Виклик
Шрифт:
Повністю гола і неймовірно спокуслива, Бейлі стала, розсунувши ноги, над Пітером і розстебнула йому джинси.
Поки вона засовувала руку йому в труси, він уже був «готовий як штик». Повільно, дуже повільно він увійшов у неї. Глибоко-глибоко.
— Так класно! — тихо сказала вона.
— Мені теж.
Пітер млосно заплющив очі, а Бейлі почала ритмічно погойдуватися. Здавалося, вигинаючи спину та стискаючи стегна, вона хотіла увібрати в себе всього Пітера, цілком і повністю.
— О, як гарно, Пітере, — стогнала Бейлі. —
Через кілька хвилин вона кінчила, закричавши при цьому гучніше, аніж будь-коли під час їхніх любощів. Так голосно, що Пітер ледь не пропустив повз вуха ще один звук, який пролунав неподалік. Але він точно щось почув.
— Стривай, що то було? — спитав він, притримуючи Бейлі за талію. — Якийсь звук… ти чула?
— То, мабуть, під нами земля двигтіла, — відповіла Бейлі, грайливо посміхнувшись. — Тепер твоя черга.
Але Пітер і далі пильно прислухався до навколишнього лісу. Він міг заприсягтися, що почув якийсь клацаючий звук, але явно не такий, що його могла видати якась тварина.
Прокляття! Невже їх вистежили?! Невже папараці дізналися про їхнє місцезнаходження?
Вистежили, але не папараці.
Розділ 77
Елен Пірс мала приказку (вона взагалі любила приказки), якою керувалася усе своє свідоме життя: нічим не ризикнеш – нічого й не отримаєш. За сім років своєї роботи в Антинаркотичному бюро вона успішно справлялася з численними груповими ґвалтівниками, наркоділками та мафіозі, один хитріше та злобливіше від одного. Але сміливістю й рішучістю ніхто з них і близько не нагадував Ширлі.
Ширлі, яка народилася у Квінсі й досі зберегла недоторканним свій акцент, понад десять років була особистою секретаркою та помічницею Ієна Макінтайра. Вона не стільки сиділа в приймальні його офісу, скільки царила у довколишньому просторі. Ніхто — і це означало, що дійсно ніхто – не міг зустрітися з Макінтайром без попередньої домовленості, якої того ранку в Елен не було.
Зате тепер у неї була велика чашка чорної кави та булочка. Своєрідний хабар.
— Ось, візьми, — сказала Елен, зупиняючись біля столу Ширлі по дорозі до свого офісу. — Гадаю, ти не проти підкріпитися сьогодні вранці.
Ширлі здивовано підняла брови.
— Дякую, Елен, а тобі щось від мене потрібно? — спитала вона підозріло.
— Господи, невже в наш час не можна нічого зробити приємного, щоб тебе при цьому не звинуватили в корисливих мотивах?
— Тільки не в цьому приміщенні, моя люба. Якщо це ти таким способом намагаєшся побачитися з Іеном, то дарма стараєшся. Він наразі готує звіт для конгресу і наказав не турбувати його аж до обіду.
Елен соромливо посміхнулася, наче спіймана
— Але ж спробувати треба було, еге ж?
— Коли як. Кава та булочка мої чи вже не мої?
— Звісно, що твої, — сказала Елен. — Мені все одно не хочеться.
І недаремно.
Коли через півгодини кава та булочка зробили свою справу й Ширлі ненадовго відлучилася до туалету, Елен наче ненароком ускочила просто до кабінету Макінтайра без жодного запрошення. В цьому і полягав її план Б.
Не встиг шеф грізно спитати, якого біса вона відволікає його від важливої справи, як Елен кинула йому на стіл лискучу фотографію.
— Ця фотка — як наживка, щоб тебе зацікавити, — заявила Елен.
Навіть такий дисциплінований чоловік, як Макінтайр, не міг не витріщитися на світлину голих чоловіка та жінки, що займалися сексом у шезлонгу.
— Це той, про кого я думаю? — спитав він.
Елен кивнула, просяявши від задоволення. Правду кажучи, вона пишалася собою. І не сумнівалася, що Макінтайр теж нею пишатиметься, швидко забувши, що наказував їй «не лізти в цю справу». Вона діяла чисто за методом Макіавеллі: мета виправдовує засоби.
— А з ким це він? — спитав Макінтайр.
— Поки що не знаю. Але точно, що не з дружиною.
Одну по одній Елен швидко кинула на стіл нові фотографії, наче здаючи карти. По черзі падали вони перед Макінтайром відлунням того самого висновку: Пітер Карлайл не поводиться як гнічений горем чоловік.
— Класні картинки, правда ж? — спитала Елен, не приховуючи свого задоволення. — Я ж казала тобі, Іене, що тут щось не так.
Секунд із десять її шеф мовчав, може, трохи довше. Нарешті він відірвав погляд від знімків і втупив у Елен свої очі-буравчики.
Ой, що зараз буде!
— Що ти собі думала, га?! — загорлав Макінтайр, тицьнувши на неї пальцем, наче бажаючи проштрикнути наскрізь. — Я ж тобі зрозуміло сказав, щоб ти не лізла в цю справу!
Ієн Макінтайр явно не читав макіавеллівського «Володаря».
— Але ж фотографії! — промовила Елен. — Нам треба зайнятися цим Карлайлом!
— На якій підставі? На тій, що він не знає, кому б іще запхати свого прутня? Нагадую тобі, якщо ти забула: позашлюбні стосунки не є злочином у нашій країні.
— Навіть якщо його родина та діти таємничо зникли з лиця землі?
— А де ти бачиш тут таємницю? Яхта потрапила у шторм, на її борту сталася пожежа. І це дійсно сумна історія, це трагедія, але ніякої таїни я тут не бачу.
Раптом щось над головою Макінтайра привернуло увагу Елен. То був телевізор, прикріплений до стіни. На його екрані репортер стояв на пристані в якійсь сонячній місцевості, а перед ним висіла на гаку величезна рибина.
Репортер щось казав, але звуку не було.