Безсоння

Кінг Стівен

Луїза розгублено глянула на Ральфа, але він не помітив її погляду. Думка, що хтось пересуває їх, немов шахові фігурки в улюбленому турнірі Фея Чепіна, — думка, що роздратувала б його за інших обставин, — у цю мить здалася цілком природною. Ральф згадав вечірній дзвінок Еда. «Тебе затягує у вир, — сказав Ед, — а в його глибинах ховається таке, чого ти не в змозі осягнути».

Буття, інакше кажучи.

Істоти, занадто складні для розуміння, як сказав пан К., а пан К. пов’язаний із людською смертю. «Вони ще не помітили тебе, — сказав

йому в той вечір Ед, — але якщо ти будеш заважати мені, це станеться. І ти пошкодуєш. Повір мені».

Луїза: (— А як вам вдалося підняти нас до такого рівня? Причина в безсонні?)

Лахесіс, обережно: (— Власне кажучи, так. Ми можемо вносити невеликі зміни в аури шот-таймерів. Таке коректування викликає особливу форму безсоння, що змінює хід сновидінь і сприйняття світу. Коректування аур шот-таймерів — заняття делікатне. Завжди існує загроза божевілля).

Клото: (— Часом вам, можливо, здавалося, що ви божеволієте, але насправді ви навіть не наближалися до подібного стану. Ви обоє значно міцніші, ніж вважаєте).

«Ці виродки, очевидно, впевнені, що вони нас заспокоюють», — подумав Ральф, але потім притамував закипаючий гнів. Не можна витрачати час на емоції. Можливо, він відіграється пізніше. А поки Ральф погладив руку Луїзи й знову повернувся до Клото й Лахесіса.

(— Улітку, після того як він побив свою дружину, Ед розповів мені про істоту, яка називає себе Кривавим Царем. Вам це про що-небудь говорить?)

Клото й Лахесіс переглянулися, і Ральфові здалося, що він уловив у їхніх очах торжество.

Клото: (— Ральфе, не забувай, що Ед безумець, що він живе в ілюзорному…)

Ральф: (— Кого ви хочете обманути?)

(…але ми вважаємо, що його Кривавий Цар насправді існує в тій чи іншій формі, й коли Атропос перерізував життєву нитку Еда, той потрапив під безпосередній вплив цієї істоти.)

Два лисих лікарі знову переглянулися, і тепер Ральф зрозумів, що їхні погляди випромінювали не торжество, а жах.

2.

Наступний день — середа — вже наближався до полудня. Ральф не був цілком певен, але йому здалося, що час на рівні шот-таймеров помчав іще швидше, і якщо вони швидко не закінчать, то Білл Мак-Ґоверн виявиться не єдиним, кого вони переживуть.

Клото: (— Атропос знає, що Вища Визначеність спрямує свого посланця і спробує змінити те, що він накоїв, і йому відомо, кого саме. Але ви не повинні дозволити Атропосу заманити вас на манівці: пам’ятайте, що він не більше аніж пішак на шахівниці. Насправді зовсім не Атропос протистоїть вам).

Сказавши це, він сумовито глянув на свого колегу Лахесіса, кивнув, і в Ральфа защеміло серце. Він був упевнений, що два лисих лікарі мали найкращі наміри, але так само доволі чітко усвідомлював, що вони лишень виконавці.

Клото: (— До того ж, вам не слід надто близько підбиратися до Атропоса. Я недостатньо чітко наголосив на цьому. Його оточують сили більш могутні, аніж він, сили владні й злі, сили

свідомі, які не зупиняться ні перед чим, щоб перешкодити вам. І все ж ми вважаємо, що коли ви будете триматися подалі від Атропоса, вам вдасться перешкодити тому жахіттю, яке ось-ось може статися… Яке до певної міри вже відбувається).

Ральф не надто переймався невисловленим припущенням, що вони з Луїзою будуть діяти незалежно від того, чого хочуть від них ці два щасливих недоумки, зрештою навряд чи був підходящим момент для висловлення цієї думки.

Луїза: (— А що має статися? І чого ви хочете від нас? Нам треба розшукати Еда й відмовити його від якогось поганого вчинку?)

Клото й Лахесіс з однаковим виразом жаху зиркнули на неї:

(— Невже ти не слухала…)

(—…і думати не смій…)

Вони замовкли, і Клото попросив Лахесіса продовжувати.

(— Якщо ти не слухала нас, Луїзо, послухай тепер: не наближайтеся до Еда Діпно! Його, як і Атропоса, така незвичайна ситуація тимчасово наділила величезною силою. Навіть наближаючись до нього, ви ризикуєте зустрітися з сутністю, яку він вважає Кривавим Царем… До того ж Еда немає в Деррі).

Лахесіс подивився на місто, у якому вже загорялися вечірні вогні — середа закінчувалася. Потім знову звернувся до Ральфа й Луїзи:

(— Він поїхав до…)

(-------)

Жодних слів, але Ральф уловив почуттєве враження, що складалося із запахів (бензин, вихлопні гази, морська сіль), відчуттів, звуків (вітер, що тріпоче чимось — можливо, прапором) і образів (величезний будинок з відчиненими навстіж дверима).

(— Він на узбережжі? Або їде туди?)

Клото й Лахесіс кивнули, із їхніх облич стало зрозуміло, що це узбережжя кілометрів за сто тридцять від Деррі, якраз чудове місце для Еда Діпно.

Луїза знову смикнула Ральфа за рукав: (— Ти бачив будинок, Ральфе?)

Він кивнув.

Луїза: (— Це не лабораторії Гокінґа, але щось дуже знайоме).

Лахесіс, говорить швидко, ніби намагаючись змінити тему розмови: (— Де він і що задумав, не так і важливо. Ваше завдання у більш доступному діапазоні, але для його виконання вам може знадобитися вся сила, якою володіють шот-таймери, і на вас може чигати велика небезпека).

Луїза нервово глянула на Ральфа.

(— Скажи їм, що ми не хочемо нікому заподіювати шкоди, Ральфе. Ми погодимося допомогти чим можемо, але ми в жодному разі не будемо завдавати шкоди).

Ральф, однак, нічого не сказав. Він згадував, як блищали брильянтові сережки в мочках вух Атропоса, і міркував, як спритно його загнали в кут — і Луїзу разом з ним. Щоб повернути ці сережки, він зробить що завгодно. Але як далеко він зайде? Чи зможе він вчинити вбивство заради цього?

Не бажаючи торкатися цієї теми — не бажаючи навіть дивитися на Луїзу, — Ральф повернувся до Клото й Лахесіса. Він відкрив було рота, але Луїза випередила його.

(— Я хочу дізнатися ще дещо, перш ніж ви продовжите).