Віртуалка
Шрифт:
– Діанка, а сколька у тєбя била партньоров до мєня?
Та й це ще не все, бо такі фрази лунали тільки на самому початку відносин, коли сміливості вистачало рівно настільки, аби вже показувати свої підозри, але не вкладати їх до чаші власної тупості та примітивізму. Потім, коли його впевненість у моїй… залежності (бо про його віру в мої почуття мови йти не могло) розбухла від власної значущості повітряною кулькою егоїзму, мені довелося почути й інше – ще менш романтичне:
– Ти с многімі да мєня трахалася?
Або чого варте тільки оте вбивче запитання, що ним він зустрів мене, як новоспечену
– Ти єщо за ета врємя кому-то давала? «Ета врємя» – малося на увазі від нашого знайомства і до мого переїзду до Австрії. І я стояла безмовна, тамуючи первинний жах бути відкинутою, страх, що в чомусь таки завинила, дала привід для недовіри, не знаючи, що ота підозрілість живе у його голові вже роками і скерована не тільки проти мене.
І тоді я, ще занадто чиста, аби вбачати у його запитанні неповноцінність, відповіла йому запитанням на запитання:
– А якби моєю відповіддю було «так», то що ж би, Іґарюша, ти вчинив тоді?
Він же, той, котрий забрав мене до Австрії (о Боже, той, котрий тільки визичив мене на короткий термін, що непомітно для нього самого переріс у два довгі роки співжиття), озвався:
– Па крайнєй мєрє нада била пользаваться с табой прєзєрватівамі.
Я вже зараз і не розповідатиму, що по закінченні терміну придатності нашого короткострокового кохання я таки прокричала йому, як підлому втікачеві, у спину:
– Прєзєрватівамі, бачиш, любімий, таки треба було користуватися з тобою!
Минуло вісімнадцять прекрасних, позбавлених сварок місяців обожнювання, аж поки я подивилася на нього іншими очима. Очима Тані, дружини Іґарюшиного товариша, якщо можна назвати так людину, за спиною котрої мій ведмедик тільки те й робив, що його обмовляв, бо ж навіть його берлінський кумпель знав те, у що Орхан втаємничив свого колегу. Таня любить, коли він їсть часник, бо потім його сперма смакує набагато вишуканіше, ніж зазвичай. Тільки Дімич знав цю історію зовсім по-інакшому, а саме: «Ана сасьот єму толька тагда, кагда он абажрьотся чєснака».
Отож, завдяки Таниній хвилинній сконфуженості я засумнівалася у правильності свого вибору. Боже, пам’ятаю, як же я тоді налякалася! Як почервоніла моя шия, як горіли обличчя та вуха. Адже уявити собі життя без нього, мого коханого, я не могла. Мене обпікав первинний сором за нього. Бо ж хотілося бачити свого партнера завжди на висоті. І він, падлюка, добре знав, чому тоді, у Києві, вибрав мене. Він відчував, що я буду вдивлятися в неіснуюче так довго, доки не переконаю себе, що бачу його таким, яким він ніколи не став, не стане, яким був тільки у потаємних мріях та у моїй уяві…
Але того вечора йому, моєму Іґарюші, Вєдмєжонку (сколька раз тєбє, Діана, гаваріть, ета слова вигаваріваєтся «мєдвєдь», ат слова мйод! Вот уж мнє ето украінскоє нарєчіє, всьо нє так, как у нормальних людєй), справді косолапому, було досить мого одного-єдиного незадоволення ним, аби зректися, відмовитися від нас. Я дуже добре пам’ятаю той вечір. Не можна забути першої ночі у житті, коли здавалося, ніби хтось невидимий пропікає
На нашому невеличкому балконі стояла дешева, куплена в турків на Нашмаркті за п’ятнадцять євро грильниця. Чоловіки про щось там біля неї радилися. Ми з Танькою батували овочі та сир «Фета» до грецького салату, і я, знаючи, що зараз причалапає Вєдмєжонок і почне все після нас перерізати, потай сміялася з його такої педантичної впертості. Із ніжністю у серці чекала моменту, коли він, для форми покрутившись хвилинку біля нас, зі знанням справи скаже, що я все ще не навчилася готувати грецький салат. Адже інгредієнти мають набрати форми кубиків (Діанка, кубікі – ета нє ромби і нє паралєлєпіпєди), так, аби до однієї ложки потрапило із усього потроху, адже тільки тоді смак буде неперевершеним: і ось – звершилося, він таки підійшов, відсканував мене невдоволеним поглядом з ніг до голови, ніби саме зараз узрів мою недосконалість, і виніс безкомпромісний вердикт: перерізати. Посміхнувшись, я поцілувала його в бліде, аж синюшне вухо. Він не відреагував на доторк моїх завжди привідчинених до нього губ.
Увечері ж ми всі забагато випили. До сьогодні пам’ятаю оту фатальну сцену, котра безпощадно розітнула наше вимріяне кохання навпіл. Іґарюша готується розповісти анекдот: спочатку ще випиває одним хилом, мов воду, горілку, відразу зачерпує ложкою салат, підносить його до рота і раптом, о жах, бачить чиєсь тонке волосся. Його пересмикує:
– Діана! Ви что – на палу еті памідори рєзалі?! Змовчати йому не дозволяє виховання. Я зніяковіла, проте німувала.
Гості також вдали, ніби не почули сказаного, а він же чекав на підбадьорюючий смішок Орхана, поглядом випрошуючи його підтримку. Але той біля своєї рудоволосої дружини навіть не подав вигляду, що почув мого напівсуженого. І тоді, на хвилі емоцій, адже Іґарь так рідко брав слово, він взявся розповідати той злощасний анекдот, що закінчується запитанням поручика Ржевського до Наташі Ростової:
– Наташа, а вас кагда-нібуть білі па піздьонкє лапатай?
Тоні, мене навіть зараз пересмикує від цієї фрази. Літати високо для мене було небезпечним не тому, що могла боляче гепнутися, а хіба що через те, що часто до мого розуміння не долітали найпростіші слова, кинуті із його Землі. Але того вечора він справді вимовив оту кінцівку. І я просто не знала, куди сховати погляд. Нервово кидала ним, мов став він проекцією загнаного зайця, з одного кутка в інший. Па піздьонкє лапатой. Іґарюша. Вєдмєжонок. Вєдмєдь. Лапатой. Па піздьонкє.
Ошелешена, мов ошпарена, вийшла на балкон, аби вимацувати сірість затягнутого темінню міста. Нічний Відень… Я любила бути в його полоні. Часто, чекаючи на Вєдмєдя з вечерею, включала іспанську інструменталку і під її бренчання вслухалася у гул автомобілів.
На балконі все ще стояла ледь тепла грильниця. В одному з вікон у будинку навпроти якийсь хлопчина, мабуть студент, уже другий рік поспіль, щотижня, у вихідні, займався коханням, не зашторюючи вікон. Підозрюю, що у його квартирі взагалі не було фіранок. Як каже моя мама: ви (тобто я) люди іншого покоління – не прасуєте одяг і не перевдягаєтеся у відведених для того місцях.