Її Вбивство За Сусідству

Аллен Мелоді Джейд

«Так». Анна підтвердила. «Але ми вже говорили поліції і ФБР про те, що ми бачили напередодні її… ми бачили як хтось вдарив її у вікні іншого будівлі готелю».

«Так, ми взяли цю інформацію». Бленк кивнув. «Але… бачите, в чому тут справа…». Він відкинувся назад. «Боюся, це не відповідає правді».

Очі Насті розширилися. Анна злегка відкрила її рот, не видавши ні звуку.

«Більш того…». Бленк продовжив. «Ви, дівчата, наші єдині підозрювані».

«Ми… Хто?» Настя обурено скрикнула.

Бленк підняв руку, кажучи «заспокойся». Він вийняв кілька

паперів з його сріблястою папки і поклав їх перед дівчатами. «Це листи з електронної пошти Джиллит. Безліч повідомлень були відправлені з ваших адрес. Ви говорили, що ви викриєте її, і вона повинна виконати якісь умови. Про яких умов йшлося?»

Анна моргнула. Настя здивовано дивилася на Бленка.

«Я можу нагадати». Він клацнув пальцями і поклав інші папери з папки перед дівчатами. «Ви говорили про… велику суму грошей, які Джиллит повинна була заплатити вам за ваше мовчання. Так, це банально, проте це часто дієво, чи не так?»

«Це… це помилка, Сер». Анна потерла долоні. «Ми її навіть не знали до нашого приїзду в Нью-Йорк. Тоді звідки ми…?»

«Але ви знаєте, в чому ще справа?» Бленк не дав їй закінчити. «Ми дійсно не знаємо хто ця дівчина. Ми знаємо лише її досить екзотичне ім'я. Ми не знаємо, звідки вона, ми навіть не знаємо її прізвища. Вона немов зовсім не існувала».

Настя потерла очі. «Це безглуздо. Тоді як вона могла працювати з тими, хто був досить впливовим?»

Бленк знизав плечима. «Хто знає? Вони втратили всі документи, пов'язані з нею. Очевидно, вона хотіла зникнути. Я розумію, ви хотіли сказати, що ви не писали їй ці повідомлення? Але що ви скажете на це?» Він повернув папку до дівчат. Вони могли бачити документи, які говорили щось про відбитки пальців.

«Я не…?» Анна тихо сказала.

«Джиллиті отримала кілька ножових поранень». Бленк сказав. «Двома різними… кинджалами. На обох з них не були знайдені відбитки пальців, але ми виявили багато з них на руках жертви, це залишило синці на її шкірі».

«Так це якесь марення!» Настя вдарила рукою по столу. «Які, в біса, кинджали? Чому ви просто не можете відстежити ІП, звідки… ця дівчина отримала ці повідомлення?»

«Ми вже зробили це, Анастасія». Бленк мо Нотона сказав. «І будь ласка, зберігайте спокій».

Настя зціпила зуби. «І що?»

«Ці ІП адреси належать ваших комп'ютерів в Чикаго». Бленк подивився на Анну. «І ви, юна леді, навіть намагалися заплутати всі сліди, використовуючи комп'ютери у вашому коледжі. Це було розумно».

Анна перезирнулася з Настею. «Вважаю одних слів« ми не винні »нічого не дадуть нам? Нам потрібен адвокат?»

Бленк набрав повні груди повітря. «Розумієте, одного ось цього…». Він вказав на папери. «Все ще недостатньо, щоб переконати суд у вашій винності, так як повідомлення, відправлені з інших ІП адрес, не достатньо пов'язують вас зі справою. Але у нас є фундамент, щоб думати так. Ви не покинете місто, поки йде розслідування. Для вас ваші заняття триватимуть. Також…». Він подивився на Настю. «З огляду на, що ваш брат один з наших людей, ваше спілкування буде обмежено».

«Це

несправедливо!» Настя закричала.

«Це найкраще що може відбуватися з вами в цій ситуації». Бленк спокійно сказав. «Я був би радий сказати,«ви невинні». І до речі…». Він провів рукою по підборіддю. «Чому ви вчора не відвідали ранкову лекцію?»

«Вчора?» Анна подивилася на Настю. «Ви помиляєтеся – ми були там».

«Вчора ми…?» Настя згадувала події минулої доби – це був день, коли вони бачили Джиллит в останній раз.

«Так». Бленк вивів її з думок. «На наступний день після її вбивства».

«Стривайте…». Настя видихнула. «Яке сьогодні число?»

Бленк подивився на неї з підозрою, звузивши очі. «Зараз 29 Января».

Анна і Настя відкинулись тому, думаючи над тим, що відбувається. Один день з їх життя… просто зник в їх пам'яті.

Глава 3

Анна і Настя, нарешті, вийшли з невідомого будівлі. Бленк супроводжував їх до автомобіля, в якому вікна були матово тоновані, що не дало і м можливість бачити щось з вікна. Очевидно, це така тактика ФБР, як вони думали. Але знову з'явилося те, що ускладнило їх життя зараз, коли все… майже все здавалося таким спокійним і таким правильним.

Автомобіль зупинив прямо у «Нескінченного Сяйва». Дівчата вирішили трохи відпочити від цього місця, і влаштувалися в невеликому кафе в трьох кварталах від нього.

Після того, як дівчата отримали їх мобільники тому, Настя по намагалася додзвонитися Дімітрі, не звертаючи уваги за заборону агента Бленк, але Дімітрі не відповідав на дзвінки.

«Залиш це». Анна сказала їй, втупившись в її тарілку з смаженою картоплею. «Ти знаєш, вони можуть відслідковувати дзвінки. До того ж, навряд чи твій брат зможе допомогти нам у цьому, з огляду на все… все навколо».

Настя кивнула, погоджуючись. «Так. Це так безглуздо. Серйозно, що ми будемо робити? І що нас чекає? Ми буде жити тут поки вони не знайдуть її вбивцю? Якщо вони взагалі знайдуть його…». Вона вдихнула аромат чорного міцного чаю, що стояв перед нею.

«Ти бачила Бленка». Анна кинула погляд в вікно, ніби побоюючись, що він може слухати. «Він явно не наш найкращий друг – він впевнено налаштований проти нас».

«Але що якщо подзвонити Люсії Родрігес?» Настя спонтанно запропонувала.

Люсія Родрігес була офіцером поліції Чикаго, і вона зберегла щось на зразок дружніх відносин з Настею і Анною після того, як вони пережили спільну історію.

Анна закотила очі. «Вона не поліція Нью-Йорка. І вона не поїде з Чикаго в Нью-Йорк заради нас».

«Ти права». Настя зіщулилася. «Прости. Я просто не знаю…». Вона нервово провела рукою по волоссю. «Просто це все явно позначиться на нашому майбутньому».

«Але знаєш , що ще напружує?» Анна надпила свій замовлений зелений чай. « она була в аеропорту Чикаго, коли ми прямували сюди».

«Так». Настя задумалася. «Що вона там робила? І чому Бленк навіть не згадав це?»

«Тут виразно щось не так… Однозначно все не так».