Біблія /Библия
Шрифт:
Пісня Пісень 4
1 Гарна ти, моя мила, о, яка ж ти гарна! очі, неначе в голубки, під кучерями в тебе; волоссє в тебе - нїби стадо кіз, що сходять із гори Галаадської;
2 Зуби в тебе - мов отара острижених овець, що з купелї виходять, а в кожної близнята, і нема між ними неплідної.
3 Губи в тебе - пурпурова стрічка, а уста принадні; нїби половинки гранатового яблока - щоки твої під кучерями в тебе;
4 Шия твоя - се вежа Давидова, построєна про зброю: тисячі щитів висять на нїй -
5 Дві соски твої - мов близнятка в молодої серни, що між лилїями пасуться.
6 Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, вийду я на гору мирри, на узгірря кадила.
7 Вся ти гарна, моя мила, нема в тобі скази!
8 Зійди ж, подруго, за мною з Ливану; йди зо мною з Ливану! сьпіши з верхівя Амани, з верхівя Сенира й Єрмону, від леговищ левів, із гір, де рисї!
9 Зранила ти серце моє, сестрице-подруго! взяла єси серце моє поглядом єдиним, одним намистом на шиї твоїй!
10 Що за любі ласки в тебе, сестронько-подруго, ласки твої над вино солодші, а пахощі мастей твоїх над усї пахощі!
11 В тебе з уст, подруго, капле мед, як з крижки; мед і молоко в тебе з язика стїкає, а пахощі одеж твоїх - пахощі Ливану!
12 Обгороджений сад - сестра моя люба, замкнений город, під печаттю криниця;
13 Росадники твої - се сад гранатових яблок, роскішного плоду, кипер вкупі з нардом;
14 З шафраном там нард, цинамон там із нардом; мирра там і алой з усїма пахощами;
15 Джерело саду - колодїзь води живої й потоки з Ливану.
16 Піднімись, північний вітре, прилети, полуденнику, повій на сад мій, нехай поллються пахощі його!
–
Пісня Пісень 5
1 Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овощі в йому!
– Ось і прийшов я в мій сад, моя сестро, моа ти дружино; набрав мирри з пахощами моїми, з'їв крижку з медом моїм, напився вина мого, запив його молоком моїм. Смакуйте ж і ви, друзї, пийте й їжте вволю, мої ви любі!
2 Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує: Відчини ж менї, сестро моя, дорога моя, голубко моя, чиста моя! Вся голова в мене росою припала, кучері мої - нічними краплями.
3 Я роздяглась уже, - як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти?
4 Милий мій крізь дїрку руку просунув, і внутро моє зворушилось од сього.
5 Я встала, відсунути милому засов, а з моїх рук покапала мирра, і з палцїв моїх капала мирра на ручки замку.
6 Я відчинила любому мойму, аж се милий відвернувся і зникнув уже. А в менї ж і дух завмер був, як він говорив! Кинусь тодї шукати, - нїде не знаходжу; стала кликати, - та не озиваєсь до мене.
7 Стріла мене сторожа ув обходї міста: побили мене, зранили мене, здерли з мене намітку ті, що стерегли муру.
8 Ой заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські:
9 Чим же твій любий всїх любих переважує, ти, уродливша проміж усїма дївоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш?
10 Любий мій - білий, і румяний, красший за десять тисяч инших;
11 Голова в його - чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон;
12 Очі в його - чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоцї скупані, седять щасливі.
13 Щоки його - цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи - мов ті лилїи, що капле з їх мирра;
14 Руцї його - мов з золота уточені, в хризолити оправні; тїло - його - наче слоновая кість у сапфирах;
15 Нозї - стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри;
16 Уста в його, - се самі солодощі, а ввесь він - любощі. От, хто мій милий, от, хто друг мій, дочки ви Ерусалимські!
Пісня Пісень 6
1 Де ж твій милий подївся, ти, найуродливша між женщинами? Куди пійшов твій любий, щоб нам із тобою його шукати?
2 Він у саду в себе ходить, в цьвітнику пахущім, він залюбки попасає проміж лилїями.
3 Милий мій належить менї, а я милому, - тому, що в лилїях попасає.
4 Гарна ти, моя любко, неначе та Тирса, мов Ерусалим принадна, а грізна-поважна, як військо, під стягом стоюче.
5 Одверни від мене очі, - мене вони зворушують!
6 В тебе волос - мов отара кіз, що сходять із Галааду; зуби в тебе - наче овець стадо, що з купелї виходить, а в кожної близнята, й нема між ними неплодної;
7 Нїби половинки яблока-гранати щоки твої під кучерями в тебе.
8 Шістьдесять цариць сяє, вісїмдесять бранок, а дївчат безлїч,
9 Та вона єдина, голубка моя, чистая моя; єдина вона в матері своєї, вибрана зпроміж усїх, що вона зродила. Побачили її дївчата, й стали вихваляти; царицї й бранки - усї величали.
10 Хто ж се, що, мов зоря, зазорилась, гарна, як місяць, а ясна, як сонце, грізна, мов військо під стягами?
11 Я зійшла в сад оріховий, подивитись на зелень в долинї, поглянути, чи вже розвилась лоза виноградна, чи зацвили яблонї гранатові?
12 Не знаю, як завела мене душа моя 'д колесницям значних у народї мойму.
Пісня Пісень 7
1 Оглянься, оглянься, Суламито; оглянься, оглянься, щоб нам глядїти на тебе!
– Що вам дивитись на Суламиту, мов на хоровод Манаїмський?
2 Що за прегарні ноги твої в сандалах, ти, знатного батька дитино! а круглота твоїх стеген - неначе намисто, уроблене руками мистецькими;
3 Пуп у тебе - се круглоточена чаша, повна по всяк час вина запашного, стан же в тебе - стіг пшеницї серед лилїй;