л Зорандер і здається тобі занадто молодим, але він незвичайний чарівник. Зедд — син чарівника і чаклунки. Він був надзвичайно обдарованою дитиною. Навіть його вчителі не завжди розуміють, як йому вдається осягати загадки стародавніх книг і справлятися з могутністю, яку він черпає звідти. У нього ясний розум, але всі ми чудово знаємо, що у нього чисте серце. Він думає не тільки головою, а й серцем теж. Багато хто його обрав Чарівником Першого Рангу саме за це — хоча й інших причин було достатньо.
— Не сумніваюся, — кивнула Еббі. — Він дуже талановитий вітер смерті.
Мати-Сповідниця злегка посміхнулася.
— Ми — ті, хто дійсно добре його знає, — зовемо його спритником. Спритник — ось прізвисько, яке він насправді заслужив. А «вітер смерті» — це прізвисько для інших, в основному для ворогів, щоб вселити жах в їхні душі. Деякі з наших людей теж прийняли це прізвисько близько до серця — але, можливо, раз в тебе мати була чаклункою, ти розумієш, що люди часом зовсім без підстав бояться тих, хто володіє магією?
— А іноді, — вперто заперечила Еббі, — ті, хто володіє магією, дійсно справжні чудовиська, яким наплювати, скільки людей вони знищать.
Мати-Сповідниця подивилася Еббі в очі довгим поглядом і застережливо підняла палець.
— Те, що я розповім тобі зараз про Зеддікуса Зу'л Зорандера, — таємниця. І якщо ти коли-небудь кому-небудь це перекажеш, я ніколи не пробачу тобі того, що ти не виправдала моєї довіри.
— Я нікому не скажу, але не розумію, яке це…
— Просто слухай.