Заплотний лицар
Шрифт:
— П’ятеро лицарів… — похмуро присвиснув він, коли його старший брат у перших пішов. — Надії плекати — то добре, Дункане, але ж…
— Якщо ваш брат приведе тих лицарів, яких згадував…
— Лео Тирела? Харциза Бракенського? Шторма-Реготуна? — Раймун підвівся з місця. — Він їх усіх знає, то правда, але чи добре вони знають його? Стефон шукає тільки нагоди уславитися, але ж тут ідеться про ваше життя. Пошукайте собі ще людей самі, та й я допоможу. Краще мати на своєму боці забагато бійців, аніж замало.
Раптові кроки назовні привернули Раймунову увагу.
— Хто
— Яйк? — підскочив Дунк на ноги. — Що ти тут робиш?
— Я ваш зброєносець, — мовив малий. — Хтось має допомогти вам узброїтися, пане.
— Чи твій вельможний батько знає, що ти утік з замку?
— Хай боги збавлять, сподіваюся, що ні. — Даерон Таргарієн розстібнув кобеняка і скинув його з тендітних плечей.
— Ви?! Чи ви геть здуріли, що приперлися сюди? — Дунк витяг з піхов ножа. — От узяти б та й пхнути вас просто у живіт!
— Може, й варто було б, — визнав принц Даерон. — Та краще налийте келишок вина. Подивіться лишень на мої руки.
Він простяг одну з них і показав усім, як вона тремтить.
Дунк грізно ступив уперед, суплячись.
— Чхати я хотів на ваші руки. Ви про мене казна-що набрехали.
— Я ж мусив вигадати щось, коли батько завимагали сказати, куди подівся мій братик, — відповів принц і усівся без запрошення, не зважаючи на Дунка з його ножем. — Правду кажучи, я й не знав, що Яйк кудись там зник. На дні кухля його не було, а більше я нікуди не заглядав, отож…
Він сумирно зітхнув.
— Пане, батько хочуть битися на боці обвинників, — устряг до розмови Яйк. — Я прохав їх цього не робити, та вони не послухали. Батько кажуть, що тільки так здатні захистити Аеріонову та Даеронову честь.
— Та не просив я нікого захищати мою честь, — кисло промимрив принц Даерон. — Хай би її хтось собі забрав, та й захищав на здоров’я. Але ж дзуськи! Маємо те, що маємо. І тому, пане Дункане, я прийшов попередити, що від мене особисто вам ніщо не загрожує. Якщо є на світі для мене щось страшніше за коней, то це мечі — вони важкі й до біса гострі. Я спробую шляхетно всидіти на коні першу сутичку, а далі… от якби ви гарненько торохнули мене по боці шолома — гучно, але не занадто сильно. Ну, ви розумієте. Я значно поступаюся братам в усьому, що стосується бійок, танців, роздумів або читання книжок. Але ніхто з них і наполовину так добре не знається на качанні без тями у грязюці, як я.
Дунк витріщався на принцового сина і питав себе, чи не хоче і цей пошити його в дурні.
— Навіщо ви прийшли?
— Аби попередити, що вас чекає, — мовив Даерон. — Батько наказали Королегвардії битися на його боці.
— Королегвардії?! — сахнувся Дунк.
— Ну, тим трьом із неї, які зараз тут. Дякувати богам, дядько Баелор залишили інших чотирьох у Король-Березі при моєму ясновельможному дідові.
Яйк хутко підказав імена.
— Пан Роланд Кракегол, пан Донел з Сутіндолу, пан Вілем Вильд.
— Вони за себе вирішувати не вільні, — пояснив Даерон. — Вони присяглися захищати
Дунк порахував на пальцях.
— То це буде шестеро. Хто сьомий?
Принц Даерон знизав плечима.
— Аеріон когось знайде. Якщо треба, купить. Золота в нього досить.
— Кого маєте ви? — запитав Яйк.
— Раймунового брата у перших, пана Стефона.
Даерон зіщулився.
— Лише одного?!
— Пан Стефон пішов поспитатися в друзів.
— Я можу привести ще, — мовив Яйк. — Іще лицарів. Слово честі, можу.
— Яйку, — відповів Дунк, — я збираюся битися проти твоїх рідних братів.
— Ну, ви ж Даерона не чіпатимете, — стенув плечима хлопець. — Він сам сказав, що впаде з доброї волі. А щодо Аеріона… Пригадую, коли я був малий, він якось прийшов уночі до мене в опочивальню і приставив ножа між ніг. Сказав, що має забагато братів, тож однієї ночі зробить з мене сестру, щоб було з ким одружитися. А ще він вкинув мого кота до колодязя. Каже, що не кидав, та він наскрізь брехливий.
Принц Даерон стомлено здвигнув плечима.
— Яйк каже чисту правду. Аеріон — гидка потвора. Він, прошу зазначити, вважає себе драконом у людській подобі. Тому і розлютився на тих лялькарів. Якби ж він народився Фосовеєм, то вважав би себе яблуком, і всім навколо дихалося б легше. Та нічого не поробиш. Маємо те, що маємо.
Він нахилився, підібрав з підлоги кобеняка і струсив з нього дощову воду.
— Мені треба пробратися до замку раніше, ніж батько зацікавляться, чого це я так довго нагострюю меча. Та перш ніж піти, я маю побалакати з вами наодинці, пане Дункане. Зробіть мені ласку — проведіть надвір.
Дунк якусь мить дивився на принцика з підозрою.
— Як забажаєте, ваша милість, — нарешті зважився він і вклав ножа до піхов. — Та й щита треба забрати.
— А ми з Яйком підемо шукати лицарів, — пообіцяв Раймун Фосовей.
Принц Даерон зав’язав кобеняка на шиї та натягнув каптура. Дунк вийшов услід йому під тихий дощ, і вони разом покрокували до купецьких возів.
— Ви мені снилися, — мовив принц.
— Ви вже казали у заїзді.
— Хіба? Та однаково це правда. Справа в тім, пане Дункане, що мої сни не такі, як ваші. Мої сни справджуються. І це мене лякає. Мене лякаєте ви. Мені, бачте, наснилися ви і мертвий дракон. Велетенське чудовисько, могутнє, з крилами, які б могли накрити оцю луку. Він звалився просто на вас, але ви залишилися живі, а він помер.
— Чи його убив саме я?
— Цього напевне сказати не можу, але ви там були, і дракон там був. Колись ми, Таргарієни, володіли драконами і наказували їм. Потім дракони повиздихали, а ми ще животіємо. Я не хочу померти сьогодні. Самі боги відають, нащо мені таке життя, але й смерті я не прагну. Отже, зробіть мені ласку і вбийте не мене, а мого брата Аеріона.
— Я помирати теж не прагну, — відповів Дунк.
— Ну, я вас точно не вб'ю, пане мій. Ще й відкличу своє звинувачення. Хоча з того буде мало зиску, якщо Аеріон не відкличе своє.