Безсоння
Шрифт:
— Так. Швидше за все, ми ніколи не дізнаємося, наскільки Ед був божевільний до того, як усе почалося, або коли саме Атропос перерізав «мотузочку» Еда, але в цей момент мене цікавлять більш земні речі. Хотів би я знати, як йому вдалося роздобути грошей, щоб внести заставу за Чарлі Пікерінга, і де він брав кошти на оплату занять у школі пілотів.
Перш ніж Луїза встигла відповісти, до них підійшла офіціантка, дістаючи з кишені фартуха записну книжку й кулькову ручку.
— Що замовляєте?
— Мені грибний омлет із сиром, — сказав Ральф.
— Ага. — Жінка перемістила жуйку за
— Четверо, якщо не заперечуєте.
Жінка, злегка піднявши брови, зробила позначку в блокноті й промовила:
— Якщо не заперечуєте ви, то чого ж заперечувати мені? Що іще?
— Подвійну порцію апельсинового соку, бекон, сосиски і смажену картоплю. Краще подвійну порцію картоплі. — Він помовчав, обмірковуючи замовлення. Потім посміхнувся. — А пиріг у вас є?
— Із сиром чи з яблуками? — Офіціантка глянула на Ральфа. — Я бачу, ви зголодніли, мов лев.
— Так, ніби не їв тиждень, — відповів Ральф. — Мені з сиром. І каву для початку. Багато чорної кави. Ви все записали?
— Не хвилюйтеся, леве. Цікаво подивитися, на кого ви будете схожі, коли із цим упораєтеся. — Офіціантка глянула на Луїзу. — А що принести вам, мем?
Луїза мило посміхнулася:
— Мені те саме, що і йому, дитинко.
Ральф глянув на настінний годинник. Усього десять хвилин на восьму, чудово. Менш ніж за півгодини вони вже будуть у Садах Барретта, а за допомогою налаштованих на Ґретхен Тіллбері уявних лазерів виступ Сьюзен Дей, цілком можливо, буде скасований — абортований, якщо вам так подобається більше, — години до дев’ятої ранку. І проте замість полегшення він відчував гнітюче занепокоєння. Немов на нього напала сверблячка в місці, до якого неможливо дотягтися рукою.
— Добре, — сказав він. — Підіб’ємо підсумок. Можна припустити, що Ед уже давно зациклився на проблемі, пов’язаній з абортами, що він багато років підтримував прихильників шансу на життя. Потім у нього почалися проблеми зі сном… Він почав чути голоси…
— …бачити маленьких лисих чоловічків…
— Одного так напевно, — погодився Ральф. — Атропос став його гуру, вдовбуючи йому в голову ідеї щодо Кривавого Царя, центуріонів та інші марення. Коли Ед розповідав мені про царя Ірода…
— …він думав про Сьюзен Дей, — закінчила Луїза. — Атропос… Як це кажуть по телебаченню… маніпулював ним. Перетворював на керовану ракету. Як ти гадаєш, у кого Ед роздобув шарфа?
— В Атропоса, — одізвався Ральф. — Можу побитися об заклад, що в карлика повно таких штучок.
— І як ти гадаєш, що буде в Еда в аероплані, на якому сьогодні увечері він літатиме? — Голос Луїзи тремтів. — Вибухівка чи отруйний газ?
— Якщо він справді планує знищити всіх, то, швидше за все, вибухівка; при використанні газу сильний вітер може йому завадити. — Ральф випив води й помітив, що його рука нервово тремтить. — Але, з другого боку, ми ж не знаємо, яку страву Ед міг приготувати у своїй лабораторії, чи не так?
— Так, — понуро протягнула Луїза.
Ральф поставив склянку з водою на стіл.
— Мене не дуже цікавить, чим саме збирається скористатися Ед.
— А що ж тебе цікавить?
Підійшла офіціантка із щойно завареною кавою, — здавалося,
— Найбільше мене цікавимо ми, — мовив Ральф. — Ти сказала, що Атропос перетворив Еда на керовану ракету. Абсолютно правильно; саме це і являли собою пілоти-камікадзе під час Другої світової війни. У Гітлера були «Фау-2»; а в Хірохіто [45] — «Священний Вітер». Мене турбує, що Клото й Лахесіс учинили те саме й з нами. Нас заправили особливою силою й запрограмували на автомобільний політ у Гай-Рідж, щоб ми зупинили Сьюзен Дей. І мені б хотілося знати — чому.
45
Імператор, що правив Японією під час Другої світової війни.
— Але ми ж знаємо, — запротестувала Луїза. — Якщо ми не втрутимося, сьогодні ввечері під час виступу цієї жінки Ед Діпно вчинить самогубство, забравши з собою дві тисячі ні в чому не винних життів.
— Так, — погодився Ральф, — і ми зробимо все можливе, щоб зупинити його, Луїзо. Щодо цього не хвилюйся. — Ральф допив каву й поставив чашку на блюдце. Тепер шлунок його прокинувся й вимагав їжі. — Я не можу стояти осторонь і дозволити Еду вбити всіх цих людей, як не можу не лайнутися, якщо хтось поцілить мені м’ячем у голову. Ось тільки ми не мали нагоди дочитати контракт до кінця, і саме це мене лякає. — Він похитнувся. — Я до смерті наляканий.
— Про що ти говориш?
— Про те, що нас розіграли як по нотах. Нам відомо, чому ми повинні спробувати запобігти виступу Сьюзен Дей; ми не можемо допустити й думки, що божевільний фанатик уб’є кілька тисяч безневинних людей. Але нам невідомо, чому вони хочуть, щоб саме ми зробили це. Ось що лякає мене.
— У нас є шанс урятувати дві тисячі людських життів, — сказала Луїза. — Ти маєш на увазі, що це багато для нас, але не для них?
— Саме про це я й кажу. Не думаю, щоб цих типів вражала кількість можливих жертв; вони вбивають нас не десятками чи сотнями тисяч, а мільйонами. Вони звикли до видовища того, як Визначеність та Випадковість стирають нас із лиця землі.
— Як, наприклад, при пожежі або під час повені в Деррі вісім років тому, — зауважила Луїза.
— Так, але навіть подібні події ніщо в порівнянні з тим, що відбувається в світі щороку. Повінь вісімдесят п’ятого року тут, у Деррі, забрала двісті двадцять життів, але минулої зими в Пакистані в результаті повені загинуло більше трьохсот п’ятдесяти людей, а останній великий землетрус у Туреччині убив більше чотирьох тисяч. А ще вибух атомного реактора в Чорнобилі. Десь я читав, що понад сімдесят тисяч людей померло від променевої хвороби. Величезна кількість панам, скакалок і пар… окулярів, Луїзо. — Ральф жахнувся, мало не сказавши «пар сережок».