Звіробій
Шрифт:
Хвилину дівчина нічого не відповідала і навіть перестала веслувати, наче нова думка цілком одвернула її увагу від інших справ. По тому вона провадила розмову, сповнена щирої тривоги.
— Невже ви, Звіробою, гадаєте, що гурони зважаться вчинити те, що ви говорили? — спитала вона. — Мені вони здалися добрими й лагідними.
— Такі вони й є в стосунках з людиною вашого кшталту, Гетті, але до ворога, та ще й до власника вельми влучної рушниці, вони ставляться зовсім по-іншому. Не хочу говорити, ніби вони злостяться на мене за мої попередні подвиги, — це означало б, що я вихваляюся на краю могили, — але без хвастощів скажу: від моєї руки загинув один з найхоробріших
Отож усе плем'я дорікатиме їм, якщо вони не пошлють дух блідолицього слідом за духом свого червоношкірого брата, сподіваючись, що він його наздожене. Я не чекаю від них милосердя і жалкую тільки за тим, що таке нещастя спіткало мене на моїй першій стежці війни, хоч воно мало статися рано чи пізно, і кожен солдат його чекає.
— Гурони не заподіють вам, Звіробою, шкоди! — вигукнула схвильована дівчина. — Чинити так і негоже, й жорстоко. Я покажу їм, що про це говориться в біблії. Невже, гадаєте ви, я спокійно дивитимусь, як вас мордуватимуть?
— Сподіваюся, що ні, моя люба Гетті, сподіваюся, що ні, а тому, коли настане та хвилина, прошу вас піти й не бути свідком того, чому ви не зарадите і що завдасть вам прикрості. Але я перестав веслувати не для того, щоб побалакати про свої жалі й клопоти, а для того, дівчино, щоб поговорити трохи про ваші справи.
— Що ви можете сказати мені, Звіробою! Відколи померла матуся, мало хто говорить зі мною про мої справи.
— Тим гірше, бідолашна дівчино, атож, тим гірше: з такими-бо, як ви, треба говорити часто, щоб застерегти вас проти пасток і омани нашого лихого світу. Ви ж і досі, мабуть, не забули Гаррі Непосиду?
— Я!.. Чи забула я Гаррі Марча? — вигукнула, стенувшися, Гетті.— Чого б я мала забути його, Звіробою, коли він наш друг і залишив нас тільки минулої ночі? Велика яскрава зірка, на яку так любила дивитися матуся, сяяла саме над вершечком он тієї високої сосни на горі, коли Гаррі сів у човника; а коли ви висадили його на берег, біля східної затоки, вона піднялася над нею не більше як на довжину найкрасивішої стрічки Джудіт.
— А як ви довідалися, скільки часу не було мене чи де я висадив Гаррі? Адже ви з нами не їздили, а до берега відстань чимала, та ще й стояла глупа ніч.
— О, я те знала напевно, — відповіла Гетті.— Час і відстань можна визначити багатьма способами. Розум працює краще за будь-який годинник. Хоч він у мене, я знаю, недолугий, але не підводить, коли йдеться про Гаррі Непосиду. Джудіт ніколи не вийде за Марча, Звіробою.
— Оце воно й є, Гетті; саме про це я й хотів поговорити. Мабуть, ви знаєте, що молодим властиво любити одне одного, особливо ж юнакові й дівчині. А дівчині вашого віку й складу, що не має ані батька, ані матері й живе в глушині, куди заходять тільки мисливці та трапери, слід пильнувати небезпек, які їй навіть і не снилися.
— Хіба не можна прихильно ставитися до свого ближнього? Яка з того шкода? — відмовила простодушно Гетті й почервоніла, сама не знаючи чому. — Святе письмо навчає любити тих, хто нас зле трактує, то чому нам не любити тих, хто нас не кривдить?
— Ет, Гетті, любов, якої навчають місіонери, зовсім не та любов, яку я маю на увазі. Скажіть мені одне, дитино: чи ваша хвороба не завадить вам стати дружиною і матір'ю?
— Про таке молоду дівчину не можна питати, Звіробою, і я нічого не відповім, — відповіла докірливо Гетті, наче мати, що вичитує дитині за негарний вчинок. — Коли ви маєте щось сказати про Непосиду, я вас вислухаю; алетне кажіть про нього поганого: Непосиди тут немає, а про відсутнього поганих речей не кажуть.
— Ваша мати напутала вас
— Ну то й що? Всі захоплюються Джудіт, вона дівчина гарна, і Непосида казав мені не один раз, що дуже хоче з нею побратися. Але того ніколи не буде, бо Непосида їй не подобається. Вона вподобала іншого й говорить про нього уві сні. Та не питайте мене, хто він: за все золото і всі самоцвіти, що є в короні короля Георга, я не викажу його імені. Коли одна сестра не вміє тримати в секреті таємниць другої, то хто ж тоді вміє?
— Певна річ, я не хочу, щоб ви, Гетті, мені це сказали, та й навіщо те знати людині, якій уже недовго жити на світі. Коли розум спить, ані голова, ані серце не відповідають за те, що каже язик.
— Мені б кортіло довідатися, чому Джудіт уві сні так часто говорить про офіцерів, про чесні серця і брехливі язики, але, мабуть, вона не хоче того мені сказати: я ж бо недоумкувата. Чи не дивно, Звіробою, що Непосида їй не подобається, — адже він хлопець хвацький, таких у нас на озері не бувало, а на виду аж ніяк не згірший за неї. Батько завжди казав, що з них вийде найпоказніша в усій країні пара, хоч матуся ставилася до Марча анітрохи не краще за Джудіт. Як то кажуть, ніхто не знає, що буде з того дива.
— Горе мені! Важко говорити з тими, хто тебе не розуміє. Тому, бідолашна Гетті, я не скажу більше ані слова, хоч те, що я хотів сказати, лежить мені на серці каменем. Веслуйте знову, дівчино, та попливемо до берега, бо сонце вже високо і моя відпустка доходить кінця.
Човник помчав до мису, де, як добре знав Звіробій, його чекали вороги: він побоювався, що спізниться і не дотримає свого слова. Гетті помітила його нетерпіння і, хоч і не тямила, в чому річ, щосили налягала на весло; тож небавом стало очевидно — вони повернуться вчасно. Тільки тоді юнак послабив свої зусилля, а Гетті знову почала балакати, як завжди простодушно й довірливо, але про що між ними йшлося далі, нам немає потреби переказувати.
РОЗДІЛ XXVII
Так, нині ти попрацювала, смерте! Але
Ще зроблено не все. Ворота пекла
Загачені людьми, і двічі десять тисяч
Душ безневинних у своїх домівках
Не відають, не снять, що, лиш настане вечір,
Вони відлинуть у скорботний світ.
Сауті
Той, хто вмів розпізнавати знаки небесні, зауважив би, що, коли Звіробій вийшов на берег, де отаборилися гурони, майже якраз проти «замку», за дві чи три хвилини сонце мало сягнути зеніту. Берег був подібний до того, який ми вже змалювали, — хіба що тільки він був рівніший і не так густо порослий лісом. Завдяки цим двом обставинам він був краще пристосований для Звіробоєвого задуму, бо трохи скидався на лісовий моріжок. Вигідне місце і джерело приваблювало дикунів та мисливців; там, де вони розкладали вогнища, буяла трава, — для незайманої пущі видовище вельми рідкісне. До того ж край води не було чагарів, і, пристаючи до берега, прибулець міг враз озирнути всю околицю й пересвідчитися, що йому не загрожує ніяка небезпека.