Варан

Дяченко Марина и Сергей

Та запхни ти цю купюру кудись під каміння, щоб ніхто не знайшов. Забудь про неї, наче й не бувало… Що, скучив по В'язничній Кишці?

Де дві купюри – там, значить, є ще? І коли вони спливуть?

І хто їх спіймає?

Коли тільки дійде до князя… Навіть не так. Коли тільки дійде до мага – острів негайно відітнуть від усього світу, не роз'їдуться гості, не прийдуть плотогони. Не буде чим топити в міжсезоння. Не буде чим годувати невільних в'язнів. А наступного сезону – і після наступного, і ще, і ще – багаті горні повезуть родини куди завгодно, аби не на «це проклятуще Кругле Ікло»…

Варан сунув купюру за пазуху. Він вирішив піти до батька; останнім часом він надто часто здавався на себе й надто явно коїв дурниці. Піти до батька й розповісти все як є: у Варана мовби камінь упав із серця. Він вибрався з печери і, знай витираючи губи (клята кров усе не зсідалась), пострибав із каменя на камінь до дороги.

– Далеко зібрались?

Варан спіткнувся. Людина, з'явившись не знати звідки, заступала йому дорогу; у людини були сіро-голубі очі й довге волосся. Крислатий капелюх

одкидав тінь на занадто бліде – не за сезоном – обличчя.

– Звідки кров? – спитав Імператорський маг, підходячи ближче. – Допірнався?

Варан уступився на крок. Відняв од лиця руку; губи одразу ж стали мокрими й огидно-липкими.

– Стій, – владно сказав маг, простягаючи руку, і Варан похолов. – Це не тобі, – маг усміхнувся кутиком рота. – Ходімо…

– Куди?!

– Куди-небудь, де ти міг би пику вимити…

Кров на обличчі підсихала, стягуючи шкіру. Варан подумав, що можна викинути купюру так, щоб маг не завважив. Чи тепер уже не можна?…

Не спускаючи з нього очей, маг зняв з паска боклажку. Витягнув корок, простягнув:

– Умийся.

Варан плюснув з боклажки на долоню. Руку смикнуло від холоду – вода була крижана й чиста. Варан обережно лизнув – так і є, прісна, не інакше як з особистих князевих запасів. Це дурість і навіть злочинство пускати таку воду на вмивання.

Провівши мокрою рукою по обличчю, він повернув боклажку хазяїну:

– У нас тут прісну просто так не ллють.

Конец ознакомительного фрагмента.