Танго
Шрифт:
Геолог розгублено кліпав очима. Така шляхетність не входила до його розрахунків. Це лише зайво розчулює й вибиває з колії людину, яка вирішила послідовно йти обраним шляхом.
Сергій перерізав ножем ліану, витяг пірогу на сухе й вилив з неї воду. Зіпхнувши посудину в річку, стрибнув на корму й узявся за жердину. Течія поволі понесла суденце вниз; доводилось тільки правувати, аби не сісти на мілину чи на зогнилий стовбур. Сидячи на кормі, від чого ніс піроги задерся високо вгору. Ряжанка вмочив у воду руку. Чиста, немов підсинена,
Коли до озера лишилось метрів із п’ятсот, Ряжанка несподівано помітив гирло незнайомої притоки, геть завалене буреломом, який пообплітали ліани та колючки. Може б, і не здогадався про існування в цьому місці притоки, коли б не колір води. В синювату прозорінь тальталівської річки впліталося чуже пасмо рудої течії. Такий же колір у струмка, біля якого розташувавсь їхній табір. Виходить, звідси до таборища навпростець набагато ближче. Чудово! Тоді — сюдою.
Настрій ураз піднявся, й руки жвавіше вхопилися за жердину…
Чорна скеля зустріла Сергія німою ворожістю. Навколо не видно було нічогісінько. Вітер позамітав навіть старі сліди. Незаймана біла смуга піску кучерявилась понад берегом дрібненькими дюнками…
У вутлому суденці серед диких непрохідних джунглів Ряжанка відчував себе тоскно, самотнім, усіма забутим і залишеним. І раптом майже фізично в'явив останню зустріч на березі річки. Танго була на продиво ніжною, й ця ніжність аж не пасувала до її дикуватої чарівності. Потім згадав, як сумно промовила дівчина останні слова: «Танго — самотня пальма…»
Щось трагічне було в її голосі. Але що — Сергій не знав, хоч дуже хотів би довідатись. їх у світі двоє самотніх. Під серцем замлоїлось, і стало ще тоскніше. Ряжанка вперше в житті відчув, як тягне людину до людини…
Над річкою враз смеркло. Сергій глянув на чорні стіни лісу обабіч і жахнувсь темряви. Швиденько пристав до берега, наобламував сухого гілляччя й розіклав на носі піроги невеличке багаттячко. Тріскуче полум'я вихопило з мороку кружало червоної води й світло-зелені колінчасті пагони бамбука.
До табору прибув у пізні обляги, але там ніхто не спав. Підійшов схвильований Мігуель і прожебонів:
— Сеньйоре, люди страйкують!
— Чому? — втомлено звідався Сергій.
— Вимагають підвищення платні й кращих харчів, мабуть…
Ряжанка розумів, що йому б, як начальникові експедиції, належало поцікавитись докладніше, але він тільки стомлено відмахнувся й пошвендяв до намету. Руки були мов поперебивані, а в шлунку неприємно нудило. Мігуель дріботів за ним. Голос йому вривався, технік був схвильований дужче, ніж пасувало в такому випадку.
— А українці?
— Вони теж, сеньйоре!
Ти ба: хто 6 міг подумати! Такі плохі та зателепуваті, а он як…
— Покличте Буено.
Мігуель ще тихіше прошепотів:
— Буено також із ними! Він оддав їм усі харчі, сеньйоре! Ми тепер вимремо з голоду, мов койоти… І знаєте,
Сергій уперше подивився на техніка. Навіть темрява не приховувала його розгубленості.
— А ви, Мігуелю, завинили перед партизанами?
У ці слова Ряжанка вклав якнайбільше жовчі. Його розбирала лють.
— Але ж, сеньйоре… Всі ми… Ви ж знаєте, що ми тут шукаємо… Уран потрібний тільки для війни, а наш уряд…
Сергій сердито плюнув. Цей доброчесний телепень, виявляється, нічого не знає. «Наш уряд»! Уран тут ні до чого. Німці…
Він раптом наказав:
— Переносьте зброю і боєзапаси до мого намету.
Але Мігуель жебонів мало не в самісіньке вухо:
— Ц-с-с… Сеньйоре, вони позабирали й зброю! Буено…
Сергій помовчав, тоді розстебнув кобуру з пістолетом, шпурнув її в чорну продухвину намету й потяг ноги до робітників, що зібрались навколо багаття. Але, не дійшовши, повернувся й посунув назад, навіть не глянувши на вкрай розгубленого Мігуеля.
У наметі аж гуло від комашні. Сергій натяг на голову накомарник і поринув у важкий сон. Уранці спав, аж поки не забракло повітря. Сонце розпекло брезент, і він випромінював жар, мов черінь. Ряжанка пішов до потічка, вмився, тоді пошукав очима Буенавентуру.
Молодий індіянин сидів у холодку під крайньою пальмою в гурті кількох робітників. Не привітавшись, Ряжанка буркнув:
— Скільки надбавки вимагаєте?
Але водій хитро примружив очі:
— В нас, сеньйоре начальник, страйк політичний.
От тобі й маєш… Учора Мігуель казав одне, а сьогодні вже інше свято.
— Технік просто не в курсі справ, сеньйоре начальник. Ряжанка спересердя махнув рукою, крутнувся й потяг до намету. За хвилину виліз із речмішком за плечима. Страйкарі похмуро стежили за ним. А він зійшов у берег, попхнув човник у воду й устрибнув сам. Зрештою, яке йому діло до всіх на світі страйків! Хай кожен скручує собі в язи, як йому зручніше.
Тиха течія поволі несла суденце вниз до озера.
Розділ 23
Гирло Червоної річки лишилося вже далеко позаду. За яскраво-блакитним простирадлом озера, по якому бігали золотаві брижики сонця, здіймалась угору самотня Чорна скеля. Сергій відпихався попід берегом, укотре вже картаючи себе за вайлуватість: І досі не спромігся повитісувати весла. Усе довкола завмерло, не чути було навіть набридливого гудіння жуків. Лише зрідка пересвисту вались павуки-велетні, ловлячи в холодку сонну рибку. Земля принишкла під палючими променями безжального сонця.