Борги предків
Шрифт:
Всі знали, що чаклунки обожнюють таємничість і ретельно оберігають свої секрети навіть від власних дітей. Можливо, якщо би Еббі від народження мала чарівний дар…
Вона крадькома кинула погляд на інших. Стара, вільно відкинувшись у кріслі, не зводила очей з дверей. Охоронці аристократа незворушно оглядали приймальню.
А от сам аристократ поводився дивно. На його пальці була намотано пасмо світлого волосся і він, погладжуючи цей локон, невідривно дивився на двері.
Еббі хотілося, щоб чарівник швидше її прийняв, але час тягнувся нестерпно повільно. Раптово вона зловила себе
Аристократ негайно схопився.
— Я піду першим! — В голосі його звучала крижана загроза. — Це не прохання.
— Ми маємо право йти першими! — Не замислюючись, заперечила Еббі. Чаклунка вичікувально схрестила руки на грудях, і Еббі вирішила, що треба пояснити. — Я чекаю з самого світанку. Ця жінка — єдина, хто був переді мною. А ці чоловіки прийшли в кінці дня.
Вона рушила вперед, але скорчені пальці старої вчепилися їй в рукав.
— Чому б нам не пропустити цих панів вперед, люба? Не важливо, хто прийшов першим, важливо, у кого більше серйозна справа.
Еббі хотілося крикнути, що її справа дуже серйозна, але вчасно збагнула, що стара, ймовірно, намагається вберегти її від великих неприємностей. Вона неохоче кивнула чаклунці. Та повела чоловіків в зал; Еббі дивилася їм услід і, відчуваючи, як очі старої свердлять їй спину, повторювала собі, що залишилося вже недовго, що чоловіки скоро вийдуть і тоді чарівник прийме її.
Поки вони чекали, стара мовчала, і Еббі була їй за це вдячна. Вона зрідка поглядала на двері і молила добрих духів про допомогу. Але вона розуміла, що її молитви марні. В такій справі добрі духи ні за що допомагати не стануть.
З-за дверей долинув дивний звук. Він був схожий на свист стріли або бича, тільки голосніше й різкіше. Потім пролунав тріск, і з щілин по контуру дверних стулок вирвався яскраве світло. Дверні петлі жалібно заскрипіли.
Коли звук обірвався, від раптової тиші у Еббі задзвеніло у вухах. Трохи отямившись, вона виявила, що сидить, судорожно вчепившись в підлокітники крісла.
Двері відчинилися. Із залу вийшли охоронці аристократа і чаклунка. Всі троє зупинилися в приймальні. Еббі ахнула і ледь не задихнулася.
Один з охоронців ніс на зігнутій руці голову свого пана. На мертвому обличчі застиг жах, рот був розкритий в німому крику. На килим капала кров.
— Викинь їх геть, — прошипіла крізь зуби чаклунка одному з гвардійців.
Стражник списом вказав охоронцям на сходи і пішов за ними слідом, підштовхуючи їх в спину наконечником. На білі мармурові сходи падали червоні краплі. Еббі сиділа, не в силах поворухнутися.
Стара повільно піднялася з крісла.
— Мабуть, сьогодні я не стану турбувати Чарівника Першого Рангу. Прийду іншим разом, якщо знадобиться. Вона нахилилася до Еббі. — Мене звуть Маріска. Нехай добрі духи дарують тобі успіх. — Вона на мить насупилася і повільно пішла вниз, тримаючись за мармурові поручні. Чаклунка клацнула пальцями, і другий гвардієць заквапився слідом за старою,
— Чарівник Першого Рангу чекає на тебе.
Еббі, хапаючи ротом повітря, ніяково піднялася з крісла.
— Що сталося? Чому Перший Чарівник так вчинив?
— Цей чоловік прийшов за дорученням іншої людини, щоб поставити запитання Першому Чарівникові. Чарівник Першого Рангу дав свою відповідь.
Еббі притиснула до грудей торбинку. Вона не могла відірвати очей від кривавих плям на підлозі.
— І на моє запитання він може дати таку ж відповідь?
— Я не знаю, про що ти збираєшся питати. — Вперше за весь цей час вираз обличчя чаклунки трохи пом'якшало. — Якщо хочеш, я проведу тебе вниз. Ти можеш поговорити з іншим чарівником або ще раз обдумати своє прохання і прийти в інший день, якщо все ж порахуєш, що це необхідно.
Еббі проковтнула сльози відчаю. Вибору у неї немає. Вона похитала головою.
— Я повинна його побачити.
Чаклунка глибоко зітхнула.
— Ну добре. — Вона взяла Еббі під руку, немов хотіла підтримати молоду жінку. — Чарівник Першого Рангу чекає на тебе.
Еббі, як і раніше притискаючи до грудей торбинку, увійшла в зал. Смолоскипи в залізних підставках ще не горіли. Надвечірнє сонце стояло досить високо і добре освітлювало зал крізь великі засклені вікна. Пахло смолою, лампадним маслом, смаженим м'ясом, сирим каменем і застояну потім.
У залі панували метушня і гамір. Всюди снували люди, і всі, здавалося, говорили одночасно. Столи, які стоять по всій кімнаті, були завалені книгами, свитами, картами, уставлені згаслими лампами, палаючими свічками і тарілками з недоїденим м'ясом. Еббі помітила безліч незрозумілих і дивних предметів «починаючи від мотків ниток і закінчуючи напівпорожніми мішками з піском. Біля столів юрмилися люди, одні мирно розмовляли, інші запекло сперечалися; хто гортав книги, хто переглядав сувої, хто переставляв на картах прапорці.
Чаклунка, як і раніше тримаючи Еббі під руку, нахилилася до неї.
— Розмовляючи з тобою, Чарівник Першого Рангу буде в той же час розмовляти з іншими людьми. Нехай тебе це не бентежить. Просто не звертай на це уваги і говори те, що ти хочеш сказати. Він тебе почує.
— Почує, розмовляючи з іншими? — Недовірливо перепитала Еббі.
— Так. — Вона відчула, що чаклунка злегка стиснула їй руку. — Постарайся говорити спокійно і не думати про те, що сталося з попереднім прохачем.
Тобто про вбивство. Ось що має на увазі чаклунка. Не думати про те, що чоловік прийшов задати питання Першому Чарівникові і за це його вбили. Значить, вона просто-напросто повинна викинути це з голови? Подивившись під ноги, Еббі побачила, що йде по кривавій доріжці. Обезголовленого тіла ніде не було видно.
Шкіру на зап'ясті знову стало поколювати, і Еббі погладила теплий браслет. Чаклунка зупинилася. Піднявши голову, Еббі побачила перед собою натовп людей. Хто підходив, хто, навпаки, відходив. Одні, жваво розмахуючи руками, щось голосно доводили, інші говорили ледве не пошепки. Стояв такий галас, що Еббі не могла розібрати ні слова. У неї було повне враження, що вона бачить перед собою людський вулик.